Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 11)
Колланан важко перевів подих, намагаючись осягнути почуте.
— Це потрібно було зробити.
Адан розповів докладніше, згадавши й добрі новини про новонароджену доньку і про те, що Пенда зі своїм батьком поїхали назад до Баннрії. Основну увагу у своїй розповіді він приділив тому, як утауки знищили всі свідчення битви з піщаними Лютими, а потім залишили поле бою.
— Мине певний час, перш ніж королева By дізнається, що сталося, якщо взагалі дізнається, проте я мусив тебе попередити. Я думаю, що тепер ми воюємо і з піщаними, і з крижаними Лютими.
— Я давно готовий до війни. — Колланан підійшов до великого столу з мапами й важко опустився у дерев'яне крісло. — У нас з'являються все нові й нові вороги.
Шадрі прилаштувала біля нього свої книжки та документи. За нею підійшли Елліель і Тон. У дверях тронної зали застигли в напруженому очікуванні Ласіс, Ґант і вартові Стяга.
На серці в Колла не стало легше, коли Адан присів поруч, але від самої лише присутності небожа йому було вже не так важко нести свій тягар.
— Перш ніж розпочнеться відкрита війна з Лютими, ми маємо розібратися з іншою загрозою. — Він поклав лікті на стіл і пильно подивився на мапи. — Я багато думав про те, наскільки небезпечним є твій брат.
Адан, не вірячи власним вухам, вислухав розповідь Колла про те, як конаґ Мандан відрядив частину армії Співдружності до Янтона, щоб винищити його мешканців.
Колл вказав рукою на мапи трьох королівств.
— Помста — це єдине, що здатен бачити Мандан. Так, ішаранці вбили Конндура, проте Люті є набагато страшнішою загрозою, ніж ішаранці далеко за морем. — Він прикрив повіки і відчув, як навколо нього з ревінням закручується ураган тіней, але йому вдалося змусити його замовкнути, знову розплющивши очі.
— Це зробив Уто, а не Мандан, — втрутилася Елліель. — Не варто звинувачувати маріонетку, коли хазяїн смикає за ниточки. Саме Уто відрядив лорда Кейда, я в цьому впевнена.
Колланан поглянув на Ґанта, і поплямоване віспою обличчя Хороброго скривилося в гримасі.
— Вона права, Володарю. Мандан тішився думкою про каральний напад, але підґрунтя для цього заклав Уто.
Колл загарчав, висловивши нарешті те, що вже деякий час було у нього в думках.
— Мандан не придатний для того, щоб правити. Конндур не провокував ішаранців, коли вирушив на острів Фулкор. Він хотів укласти союз проти нашого спільного ворога, — ворога, якого ми всі знаємо. — Він обвів поглядом усіх присутніх. — Мандан зрадив Співдружність, коли став вимагати від мене залишити моє королівство без захисту і приєднатися до його безглуздої авантюри. І саме Мандан послав солдатів сплюндрувати одне з моїх міст! Якби ми не стали на захист Янтона, усіх його бідолашних мешканців було б убито. І якби я не вирушив туди, щоб відбити напад... — Його голос урвався, а серце затопила хвиля провини й жалю. Колл схилив голову.
Якби він не був змушений відправитися в той непотрібний похід, то був би тут, у замку Феллстафф, із Тафірою. І тоді капітану Рондо не вдалося б викрасти її, і вона не опинилася б у лісі, наражаючись на небезпеку з боку крижаних Лютих...
Якби...
— Адане, конаґом мав стати ти. Це всім відомо.
Адан, почуваючись незручно, дивився на мапи, розкладені на столі, потім узяв до рук мапу Судерри.
— Я... я ніколи не мав стати конаґом. Мандан — первісток. Правила тут однозначні.
— Правила й потреби людей — це різні речі, — заперечив Колланан. — Народ Судерри визнав тебе своїм правителем, ти був і є хорошим королем. Ніхто не може заперечити, що ти був би кращим конаґом Співдружності...
— Мені подобається сонячний день, а не дощовий, — відказав Адан, почуваючись ще більш ніяково. — Але погоду не зміниш, як не змінити й того, що він мій старший брат. Можливо, Мандан і поганий конаґ, але він все одно конаґ.
Колланан після довгого мовчання промовив:
— Якщо тільки ми цього не змінимо.
На кімнату сокирою ката впала тиша. Адан зблід.
— Що ти таке кажеш... ми не можемо навіть розглядати це — не в такий час.
— Саме зараз час, який цього вимагає! — Колланан гримнув кулаком по столу. — І нам варто зробити це якнайшвидше. Вже дуже скоро третина армії Співдружності вирушить до Ішари, а нам потрібні їхні бійці, щоб захиститися від Лютих. Мандан має бути усунутий від влади! Ми повинні об'єднати всі три королівства, доки людство не стерли з лиця землі.
Він важко зітхнув і знову опустився на стілець. Погляди всіх присутніх були прикуті до нього в приголомшеній, напруженій тиші. Колланан поклав руку на заспокійливо надійне руків'я свого бойового молота.
— І я знаю, як саме це зробити.
