Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 53)

Капітан Ґаус хмуро дивився на отаманшу.

— Це був цілком справний військовий корабель. Ми могли б захопити його і зробити частиною ішаранського флоту.

— У нас є власний корабель, — відказала Маґда.

— Але ж ми втратили десятки кораблів у сьогоднішній битві, — прогарчав Ґаус.

Маґда просто пирхнула, їй було байдуже.

Ерікал присів навпочіпки біля борту і зосередився на тоненьких ниточках-павутинках, що пов'язували його з божкинею.

— Повертайся до мене, поки ще не пізно.

Коли сутність опустилася поруч з ним на палубу, від неї залишилися хіба що туманні клаптики, то була лише слабенька іскра в порівнянні з райдужним вогнищем, яким вона постала під час свого шаленства. Його божкині потрібно було відновити сили. Зараз, коли вона кружляла навколо нього, Ерікал віддавав їй усю свою внутрішню силу, яку тільки міг, але вцілілим ішаранцям потрібно буде принести їй жертву.

З'єднавшись з ним, вона засяяла і замерехтіла в повітрі над палубою.

Нарешті Ерікал підвівся на тремтячих ногах, він повільно озирнувся, щоб побачити, яких втрат зазнав флот Співдружності. Деякі кораблі палали, деякі були розбиті вщент, деякі перекинулися набік і тонули. Удалині, на острові Фулкор, він побачив, що будівлі фортеці теж горять.

— Страшні руйнування, — вражено промовив він.

Капітан Ґаус, що стояв поруч, почухав свою густу бороду квадратної форми і витер кров з чола.

— Набагато гірші, ніж я собі уявляв. Тепер я більше ніколи не буду недооцінювати силу вашої божкині, жерче.

— Я не впевнений, що вона зможе зробити це знову, — відказав Ерікал. — Ми повинні повертатися додому. Їй потрібна своя земля, свій храм, свої віряни. Інакше вона зникне.

— Повертатися додому?! — заволала Маґда. — Після такої перемоги? — Вона підняла свою закривавлену булаву. — Що ти таке несеш, маленький чоловічок?

Ерікал похитав головою.

— Неможливо продовжувати наше плавання зараз. Ми не можемо йти до старого світу.

— Ми повинні завоювати наші нові землі! — Почувши свою очільницю, гетррени затупотіли по палубі.

Ґаус затінив рукою очі й оглянув те, що залишилося після кривавої морської битви.

— Я нарахував десять ішаранських кораблів, які майже не постраждали. Цих сил недостатньо для вторгнення.

— У нас десять кораблів, а у ворога — жодного! — стояла на своєму Маґда. — Ми розбили їх усіх. Якщо ми зараз вторгнемося в старий світ, їх не буде кому захищати.

Ерікал вказав на палаючу фортецю на острові Фулкор.

— Хіба ми не повинні повернутися туди? Допомогти людям там?

— Вони самі по собі. — Маґда набичилася, погрожуючи капітану. — На решті ваших кораблів багато гетрренів, а це така ударна сила, що краща за будь-яку у вашій історії. Тут битва закінчена, і перемога за нами. Ми не будемо затримуватися, щоб збирати уламки або допомагати слабким та вмираючим. — Вона подивилася на море, побачила червоні смугасті вітрила небагатьох уцілілих кораблів Ішари. — Подавайте сигнали, капітане. Ми візьмемо ці десять кораблів і попливемо далі.

Гаус довго мовчав, розмірковуючи. Ерікал не був певен, чи Маґді вдалося залякати капітана або ж він сам був схильний погодитися з нею. Зрештою Гаус наказав підняти сигнальні прапори, скликаючи залишки свого флоту.

Десять кораблів підняли вітрила і попрямували на захід, на завоювання нових земель.

46

Мандан, забравши в посланця-утаука доставлений ним зрадницький указ і наказавши кинути його у в'язницю, направився до своїх покоїв у вкрай поганому настрої. Уто навчив його ніколи не показувати іншим свою слабкість або недостойні конаґа емоції. Тільки його зобов'язаний Хоробрий міг так розмовляти з ним, і, попри роздратування, Мандан розумів, що це була правильна порада.

Мандану бракувало порад свого наставника, проте він знав, що конаґ повинен приймати власні рішення, навіть якщо вони непрості. Він спробував уявити, що сказав би Уто, дізнавшись про відкритий бунт королів Нортерри та Судерри.

У своїх королівських покоях він сидів, згорбившись, у кріслі перед каміном, в якому гуло яскраве полум'я. Його знобило, і цей холод проникав у його кістки глибше, аніж прохолодне осіннє повітря. Вогонь у каміні здавався голодним, і Мандану захотілося нагодувати його. Він перечитував образливий указ знову й знову, обурюючись несправедливими звинуваченнями, які Колланан і Адан висунули проти нього та Уто. Вони перекрутили те, що сталося насправді, і зняли всю провину із себе! Насправді саме його і дядько і брат порушили Хартію Співдружності, бо ні одне з їхніх королівств не відгукнулося на його заклик надати допомогу у війні проти Ішари.

Як королі, вони несли відповідальність за захист усієї Співдружності, але натомість погрузли в дрібних містечкових проблемах і прийняли на віру трактирні байки про стародавні раси та драконів.

