Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 62)
— Тобі сподобається, — насмішкувато кинула Ліра, знову підходячи ближче. — І це більше, ніж ти заслуговуєш.
Він відчув її тепле дихання біля свого обличчя, але незабаром зовсім перестав відчувати свої щоки. Усе тіло повністю заніміло! Думки затягнуло імлою. Його зір затуманився, як це з ним бувало під час грози, а потім звузився до однієї точки. Мандан спробував рвонутися вперед, але тіло зрадило його.
Сміючись, Ліра пружинистою ходою рушила до дверей, покинувши його.
Мандан сповз із крісла і розпластався на підлозі біля відкинутого келиха. А потім його поглинула задушлива чорнота непроханого сну.
Такої легкості на серці Ліра не відчувала від дня свого весілля. Вона неслася коридорами замку, так ніби їй не було чого приховувати. Мандан випив так багато вина з наркотиком — і він не був до нього звичним. Він помре так само, як і його матір.
Упродовж останніх кількох днів, поки план в її голові поступово дозрівав, Ліра намагалася споживати якомога менше макового молочка. Вона тихо сиділа у своїх покоях або сумирно брела до тронної зали, коли Мандан наполягав на її присутності, вдаючи, що робитиме все, що він накаже.
Але не тепер. Її жахіття скінчилося. Вона була королевою, і слуги замку ставилися до неї шанобливо. У цю пізню нічну годину замкові зали були майже порожніми. Раніше свідомість Ліри часто бувала занадто притупленою і затуманеною наркотиками, щоб вона помічала, як слуги, васали й придворні поступаються їй дорогою. Але зараз вона не хотіла, щоб хтось її бачив. Вона прослизнула бічними проходами і спустилася по непримітних сходах, призначених для слуг, на нижні поверхи замку.
Спочатку вона розмірковувала про те, щоб звільнити лордів Джадсона і Друна, а потім віддатися на їхню милість і благати забрати її звідси... але, якщо Мандан справді помре від макової отрути, ці васали не врятують її. Ні, Лірі потрібно вирватися з тенет придворних інтриг та боротьби за владу і втекти якнайдалі. Вони дізнаються, що це зробила вона. Навіть якщо королі Колланан і Адан увійдуть у Конверу і займуть трон, чи пробачать вони їй вбивство конаґа? Вона не збиралася так ризикувати.
Ліра досі не могла повірити, що отруїла свого чоловіка. Колись вона думала, що кохає цього блискучого юнака, проте це виявилася лише сліпуча мішура, яка приховувала його дурість, — мов оманливий відблиск сонячних променів на поверхні полірованого металу. Він явив їй свою справжню сутність майже одразу після їхнього весілля.
Тепер Мандан мертвий, а вона повинна втекти.
Ліра могла згадати тільки одного чоловіка в замку, який говорив правду, не боячись наслідків. Доннан Ра міг врятувати її, забрати туди, де вона могла б знайти прихисток.
Ліра прослизнула в тунелі під замком. Тривалий час це місце із товстими кам'яними стінами використовувалося для зберігання старої зброї, але тепер тут була темниця. За роки свого мирного правління конаґ Конндур Хоробрий не мав особливої потреби у в'язниці для тих, хто зазіхав би на його владу, але Мандан з Уто переобладнали деякі з цих приміщень, перетворивши їх на тюремні камери. Тепер посланець-утаук сидів тут під замком, і Ліра знала, де саме його шукати.
Вона взяла із собою смолоскип, бо в тунелях було темно. Посланця залишили сидіти в цілковитій темряві. Ліра встромила смолоскип у держак біля заґратованих дверей його камери і прошепотіла його ім'я. Вона відсунула засув і смикнула за ручку обома руками, тягнучи на себе важкі двері.
Доннан Ра розгублено й насторожено закліпав, намагаючись розгледіти її.
— Хто... а, королева Ліра.
Хоч вони й були самі, вона заговорила приглушеним голосом.
— Ходімо! Я врятую тебе. — Ліра знала, що тут мала би бути охорона, проте багато людей покинули свої пости. Мандан скликав усіх боєздатних бійців до своєї армії і, можливо, забрав до неї ще й охоронців. А може, вони просто відмовилися служити конаґові, якого позбавили корони. — Я допоможу тобі вибратися звідси, але тільки якщо ти забереш мене з собою. Нам треба втекти чимдалі від замку.
Утаук провів пальцями по масному волоссю, намагаючись хоча б так повернути собі гідний вигляд. Він обтрусив брудну туніку і вийшов з камери, кліпаючи очима від блиску світла смолоскипа.
— Це не пояснює, навіщо ви мене звільняєте.
— Бо мені треба втекти. Мені потрібно покинути Мандана.
Тепер посланець виглядав занепокоєним.
— Він побив вас?
— Він багато чого мені зробив і залишив як добре помітні, так і невидимі рани. Але я... я обманом змусила його випити молочко блакитного маку. Я думаю, що вбила його.
Доннан Ра вмить насторожився.
