Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 72)

Він подивився на тваринку, яку вирізав, сподіваючись, що колись матиме змогу подарувати її Бірчу.

— Мандан порочний і небезпечний, — твердо заявив Колланан, — і його має бути усунуто від влади. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб це сталося.

Він ще раз глянув на нову дерев'яну фігурку. Це була гарна робота, але він завжди зможе вирізати ще одну, якщо коли-небудь знову побачить свого онука. Він кинув фігурку в багаття і, дивлячись, як вона горить, думав про війну — про багато воєн, що чекають на них попереду.

63

Темні хмари зібралися над Баннрією, і на землю опустилася зловісна тиша, крізь яку прорвався вихор шаленого вітру. Однак то був не просто грозовий шквал, не просто пилові хмари — темрява насувалася вслід за армією піщаних Лютих, які брали місто в облогу.

Стоячи на високій стіні, Пенда невідривно дивилася на страхітливі бойові лави воїнів Лютих, верхи на ауґах, на ліс списів і мечів. Холод пронісся по її жилах, мов раптова крижана буря, і вона спробувала провести пальцем довкруж серця, проте не змогла завершити коло. Її пронизав якийсь надприродний страх, що міг стати провісником кінця цього стародавнього міста та падіння всієї Судерри.

Королева By, набундючена й нетерпляча, кинула зверхній погляд на людей, що стояли на мурах високо над нею.

— Відчиніть ворота. Здавайтеся — або ми зруйнуємо ці стіни.

Пенда подумала про свою донечку в замку, про майбутнє, яке чекає на неї. Якщо піщані Люті проломлять стіни і сплюндрують Баннрію, крихітна Оук стане всього лише однією з численних жертв. Пенда не могла цього допустити. Вона зібрала всю свою волю в кулак. Вона — королева Судерри, і вона очолить оборону міста.

— Наші стіни простояли не одне століття, — крикнула у відповідь Пенда. — Вони витримають і вашу навалу. Наша зброя з димчастим склом уб'є вас.

Капітан Ельціор голосно наказав вартовим Стяга підняти списи з наконечниками з димчастого скла, щоб бути готовими, якщо Люті наблизяться до стін. Лучники приготували стріли.

Пенда заговорила тихіше.

— Ми не бажаємо битися. Не примушуйте нас.

— О, ми не збираємося битися з вами, — уїдливо відказала By. — Ми просто вб'ємо вас усіх за те, що вчинив король Адан.

Ксар, що раптом зринув угору, ширяв у Пенди над головою, свистячи та клацаючи, за мить до нього приєдналася Арі. Дівчина-сирота Ґлік кинулася до Пенди, схвильована не менше, ніж птахи-рептилії. Вона вказала на небо, де з'явилися десятки диких ска, які, збившись у зграю, носилися під щільними навислими хмарами, що загрозливо застигли, немов клуби важкого чорного диму.

— Дивись!

Гейл Орр не зводив погляду з ворожої армії. У своєму кармазиново-чорному вбранні він був схожий на воєначальника у військовому однострої.

— Кра, має ж бути якийсь спосіб змусити її дослухатися здорового глузду. — У його вусі похитувалася маленька підвіска з димчастого скла, ніби крихітний згусток опівнічної темряви. Він повернувся до своєї доньки. — Дозволь мені вийти за ворота і поговорити з нею, серденько. Вона прекрасно знає, як багато димчастого скла вона нам відправила. Я можу про щось домовитися. — Він широко всміхнувся, показавши свій золотий зуб. — Зрештою, я ж утаук.

— Поглянь на її військо, батьку! Що ти можеш їй запропонувати?

— Здоровий глузд. — Гейл Орр стенув плечима. — Що нам дає те, що ми націлюємо на них свої стріли, а вони кричать на нас з-за мурів?

Хоча батько й виглядав сповненим рішучості та відваги, у Пенди було тривожно на душі.

— Я б не розраховувала на те, що здоровому глузду вдасться взяти гору над бажанням помсти в голові королеви піщаних Лютих. Адан убив її брата, а ми розгромили їхній невільничий табір.

— Тоді мені доведеться розраховувати на мою утаукську удачу. — Гейл Орр упер обрубок руки в стегно, і Пенді пригадалося, як він втратив цю руку в бійці на ножах.

— Утаукська удача вже підводила тебе раніше.

— Утаукська удача підвела мене одного разу, дуже давно. Це не повториться знову.

Чет поглянула на Гейла Орра.

— Я буду супроводжувати твого батька і, як Хоробра, захищатиму його. — Вона поплескала себе по боці. — Особливо тепер, коли у мене знову є мій реймер.

— Тут, на стіні, є й інші Хоробрі, — додала Ґлік.

Чет відповіла з незворушним виразом обличчя.

— Гейл Орр, у вас буде винятковий супровід.

Пенда дивилася на величезну ворожу армію, і пекучі сльози виступили на її очах. Вона розуміла, що потрібно щось робити. Своєю магією піщані Люті дійсно могли зруйнувати Баннрію та вбити всіх. І її любу крихітку теж.

— Зроби, що зможеш, батьку.

Вона обійняла його, відчувши силу в його широких могутніх грудях, і згадала, як в дитинстві він тримав її на руках, колисав і розповідав історії про матір, яка померла невдовзі після її народження.

