Кевин Андерсон – Боги і дракони (страница 107)
— Наша армія розгромить ворожі сили. Ми знищимо королів-зрадників, і всі їхні піддані знову засвідчать вірність вам, мій конаґу. — Уто помовчав, а потім додав: — Як і я.
Мандан подумав про свою картину битви при Янтоні, де були зображені розкидані на землі тіла переможених бунтівників... згадав, як він уявляв себе на коні, високо підносячись над битвою, уявляв, як розмахував мечем, вбиваючи всіх, хто посмів не скоритися йому.
— Чи довго триватиме бій, перш ніж вони здадуться? — запитав Мандан.
— Не довго, якщо їм стане розуму, мій конаґу, — відповів Уто. — Я ретельно навчав вас битися на мечах, і ви дуже вправно володієте клинком. Ви переважаєте будь-якого ворога, з яким можете зіткнутися. — Після деякого вагання він додав. — Але я захищу вас.
Мандан торкнувся руків'я свого меча і несподівано відчув запаморочення. Уто давав таку саму обіцянку Конндуру Хороброму і все одно вбив його. Мандан різко вдарив коня п'ятами, змушуючи його скакати швидше, наче це могло допомогти йому втекти від образів убитого батька, які раптом наринули на нього.
Позаду сотні солдатів нестримним потоком сунули вперед, долаючи шлях через перевал. Дорога звивалася й петляла серед гір, роблячи різкі повороти, аж поки не вивела його армію до сідловини перевалу, звідки відкривався чудовий вид на західний схил Хребта дракона.
Мандан очікував побачити там два невеликі війська, що стали табором в передгір'ї, строкату групу бунтівників, яких потрібно розбити. Натомість він побачив величезну бойову силу, набагато більшу, ніж він розраховував. Тисячі піших і кінних воїнів, вози з припасами та ряди наметів, над якими майоріли прапори Судерри й Нортерри.
Він також побачив ще одну неймовірну військову потугу, щось нелюдське. Це були ніколи досі не бачені істоти в металевих обладунках, одні — в холодних біло-блакитних тонах, інші — в сяючих мідно-золотих. Деякі з них сиділи верхи на страхітливих звірах, а інші зводили дивовижні машини. Вони жбурляли в гори магію, від якої тремтіла земля.
Мандан ахнув.
— Це... це Люті! — Він ошелешено уставився на величезну армію, яка виявилася зовсім не легендою, а реальністю, і в нього по шкірі поповзли сироти. — Це Люті, — повторив він, і його голос упав до шепоту, а його армія тим часом з гуркотом проходила повз нього, долаючи перевал.
Уто глянув на нього, а потім кинув лютий погляд вперед, ніби не бачачи внизу чужинців.
— Ми знаємо нашого ворога, — сказав він. — В атаку!
92
Безпорадно розпластавшись на землі, королева By, на яку ніхто не звертав уваги, скаженіла від безсилля. Гнів у глибинах світу пульсував під нею, то була темна енергія, яка одночасно могла нести руйнування і відновлення.
By відчула, як її руки знову сіпнулися, і це викликало в неї здивовану посмішку. Їй довелося пережити довгий, сповнений мук період. By була переможена, осоромлена й принижена на очах у свого народу. Кору наказала своїм воїнам волочити її за собою разом з армією лише для того, щоб і далі її мучити, щоб постійно нагадувати піщаним Лютим, що їхню колись славну королеву остаточно повергнуто.
Але й сама королева-узурпаторка виявилася дурепою, бо не вбила її одразу. Цей позірний вияв співчуття чи бажання якомога довше насолоджуватися помстою і стане причиною її погибелі.
Тепер, коли Кору та всі її Люті були цілковито поглинуті пробудженням дракона, By, зціпивши зуби, величезним напруженням
Неподалік король Нортерри сперечався з Кору, так ніби був здатен якимось доводами переконати її відмовитися від виконання призначення Лютих. By згадала, як цей бородань разом з Аданом приїздив до її палацу в пустелі. Тоді Колланан просив її про допомогу в боротьбі з крижаними Лютими, тому вона відправила Кво долучитися до них... і її брат загинув. Адан убив його.
А цей кволий людський дітвак, Бірч, посмів стверджувати, що вбив королеву Лютих, і тому By має остерігатися його. Її губи скривилися від натуги, а хребет вигнувся дугою. М'язи напружилися, сповнені енергії, готові вбивати.
Це тривало досить довго.
Отримана By рана ззаду в шию була дуже важкою, її хребет був перебитий легендарним списом Дар — це, поза всяким сумнівом, стало б смертельним ударом для будь-якої людини і спричинило б каліцтво для будь-якого напівкровки. Але вона була піщаною Лютою, до того ж
Протягом усього того часу, поки її тягнули за собою, нехтуючи нею, вважаючи слабкою, безпорадною й непотрібною, By поступово — о, дуже й дуже поступово — відновлювала свої сили і здатність рухатися. Вночі, коли світло вогнищ згасало, вона смикала пальцями, потроху згинала руки, ворушила ступнями.
