Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 54)
Він подумав про незліченні торгові каравани утауків, про купців і мандрівників, чий шлях пролягав через усі три королівства. А як щодо всіх тих торгівців на ринках, які купували товари в утауків, корчмарів, які давали притулок подорожнім, як щодо громад утауків, які вели справи в столиці, а потім рухалися далі, стаючи таборами поблизу доріг, що проходили вздовж річок?
А ще ж є капітани барж та інші робітники, що перевозять товари, курсуючи вгору і вниз по річках Блакитноводій та Крикіет, а як щодо вантажних суден, що ходять вздовж узбережжя? Вони всі говоритимуть про це.
Мандан відчув, як у нього по шкірі поповзли сироти. Як він міг це зупинити?
Він відвернувся від Ліри, яка сиділа, згорбившись, на дивані, потираючи свіжий синець, але виглядала явно задоволеною тим, як їй вдалося йому дошкулити.
Після того як великий флот відплив до Ішари, у Мандана залишилося в Конвері небагато солдатів. Як би відреагувала ця менша частина його армії, якби почула брехню про те, що Уто вбив конаґа Конндура? Мандан знав свого наставника краще за всіх, навіть краще за свого батька. Уто був вірним, відданим і вже декілька разів рятував Манданові життя.
Титан і Дженна, його нові захисники, не вірили, що Уто міг скоїти такі злочини, але інші могли повірити, і Мандану ніяк не вдасться зупинити ці розмови. Можливо, деякі з його солдатів дезертирували б уночі — просто покинули б його, знехтувавши своїм обов'язком захищати Співдружність.
Мандан мусив діяти, поки чутки не підірвали його владу ще більше. Він кинувся до входу у свої покої і розчахнув важкі двері. Від скрипу залізних петель його пройняв озноб. Звук нагадав йому рипіння дверей його гостьової кімнати на острові Фулкор, вислизнувши з якої він рушив до покоїв конаґа, де знайшов тіло свого закатованого батька...
Уто ніколи б так не вчинив.
Мандан гучним голосом покликав двох Хоробрих, і вони поспішили до нього, щоб переконатися, чи не загрожує йому якась небезпека. Конаґ оголосив:
— Я більше нікому не довіряю, крім вас. Мої власні солдати можуть втратити стійкість, і я повинен щось із цим зробити. Той посланець-утаук, перш ніж доставити указ нам, поширив цю звістку серед свого народу. Я в цьому впевнений. — Він загарчав. — Уже за одне це я маю відрубати йому голову.
— Дозвольте мені? — В голосі Дженни звучало нетерпіння.
— Трохи згодом. Спочатку я хочу, щоб ви відправили в місто кілька невеликих загонів. Якщо утауки поширюють чутки про заколот, ми повинні покласти цьому край. Ідіть на ринки, перевірте дороги вздовж річок, хапайте всіх утауків, затримуйте будь-які їхні каравани.
Титан виглядав стурбованим.
— Ви впевнені, мій конаґу? Племена утауків завжди дотримувалися нейтралітету, і вони служили...
— Вони були шпигунами покоління за поколінням, я в цьому певен! Їхні торгові кораблі ходили в Ішару навіть під час війни. Що вони розповідали про нас чужоземній емпрі? — Мандан похитав головою, стоячи біля дверей. — Я хочу, щоб вони були там, де я зможу їх контролювати. Зупиніть будь-які подальші чутки.
Двоє Хоробрих кинулися назовні, гукаючи капітанів міської варти, щоб негайно виконати накази конаґа.
Однак уже через кілька годин вони повернулися до Мандана з новинами, виглядаючи стривоженими й приголомшеними. Усі племена утауків зібрали свої пожитки і зникли. Вони щезли з Конвери, мов невловимий клубок диму.
Соваючись на своєму троні, неподалік від якого на кам'яній стіні висіла криваво-червона картина, Мандан відчував, як від гніву і нерішучості його вже починає нудити. Він розумів, як сильно залежав від мудрих порад Уто, але тепер боявся, що проблема була в самому Уто.
Це не могло бути правдою.
Указ викликав у нього відразу, як і думка про те, що зниклі утауки навіть зараз, у цю хвилину, поширюють брудну брехню по всій Конвері, а може й по всій Співдружності. Адан і Колланан не тільки хотіли скинути Мандана з трону конаґа, але й звинуватили Уто у вбивстві Конндура та оголошенні війни Ішарі.
Він хотів отримати відповіді, хотів прийняти тверді рішення і змусити кожну людину в трьох королівствах підкоритися його волі. Натомість Мандан почувався так, наче його просто усадовили в пишно оздоблене масивне крісло. Титан і Дженна залишилися в тронній залі, готові захищати його від нападу — сама ідея якого здавалася би безглуздою, якби не звинувачення та заворушення, поголос про які вже ширився вулицями.
— Я не вірю в це, — мовив Мандан.
— І правильно, — відказала Дженна.
У тронній залі з'явилися двоє кремезних портових робітників у супроводі бородатого рибалки. Всі троє виглядали вкрай збентеженими. Робітники несли якийсь довгий і важкий предмет, загорнутий у полотно.
