Кэтрин Эпплгейт – Одна на світі (страница 61)

Церемонія була не дуже вигадлива. Бобики не великі мастаки на видовища. Тоббл мав прочитати вірш і заспівати пісню, і з причин, яких ніхто не знав (зокрема й Тоббл), треба було знайти стоногу й згодувати йому.

Після того Тоббл урочисто попросив Кхару і Ренцо заплести йому три хвости в один. Лови-Удачу тільки дивився: у фелівет кігті не дуже годяться для такої справи.

Коли все скінчилося, Тоббл залишився Тобблом. Але він наче на палець виріс і набрався деякої гідності. Тільки от весь час озирався на свої заплетені хвости, через що кілька разів перечіпався й падав.

Ми пішли назад на півострів, якщо не радіючи, то принаймні розпрощавшись із безнадією.

Острів справді існує. Може, я навіть побачила дейрна. Тож, імовірно, я — не останниця.

Ми розуміли, що Лука від свого не відступиться й буде нас переслідувати.

Знали, що тепер Мурдано зрозумів: його зраджено, я збрехала, — і теж переслідуватиме нас.

Знали, що попереду страшні, круті гори, безжальний холод і моторошні дикі звірі.

Але я починала розуміти, що ми тепер уже не просто шукаємо моїх родичів. Наша справа стосувалася не лише мого життя — навіть, можливо, не лише збереження мого виду. Мурдано — ворог не тільки дейрнів. Він — ворог усіх істот, які не стають перед ним на коліна.

Проти нас великі сили. Ні Лука, ні Мурдано не відмовляться від погоні за нами. їхня сила тримається на неправді, і вони знають: якщо я знайду інших дейрнів і приведу їх здалеку, то це може похитнути їхню владу.

Ми вийшли з лісу й поглянули на потужні засніжені гори. У тих горах чаяться біль, небезпека, смерть. Але за ними може бути те, що потрібне навіть героям, аби йти вперед, — надія.

Я поглянула на північ, куди плив острів. Його вже, звичайно, не було видно. Але я знала: він там є.

Коли озирнулася, щось впало мені в око. Над нами рухалося щось кольорове.

Я глянула вгору і побачила крилая.

Тільки одного.

Може, він заблукав, збився з дороги.

А може, й ні.

Кхара кивнула мені.

— Остання можливість передумати.

— Ну, я ще ніколи не бачила снігу, — усміхнулась я. — Подивимося!

Із тим ми й рушили. Ренцо — злодій, що має честь, — і його пес Собака. Лови-Удачу, гордий кіт-фелівета. Тоббл, достойний вобик. Валліно, невтомний кінь. Кхара з дому Донаті, володарка Світла Недарри.

Мої друзі. Моє товариство.

Моя сім’я.

Американська письменниця, володарка престижної літературної премії «Медаль Джона Ньюбері», авторка всесвітньо відомих романів для дітей і підлітків: «Айван. Єдиний і неповторний» (The One and Only Ivan); бестселера №1 за версією The New York Times — «Дерево бажань» (Wishtree); трилогії «Останниця» (Endling); «Креншоу» (Crenshaw) та інших.

Разом із чоловіком та трьома дітьми мешкає в Каліфорнії.