Чет і двоє інших Хоробрих зірвалися з місця і помчали вниз, щоб підготуватися до зустрічі з Лютими.

— Ми владнаємо це, — запевнив її Гейл. Він завжди вважав, що своїм красномовством здатен умовити людей на що завгодно, проте Люті не були людьми. — Я люблю тебе, — мовив він і поспішив за Хоробрими.

Пенда поринула у важкі роздуми, а потім, щось вирішивши, звернулася до Ґлік.

— Біжи до моїх покоїв у замку і скажи няньці, щоб принесла сюди Оук.

Що б не сталося, я хочу, щоб моя дочка була тут, зі мною.

Ґлік здригнулася, а в небі у неї над головою стривожено закружляли ска, немов відчувши її почуття.

— Хіба це розумно? Ти ж знаєш, що королева By хоче забрати твою дитину.

— Вона не зможе отримати мою дочку, але її ніде не сховаєш. — Пенда не хотіла зізнаватися самій собі, що якщо всьому настане кінець, якщо армія піщаних Лютих прорветься крізь древні кам'яні стіни, то вона хоче зустріти цю мить, тримаючи свою дитину на руках.

Чорні хмари над головою тепер виглядали ще темнішими.

Брама відчинилася, і Гейл Орр виїхав з міста на добре вишколеному сірому коні, а попереду нього рухалися двоє вартових Стяга з жовтими прапорами Судерри. Вбрані в чорне Чет та її товариші-Хоробрі випросталися в сідлах з незворушним виглядом, тоді як утаук у пишнобарвних шатах посміхався, водночас нагадуючи собі, що треба бути готовим до всього. Гейл неголосно завів утаукську пісню про удачу, кохання і вибір між ними. Він сумнівався, що Люті розуміють такі речі, але спів піднімав йому настрій, і це було явно краще, ніж несамовито волати якийсь бойовий клич.

Армія Лютих була величезною, їхні обладунки сліпуче сяяли, незважаючи на хмари, що нависли над головою. Королева By сиділа на своєму ауґові, тримаючи піднятий вгору спис, як знамено, і прикриваючи груди щитом з драконової луски. Вона скривилася, побачивши Гейла Орра і невеличкий загін, що його супроводжував, — це було явно не те, чого вона очікувала.

Воїни Лютих похмуро дивилися на Гейла, коли він виїхав уперед з привітною посмішкою. Аксус під'їхав на своєму ауґові ближче до королеви, але вона проігнорувала свого рішучого мага, своїх воїнів і всіх інших, окрім Гейла Орра. Королева нахмурилася, коли брама за його загоном зачинилася. Двоє вартових Стяга нервово озирнулися, немов відчувши, що потрапили в пастку.

Виявляючи повагу, Гейл спішився і поклав віжки на сідло. Здорового рукою він відвів убік свій чорно-кармазиновий плащ, щоб показати, що не має при собі зброї. Хоробрі, що зупинилися позаду нього, не запалили свої реймери і не зійшли з коней. Вартові Стяга застигли в очікуванні, високо тримаючи прапори.

Гейл зробив широкий вітальний жест.

— Королево By, я тут, щоб поговорити з вами. Ви пам'ятаєте мене, батька королеви Пенди Орр? Ми обідали разом, коли ви були нашими гостями в замку Баннрії.

— Я погано пам'ятаю тебе, — відказала By. — Люди для мене всі майже однакові. — Плавним рухом вона зісковзнула зі свого ауґи й зробила крок уперед, ставши навпроти утаука. — Ти прийшов, щоб здатися мені.

— Я прийшов вести переговори. — Він подивився на небо. Люті сердито поглядали на ска, що кружляли вгорі, їх було вже двадцять. — Я хотів би дійти згоди. Ми не хочемо використовувати нашу зброю з димчастим склом, щоб убивати вашу армію.

— А ще ви хочете врятувати своє нікчемне місто, — пирхнула By.

Гейл стенув плечима.

— У будь-яких хороших переговорах виграють обидві сторони.

Королева, розпалившись, здавалося, спалахнула іскрами ярості.

— Тоді ми можемо швидко все вирішити. Скажи Пенді Орр принести мені її дитину. Я просила про це раніше. Я вимагаю віддати її зараз же.

Гейл намагався приховати розпач, який його охопив.

— Це неможливо, королево By. Навіщо вам це невинне немовля?

— Мій брат прийшов забрати Пенду і дитину, а Адан його убив. Тому Пенда і Адан мають за це поплатитися життям.

— Ви не можете забрати ні мою дочку, ні її чоловіка, — роздратовано заявив Гейл. — І дитину теж.

— Ви забрали моїх рабів! — заволала By. — Вбили моїх охоронців у таборі!

Гейл насилу зберіг посмішку, намагаючись залишатися спокійним.

— Але ж ви спочатку поневолили цих людей. Як ви відшкодуєте це? Якби ви не забрали їх з їхніх домівок, нічого з цього не сталося б. Ми вже готувалися й озброювалися, щоб служити у складі вашої армії. Чого ж іще ви хотіли?

Аксус пробурмотів:

— Як я й казав, моя королево.

Гейл був здивований словами мага.