Мандан підвівся з трону.
— Що це?
Те, що було всередині довгої ноші, сочилося рідиною, яка протекла крізь тканину, забруднивши її. Запах встиг долинути ще до того, як чоловіки наблизилися до трону. Титан і Дженна стали просто перед Манданом, готові випровадити будь-якого небажаного відвідувача.
Бородатий рибалка ніс кошик, від якого теж тхнуло риб'ячим слизом і гниллю.
— Ви повинні це побачити, мій конаґу.
— Він знайшов це у водоростях прямо під урвищем, — заговорив один з портових робітників, киваючи в бік чоловіка, що стояв попереду. — Він покликав нас, щоб ми допомогли принести це сюди.
— Я зазвичай пливу на човні до пісковикової скелі, — почав свою оповідь рибалка, — бо люблю ловити рибу в тих водоростях. Саме перед злиттям річок до берега прибиває багато плавучого сміття.
Робітники, не чекаючи на запрошення, зробили ще кілька кроків уперед зі своїм тяжким пакунком, що був завбільшки як згорнутий килим. Або як тіло.
— Заберіть це. Воно смердить, — сказав Мандан.
Не звертаючи жодної уваги на його слова, чоловіки відпустили свою ношу, і вона бухнулася на підлогу з м'яким, але зловісним звуком. Мандан зійшов з підвищення, на якому стояв трон, розлючено зиркнувши на двох своїх Хоробрих.
— Заберіть
Робітники розгорнули забруднене полотно, явивши на загальний огляд роздуте, безголове тіло, яке, вочевидь, досить довго пробуло у воді. Воно було одягнене в чорний однострій Хоробрих, який було легко впізнати.
— Не знаю, звідки воно взялося, Володарю, — сказав другий робітник, — але тіло лежало у водоростях просто під вікнами, що виходять на кручу.
— Він зробив паузу, ніби висловився не цілком ясно. — Ці проходи йдуть просто під вашим замком.
Рибалка відкрив кошик і зробив крок уперед.
— А голову прибило до берега коловоротом. Бачите, обрубок шиї припекло — його відрубав розпечений клинок. — Він підняв розпухлу, об'їдену рибами голову мертвого чоловіка, лису і спотворену до невпізнанності. Обрубок був явно обпалений вогнем реймера. — Не знаю, хто це, але мені здається, що один Хоробрий убив іншого.
Перший портовий робітник додав:
— Відрубав йому голову і скинув тіло вниз.
— Інший Хоробрий... — пробурмотів Мандан, а потім різко хапнув ротом повітря. — Уто вбив його!
Троє чоловіків відступили назад.
— Уто, — повторив рибалка.
Один з робітників додав похмурим шепотом:
— Зобов'язаний Хоробрий конаґа!
— Виженіть їх звідси! — закричав Мандан.
Троє чоловіків втекли, а Мандан занадто пізно зрозумів, що вони залишили обезголовлений труп.
Він знав, що рибалка й робітники, які поспішно втекли, повірять в це. Незабаром чутки розійдуться по всій Конвері.
Від смороду мертвого Хороброго його нудило. Очі пекло так, що він вже нічого не бачив. Молодий конаґ, спотикаючись, відходив все далі від підвищення, на якому стояв трон. Титан і Дженна щось гукали йому вслід, але він нічого не чув і не міг зосередитися. Зрештою Мандан кинувся геть з тронної зали, щоб знайти місце, де він міг би, замкнувши двері, залишитися на самоті.
47
Семі вірила в емпру Ілуріс. Тому пасмо світло-попелястого волосся Ілуріс було для неї сповнене магії. Дівчина вірила, що її наставниця поверне собі владу, і весь народ потребував цього якнайшвидше... але Ілуріс усе ще виглядала слабкою і дезорієнтованою. Вона не була готова здолати верховного жерця Кловуса — ані фізично, ані морально, — проте мусила бути готового. А Семі тим часом доводилося підтримувати віру серед відданих містян.
Пасма волосся емпри, здавалося, тріпотіли в її руці, коли Семі разом з Аналерою ходила по вулицях, зустрічаючись зі своїми знайомими, поширюючи обнадійливу звістку з більшою нагальністю, ніж будь-коли раніше. Але відтоді, як Кловус влаштував фальшиве похоронне вогнище, віра людей похитнулася. Семі була сповнена рішучості змінити це.
Каптані Вос, який супроводжував їх, був одягнений у звичайну коричневу шкіряну куртку без рукавів, що залишала його м'язисті руки оголеними. Він сховав під куртку ніж, залишивши у сховку під палацом довгий меч, і тепер, схоже, почувався голим без своєї звичної зброї та обладунків. Як боєць Яструбиної варти, Вос регулярно підстригав своє темне волосся, щоб воно виглядало акуратно, і ретельно голив та змащував олією обличчя, але зараз, після тривалого переховування під землею, його волосся стало кошлатим, а щоки вкривала борода. Він мав вигляд грубуватого змарнілого простолюдина, і його легко можна було прийняти за звичайного торговця.