Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 66)

Але зовсім інша справа — викликати сильні вітри на морі. Ерікал думав, що знає, як це зробити, і його улюблене божество було готове спробувати.

Повертаючись думками в Прірарі і відчуваючи тугу за рідним домом, він думав про своїх вірян, уявляв, як вони співають молитви, збираючись у храмі.

— Почуй нас, убережи нас!

Тепер, стоячи на палубі, він відчував, як божество прокидається, піднімаючись у трюмі. Сутність черпала в ньому почуття спокою, а він давав їй сили. Його спогади про дім заспокоювали й підтримували її. Хоча він і залишив маленьку частинку божкині для її прихильників удома, вона була з ним тут. Коли він розплющив очі, з-під дощок палуби линуло різнобарвне сяйво.

Вітерець знову торкнувся обличчя Ерікала, і він скривився, раптом відчувши гидкий запах, — до нього підійшла Маґда, грюкаючи по палубі своїм кийком. Навіть після багатьох днів, проведених у відкритому морі, її хутро все ще тхнуло так, ніби його щойно здерли з гнилого трупа якоїсь тварини.

— Приклич вітри, жерче. Дай нам бурю, яка понесе мої кораблі до берегів Співдружності.

Смугасті вітрила вже напнулися, вловивши подих божкині. Стривожені ішаранські моряки збилися докупи, і лише один офіцер знайшов у собі мужність заперечувати отаманші варварів.

— У цьому немає потреби. Ми й так ідемо на хорошій швидкості, і потрібно буде вправно працювати з такелажем, керувати вітрилами й кермом, щоб досягти місця призначення. А ти вбила нашого капітана.

— Я ваш капітан, — відказала Маґда. — Тобі не вистачає вправності, щоб знайти цілий, континент? Я бачила ваші мапи. Якщо ми попливемо на захід, то дістанемося до нашого місця призначення.

— Але викликати шторм небезпечно. А що, як...

Вона щосили вдарила офіцера в обличчя, збивши його з ніг.

— Може, я хочу шторм, який спустошить ворожі береги! Він пожене наші кораблі аж до старого світу, і мої гетррени обрушаться на нього з такою ж несамовитістю, як справжній ураган. Чи не так, маленький жерче? — Маґда злобно уставилася на Ерікала.

Але той був зосереджений на божкині, він знав, що сутність знову набралася сил і прагне проявити себе. Він допоміг їй відновитися, і тепер вона хотіла догодити йому.

— Ми вже маємо цілком задовільний вітер. Хіба тобі цього не досить? Я не маю досвіду у використанні цієї форми магії. Раніше я завжди прагнув заспокоїти погоду, а не здіймати вітер.

— Тоді навчися робити це — бо інакше втратиш для мене всяку користь. — Вона виразно глянула на свою палицю. Ерікал не думав, що Маґда знахабніє аж настільки, що стане погрожувати йому. Якщо гетррени скривдять його, божкиня просто знавісніє і може перебити всіх, хто є на борту корабля. Але Маґда не мала звички думати про наслідки своїх дій.

На інших кораблях пошарпаного ішаранського флоту варвари вже повбивали моряків, які неохоче виконували їхні накази або поводилися зверхньо. Гетррени були готові вчинити набіг на три королівства, проте Ерікал не був певен, що їм вдасться вижити у цьому плаванні й досягти далекого берега.

— Що, боїшся? — глузливо кинула Маґда.

І хоч насправді він боявся, Ерікал подивився їй прямо у вічі.

— Це тобі варто боятися.

Він заплющив очі і потягнувся до божкині, кличучи її. З трюму внизу крізь дошки палуби просочилося ще більше веселкового світла. Центральний люк розчахнувся, і божество виринуло нагору, нагадуючи собою іскристий ранковий туман.

— Використай все, що можеш, — ледь чутно прошепотів Ерікал.

Божкиня розуміла природу й силу свого краю — луки, сади, оброблені селянами поля, але тут, у безкрайому океані, у могутніх хвилях і течіях, у невпинному коловороті припливів і відпливів, у буйних вітрах, для неї було незвично багато енергії.

Маґда озирнулася навколо і скривилася.

— Тобі потрібно ще крові?

Жрець відчув присмак жовчі в горлі від самої думки про нещодавні жертвоприношення, про кровожерливість і насильство, що стали джерелом сил для його божкині.

— Ні, мені досить.

Разом з божкинею вони сягнули у відкритий простір, потягнулися до моря. Вони викликали шторм.

Небо потемніло, коли сила божкині почала формувати хмари з морської води й туману, що висів у повітрі. Божественна сутність здійняла й посилила вітер, від якого все більше наростали хвилі, перетворюючись з невеличких брижів на кипучі буруни. Короткі блакитні спалахи статичних розрядів іскрили в серцевині божкині, викликаючи величезні блискавки, що розколювали небо між грозовими хмарами. Шторм зі страшною силою обрушився на всі десять кораблів, а дужий вітер погнав їх уперед з шаленою швидкістю.

Маґда вхопилася за поручні на носі судна, намагаючись вгледіти попереду невидимий берег старого світу. Вона завила від захвату, й інші варвари приєдналися до неї. На якусь мить бойові вигуки з двох сусідніх кораблів стали навіть голоснішими за шторм, поки їх не заглушив гуркіт грому.