Мандан сердито уставився на лист. Його очі ніяк не могли зосередитися на страшних речах, у яких звинувачували Уто. Навіщо зобов'язаному Хороброму вбивати свого конаґа? Це було просто неможливо, безглуздо.

Його думки знову й знову поверталися до тієї жахливої ночі. Жоден Хоробрий — жодна людина! — ніхто не міг би вчинити щось подібне з таким добрим чоловіком, як Конндур Хоробрий. Тільки ішаранські тварюки можуть бути такими жорстокими. Те, що Адан і Колланан звинувачували Уто в такому звірячому насильстві, лише доводило, наскільки самі вони непорядні. Не можна дати їм знищити три королівства. Мандан цього не дозволить.

Уто ніколи б такого не зробив.

Правда ж?

Він зім'яв указ і жбурнув його у вогонь, спостерігаючи, як папір темніє і зрештою чорніє. Навіть вогонь, здавалося, відмовлявся знищувати це послання, і воно довго горіло. Мандан заскреготав зубами. Чому все навколо проти нього?

Лордів Джадсона і Друна посадили під замок у гостьових покоях і приставили охорону. Першим його поривом було кинути їх у підземелля разом з Доннаном Ра, але навіть його нові Хоробрі радили йому не робити цього поспішного кроку.

— Ваші лорди-васали не зрадники, як ті два королі, Володарю, принаймні поки що, — мовив Титан своїм глибоким голосом. — Вони просто почули брехливе звинувачення, але не з власної вини.

Дженна, як завжди, злилася.

— Наступного разу ми подбаємо про те, щоб ніхто не з'явився перед ваші очі з такими дурницями. — Її обличчя виглядало втомленим. — Але все одно ці два лорди вже не зможуть забути слів, сказаних у їхній присутності. Вони мають залишитися під вартою.

— Та все ж необов'язково це має бути холодна сира камера, — втрутився Титан. — Нехай вони покажуть свою вірність.

Мандан погодився.

— Так, я розглядатиму це як випробування. Якщо вони напишуть листи і викличуть своїх бійців, щоб ті приєдналися до моєї армії, то можуть залишитися в гостьових покоях, під охороною. — Його обличчя потемніло. — Якщо ж відмовляться, то їхнє місце в темних підземеллях разом з іншими щурами.

Джадсон і Друн слухняно написали й відправили листи, викликаючи свої регулярні армії до Конвери, і Мандан був певен, що їхні солдати прибудуть якнайшвидше. Це давало йому достатньо часу, щоб спланувати, як придушити бунт, для чого, ймовірно, доведеться відправити військо в похід через гори. Він повинен діяти швидше, щоб випередити своїх ворогів.

Попіл спаленого указу осів на вугіллі, проте залишена ним темна пляма не зникла. Зрадницький заколоту Співдружності нікуди не дівся. Навіть зараз, у цю саму мить, Колланан і Адан збирали свої війська, щоб скинути його з трону.

А Уто десь далеко за морем!

Мандан здригнувся, почувши тихе хихотіння позаду себе. Він підхопився на ноги і, обернувшись, побачив Ліру, що лежала, розпластавшись, на канапі. Схоже, ще до його приходу вона звалилася на неї і лежала там у мовчазному заціпенінні. Тепер же вона привстала, спершись на лікоть, і уїдливо дивилася на нього червоними очима.

— У тебе все розвалюється, — заговорила Ліра. — Як будинок, що почав руйнуватися. Твоє перше погане рішення вибило опорну балку, потім попадали інші, і тепер Співдружність продовжує розвалюватися. — Вона засміялася голосніше. — Вона продовжує розвалюватися — через тебе!

— Ти не тямиш, що говориш, — гримнув на неї Мандан.

— Ти послав мого батька напасти на Нортерру. Тепер він мертвий, і вся Співдружність повстала проти тебе. Ти не повинен був цього робити.

Мандан несподівано підскочив до Ліри, очікуючи, що та здригнеться і зіщулиться, як вона часто робила раніше, але цього разу вираз її обличчя був зухвалим. Невже вона перестала пити так багато макового молочка? Він волів би, щоб вона залишалася в безпорадному напівсонному стані.

— Той посланець, утаук, приніс жахливі новини. — Вона змусила себе прийняти сидяче положення. — Думаєш, по дорозі він не говорив про це з іншими утауками? Звісно ж, говорив! Думаєш, слуги в замку не шепочуться про те, що сталося? Всі знають, Мандане. — Ліра пирхнула. — Вони знають, що влада вислизає в тебе з рук, і в усьому винен ти сам.

Ліра знову засміялася, і він вдарив її по обличчю з такою силою, що вона впала назад на подушки. Від удару на її блідій щоці з'явилася велика червона пляма.

Ліра шморгнула носом, потім змусила себе знову сісти.

— Я твоя королева, і я втрачу все разом з тобою. Через тебе!

У Мандана від жаху похололо все тіло, коли до нього дійшло, що вона сказала. Невже чутки вже вийшли з-під його контролю? Він схопив посланця-утаука, кинув його до темниці, щоб той не зміг переповісти ці облудні звинувачення нікому іншому... але що, як Доннан Ра вже встиг поговорити зі своїми друзями-утауками? Що, як вони далі поширили цю чутку, і вона розійшлася, наче небезпечна пошесть?