10
Коли Мак Дур дивився на «Ґліссанд», який тепер ледве можна було впізнати, йому хотілося плакати. Після того, як він та його екіпаж втекли із Сереполя, поки там бушував божок, капітан думав, що найгірше вже позаду. Вони швидко домчали до Остерри, але в Рівермуті їх зустріли не менш вороже. Військово-морський флот Співдружності привласнив «Ґліссанд» і перетворив його на бойовий корабель. Бойовий корабель!
Нахиливши голову, Мак Дур зібрав темне волосся ззаду, щоб перев'язати його стрічкою. Моряки Співдружності сновигали палубою його корабля, готуючи запаси списів, багрів та вкритих смолою вогняних стріл. Вони навісили великі щити з обох бортів, щоб захистити корабель під час бою, коли він вийде у відкрите море. На грот-вітрилі «Ґліссанда» досі виднілося велике коло, яке означало, що цей корабель — власність утауків, нейтральне судно, на яке не можна посягати, але тепер на грот-щоглі маяв прапор Співдружності. Вони перетворили його корабель на свій проти його волі, насильно включивши до складу свого флоту, — і таке силове заволодіння нагадувало Мак Дуру зґвалтування.
Обурений Мак Дур стояв на причалі і дивився на корабель, удаючи, наче він досі тут головний, але солдати конаґа Мандана робили все, що їм заманеться.
Поруч з ним сидів на ящику Гейт, його штурман, з похмурим виглядом колупаючись у зубах дерев'яною тріскою.
— Я пішов у море, щоб розбагатіти, — бурчав він. — Я покинув чотирьох жінок, які могли б вийти за мене заміж, бо хотів ходити по морях і хотів І побачити далекі землі. Мені не терпілося побачити Ішару, коли ми перший раз вирушили до неї. — Він хмикнув. — нехай перші
Мак Дур гірко всміхнувся.
— Флот Співдружності запропонує нам свій однострій, якщо ми захочемо приєднатися до них.
—
Мак Дур спостерігав, як солдати в одностроях тренувалися на кораблях, готуючись до війни. Більше десятка великих військових кораблів Співдружності, корпуси яких були зовні вкриті міддю, а на палубах встановлено вежі для стрільців, стояли на якорі в гавані, а вздовж причалів виднілося вдвічі більше приватних суден, яких силою змусили стати на службу Співдружності, — від простих рибальських човнів до показних торгових суден на кшталт «Ґліссанда». Принаймні в Рівермуті не опинилося жодне інше утаукське захоплене судно. Він сподівався, що його товариші, інші капітани торгових кораблів, вчасно покинули ці небезпечні води.
Деякі кораблі військового флоту курсували прибережними водами, випробовуючи нещодавно встановлене оснащення, або брали участь у тренувальних боях, тоді як судно Мак Дура залишалося пришвартованим до причалу. «Ґліссанд» не виходив у відкрите море відтоді, як його захопили, і Мак Дуру здавалося, що його кораблю так само неспокійно, як і йому самому.
— Не варто було мені вирушати до Сереполя в той останній рейс. Ризик був надто великим, — пробурчав він уже не вперше. — Бажання підзаробити змусило мене забути про прості радощі свободи.
Саррум, один з його моряків, підійшов ззаду до Гейта й присів на інший ящик, поглядаючи на корабель з причалу. Цей моряк гордовито носив помаранчево-золотий одяг кольорів свого клану.
— Це не твоя провина, капітане. Екіпаж за це проголосував. Винні ми всі.
— Ти не змушував нас силою... — додав Гейт, — ...не те, що ці падлюки. Ми повернулися додому, але ми не вдома.
— Початок є кінцем є початком, — прошепотів Мак Дур. Інші двоє намалювали коло довкруж своїх сердець.
— По колу й по колу йдемо в нікуди, — сказав Саррум. — Така наша природа.
Широкоплечий Хоробрий зі світлим кучерявим волоссям піднявся на борт «Ґліссанда», ледь глянувши на утауків. Мак Дур бачив його біля інших кораблів, це був Хоробрий на ім'я Аррік. Ще п'ятеро воїнів-напівкровок перебували на верфях як охоронці або спостерігачі. Багато Хоробрих зібралося в столиці, щоб долучитися до війни помсти проти Ішари.
На палубі Хоробрий передав листа новому капітану «Ґліссанда», настирливому чоловіку на ім'я Паріон. Капітан прочитав документ, а тоді став щось схвильовано говорити своєму екіпажу з моряків Співдружності. Мак Дур помітив ще кількох посланців, які піднялися на інші пришвартовані кораблі.
Солдат в обладунках Співдружності якраз пробігав повз те місце, де сиділи троє утауків, його чоботи голосно гупали по дошках причалу. Мак Дур зупинив його, схопивши за рукав.
— Що таке? Що сталося?
— Щойно отримано наказ готуватися, — буркнув солдат, — наче ми до того не готувалися. — Він нетерпляче висмикнув руку і кивнув на «Ґліссанд». — Це твій корабель? Треба, щоб ти і твій екіпаж були готові до відплиття за кілька днів. Наші люди візьмуть на себе бойову роботу, а ви, утауки, поведете корабель.