На борту флагмана ішаранські моряки під крижаним дощем чіплялися за канати або тулилися коло ящиків. Божкиня продовжувала вивільняти енергію, яка посилювала шторм, робила його все могутнішим.

Вітер куйовдив волосся Ерікала, шарпав його сорочку. Сутність, яка з такою насолодою нищила кораблі Співдружності і вбивала всіх тих людей, тепер викликала подібне буйство сили. Її необачність породила шторм, що посилювався з кожною хвилиною, і, як відчував Ерікал, вони все менше могли його контролювати.

З неба вдарила блискавка — і звивиста вогняна стріла влучила в сусідній ішаранський корабель, миттю перетворивши фок-щоглу на тисячу дрізок. Навіть під сильною зливою на кораблі спалахнула пожежа.

Навколо здійнялися величезні хвилі. Ерікал послизнувся на палубі і, падаючи, намагався знайти бодай щось, за що міг би вхопитися. Він потягнувся до ящика, але той ковзнув по мокрих дошках. Дощ продовжував періщити, заливаючи палубу водою.

Ерікал благав божкиню вгамувати бурю, проте вона не могла цього зробити. Розбурхана стихія вийшла з-під її влади. Небо стало таким чорним, а дощ — таким густим, що жрець не міг розгледіти поблизу жодного корабля. Сліпучі блискавки били в поверхню моря, немов списи, запущені з небес. Оглушливі удари грому вибухали навколо них.

Маґда схопила жерця за плече і смикнула його, піднімаючи на ноги. Вона заволала йому в обличчя:

— Зупини це!

Зуби Ерікала цокотіли, бо дощ ставав дедалі холоднішим.

— Я не можу! Божкиня не може.

Вітер стогнав навколо них, шматуючи вітрила і з тріском рвучи такелаж. Шторм став ще сильнішим, і отаманша гетрренів загарчала від досади. Вона з усією люттю струснула його.

— Тоді від тебе нема жодної користі.

Ерікал спробував вхопитися за поручень — але не встиг. Маґда сильним ривком жбурнула його за борт. Він закричав, але всі звуки одразу розмітав могутній вітер. Ерікал занурився у хвилі, що швидко відносили від нього побиті штормом судна, і в ту саму мить божкиня, це мерехтливе втілення дикої й незбагненної сили, покинула флагманський корабель і ринула вниз, до свого обожнюваного жерця.

58

На коні, викраденому зі стаєнь замку, Доннан Ра разом з Лірою покидали Конверу. Ліра нахилилася вперед, притиснувшись щокою до буйної гриви скакуна. Густий запах мерина нагадав їй запах зернового пилу, запах соломи в стодолі... нагадав про ті часи, коли вони з батьком їздили верхи на миси, що простягалися далеко в море. Ліра міцно трималася за коня, заплющивши очі.

У сідлі позаду неї Доннан тримав віжки цього добре навченого коня, який, поза всяким сумнівом, був би використаний у майбутній війні. Утаук направляв їхнього скакуна нічними вулицями, поспішаючи покинути місто. Замок залишився далеко позаду.

— За те, що ви врятували мене з тієї похмурої темниці, моя пані, для мене велика честь у свою чергу врятувати вас. — Чоловік нахилився ближче і тихим голосом прошепотів їй на вухо. — Я відвезу вас у безпечне місце, де ви будете серед мого народу. Утауки віддячать вам за вашу доброту і будуть раді прихистити вас. Усередині кола.

Ліра здригнулася, знаючи, що Мандан гніватиметься на неї, а потім згадала, що він, напевно, вже мертвий. Вона вбила його.

З кожною хвилиною вони віддалялися від замку, і Ліра відчувала, як почуття жаху й безпорадності покидають її, так само як і життєві сили. Вона не могла повірити в те, що накоїла. Її чоловік мертвий! Вона бачила, як він упав. Мандан... її вродливий Мандан, конаґ Мандан Повелитель кольорів, який зачарував її, забрав з дому, від її батьків. О, яке було неймовірне весілля, вишукані сукні, гарні квіти, смачні тістечка! Вона була переконана, що він кохає її.

Проте їхнє весілля відбулося без її матері та батька. Ліра була зовсім одна, прикро цим вражена, але вона міцно трималася за своє майбутнє королеви Співдружності. Це мала бути прекрасна, чарівна казка, краща за будь-яку іншу історію, що могла бути записана в книгах її спадку, але чари швидко розвіялися. Чарівність Мандана перетворилася на жорстокість. Ласки змінилися образами, які швидко перейшли у побої.

І Ліра вбила чоловіка, якого, як вона думала, кохала... конаґа трьох королівств. Вона заплющила очі, вчепилася в шию мерина, і їй захотілося зникнути.

Доннан Ра гнав коня передмістями Конвери, діставшись річки Крикіет і району доків та причалів, де швартувалися човни. В оселях і крамницях, повз які вони проносилися, світилося лише кілька вікон, а над дверима постоялого двору горів самотній ліхтар. Посланець-утаук розважливо тримався подалі від центральних вулиць, обираючи темні провулки. Ліра здригалася від кожного різкого звуку, очікуючи, що будь-якої миті пролунає сигнал тривоги.