— Тоді ви праві — нам треба забиратися звідси. Як думаєте, чи скоро його знайдуть?
Ліра схопила смолоскип і швидко рушила назад.
— Ввечері ми відправилися спати, але він... він конаґ, хтось завжди турбує його, тож ми мусимо тікати. — Вона відкинула довге волосся і зрозуміла, що її блакитна тоненька сукня зовсім не підходить для далекої подорожі. Вона не спакувала для себе жодних речей чи припасів. — Я зовсім не підготувалася.
Посланець із впевненим виглядом випнув щелепу.
— Впораємося. Нам потрібно знайти утауків. Більшість із них покинули місто, але ми принаймні можемо вибратися з Конвери.
Ліра намагалася говорити твердо.
— Будь ласка, забери мене і сховай серед своїх людей.
Доннан Ра галантно їй вклонився, йдучи по проходу поруч з нею.
— Зроблю це із задоволенням. Наш народ буде радий прийняти королеву Співдружності як свою гостю. Всередині кола.
Манданові закрутило в кишках, і він знову почав блювати, кашляючи й задихаючись, вивергаючи чергове блювотиння. Сильна нудота розривала шлунок, вивертала його навиворіт. Макове молочко просочилося в його свідомість, і його думки заціпеніли, м'язи скувало оніміння.
Він спробував повзти вперед, але опинився у смердючій калюжі власної блювоти. Він спробував закричати, проте спромігся тільки на ледь чутний писк. Відчуття в горлі були такі, ніби його розірвали на шматки. Перед очима все плило і двоїлося, а потім знову затягнуло чорною пеленою. Але через кілька хвилин він прийшов до тями, смикаючись усім тілом і намагаючись дриґати ногами.
Зрештою Мандан відчув поколювання в руках. Його закляклі ноги затремтіли, ковзаючи по підлозі, а вишукані королівські капці постукували по тканому килиму. Він знову видав придушений схлип, не в змозі вимовити хоч слово. Його думки вихором крутилися в наркотичному дурмані, а в голові тепер стугоніло так, ніби то сам Колланан намагався проломити собі шлях із його черепа своїм знаменитим бойовим молотом.
Мандан знову захрипів і ще раз спробував поповзти. Він почув стукіт у двері і не одразу зрозумів, що цей звук не схожий на ґупання у його власній голові. Він намагався відповісти, проте жодного звуку не вилетіло з його рота. Стукіт не стихав, але зрештою припинився.
Мандан почав схлипувати, намагаючись змусити тіло слухатися його. Натомість він знову поринув у небуття...
Коли він нарешті отямився, то почув, що в двері знову гатять з усієї сили. Він спробував заволати на все горло, але йому вдалося вичавити із себе лише слабкий хрип. Нарешті двері розчахнулися. На порозі стояв Титан у чорному вбранні. Хоробрий кинувся вперед і гримнувся навколішки біля Мандана.
— Мій конаґу! Що сталося?
— Моя дружина... — тільки й зміг прохрипіти той. — Королева Ліра... Знайди її.
54
Рятувальний загін, повертаючись з далекої пустелі, перебирався через пагорби Судерри, швидко рухаючись у бік Баннрії. На зворотному шляху вони робили короткі зупинки, не більше ніж на годину, щоб трохи перепочити, адже поспішали опинитися в безпеці за мурами міста.
Безпека... Колланан подумав, що він, можливо, більше ніколи не почуватиме себе в безпеці, ніколи не відчує спокою, ніколи не житиме в мирі. Він почував себе так, ніби його кинули в яму для собачих боїв.
Його не переповнювала радість від перемоги, він не вів рахунку Лютим, яких убив, та все ж король відчував деяке задоволення від того, що їм вдалося врятувати полонених людей. Його рука й досі боліла від розмахування молотом.
— Ми більше ніколи не будемо тими, хто всього лише
Перед ним у сідлі сиділа кощава виснажена жінка з запалими очима із невільничого табору. Вона сказала, що її ім'я Ірундель, і, судячи з її вигляду', належала вона до племені утауків. З якоїсь незрозумілої причини ця жінка нагадала йому його доньку Джакі. На подертому одязі колишньої полонянки засохла кров, і всю довгу дорогу додому вона сиділа тихо, майже не розмовляючи. Колл був радий цьому, бо радісна балаканина його зовсім не цікавила. Навколо них неугавно теревенили інші врятовані бранці, яких не відпускала шалена радість і почуття полегшення, проте сам Колланан ніколи не був схильний до розмов, навіть у більш щасливі часи, які можна було б назвати нормальними. О, він міг годинами розмовляти з Тафірою, але з ким тепер йому розмовляти?
Почувши його бурмотіння, Ірундель повернулася до короля.
— Що ви кажете? — запитала вона.
— Нічого. Я розмовляв з власними примарами і спогадами.
— Ми всі їх маємо. — Далі вона мовчала й дивилася вперед, поки вони долали милю за милею. Принаймні їй вдалося вижити.