Пролунали горни та бойові крики. Люті й люди зрушили з місця, готуючись до великої битви, якщо дракон все ж з'явиться.
І саме в цю мить, поки Кору командувала магами, змушуючи їх виконувати свою волю, поки ця сука повернулася до неї спиною, By одним різким рухом підвелася зі своїх ношів, використавши всю енергію та силу, які їй вдалося відновити. Вони не чекали від неї цього...
Колланан все ще був поглинутий необхідністю переконати Кору. Для людей це був останній шанс перед початком безжальної війни, що зруйнує увесь світ.
Обмірковуючи, що ще він може сказати, щоб переконати королеву Лютих, Колл краєм ока помітив, як By ворухнулася на землі. Її коліна смикнулися вбік. Спираючись на руку, вона хутко скочила на ноги. Якимось чином у її пазуристих руках опинився довгий ніж. Королева Кору стояла до неї спиною.
Бірч крутнувся, також побачивши, що By зарухалася. Його очі широко розплющилися, коли вона підняла клинок. Він кинувся до Кору, так ніби міг збити її з ніг, щоб вивести з-під удару.
— Ні!
Колланан вже теж почав діяти.
Рот By роззявився у беззвучному крику. Вона метнулася вперед, мов змія.
Ошелешена Кору обернулася саме тоді, коли Колланан одним стрибком опинився між двома королевами і водночас замахнувся бойовим молотом. Верхівка його молота, вкрита димчастим склом, зі свистом розітнула повітря і потужним ударом розтрощила голову By. Могутня зброя проломила їй череп і провалилася всередину. Шия звернулася набік, і By повалилася на землю ще до того, як Кору встигла зайняти захисну стійку.
Колланан застиг із закривавленим молотом. Він відчував, як той своєю вагою відтягує йому руку. Бірч, який не постраждав у цій сутичці, підбіг до нього, дивлячись на мертву королеву піщаних Лютих.
Королева Кору, вражена побаченим, розсміялася.
— Ти врятував мене. Ти вбив королеву піщаних Лютих, королю Колланане! — В її голові промайнула якась думка, і вона посміхнулася хлопчикові. — Так само, як твій онук убив королеву крижаних Лютих. Мою матір. — У неї вирвався смішок, проте в ньому чулася розгубленість і збентеженість, ніби вона не могла до кінця повірити в те, що сталося. — Я ще раз переконалася, що людей не можна недооцінювати.
Колланан мовчав, важко дихаючи, а тим часом до них збіглися інші Люті й здивовано витріщилися на мертву By. Самого Колла, коли він дивився на її закривавлену голову й зламану шию, охопило дивне відчуття, що справедливість восторжествувала.
Він простягнув руку, щоб міцно обійняти свого онука, впевнений, що зробив добру справу... навіть якщо кінець світу все одно настане.
Борючись із почуттям безпорадного відчаю, Адан спостерігав за тим, як маги Лютих працюють на своїх чудернацьких велетенських машинах, створюючи хвилі магії, що змушували повітря мерехтіти й дрижати під дією невидимих потоків руйнівної енергії. Тим часом інші маги просто стискали кулаки й гатили ними в землю, посилаючи вглиб ударні хвилі, від яких земна твердь здригалася і двигтіла. Самі гори почали трястися, немов у корчах.
Колланана не було вже давно, а Люті продовжували свою роботу, не зупиняючись ні на мить. Адан не знав, скільки ще він зможе чекати, — особливо з огляду на те, що армія Мандана була вже на підході.
Він скакав уздовж лав своїх кіннотників, явно стривожених тим, що діялося в них на очах. Його армія в повному бойовому спорядженні — зброя, щити, обладунки — була готова до бою. Коні іржали, відчуваючи напруження, розлите в повітрі. Бійці нервово перемовлялися, а деякі гучно стукали в щити, немов кидаючи виклик ворогові, хоча поки що не знали, з ким їм доведеться битися.
До короля під'їхала Елліель, яка виглядала розкішно у своїх чорних кольчужних обладунках. В одній руці вона тримала меч, а на зап'ясті іншої виднілася манжета реймера, який Хоробра могла будь-якої миті пустити в хід. Обличчя її зблідло, від чого добре помітне татуювання на щоці здавалося ще більш зловісним. Коли земля знову затряслася, а з гори Вада повалив густий дим, вона вказала на магів і воїнів Лютих.
— Вони намагаються наблизити кінець світу. Скільки ще ми будемо чекати?
Адан не зводив погляду з армії крижаних і піщаних Лютих, їх розлогого табору й великого намету, звідки, як він знав, королева Кору керувала своїми військами.
— Ми повинні дати Колланану шанс.
Тон теж був поруч. У погляді його глибоких сапфірових очей читалося напруження.
— Не чекайте надто довго. Щойно вони розбудять дракона, стане занадто пізно, і я не можу обіцяти, що врятую вас усіх. — Він торкнувся татуювання на своєму обличчі. — Я відчуваю, що в мені схована велика сила, але вона замкнена всередині.