Керстин Гир – Смарагдова книга (страница 66)
чи все. Вона підійшла до широкого каміна й оглянула світлини, розставлені на ньому в срібних рамках. Люсі потайки побоювалася, що леді Тілні проведе зараз пальцем по камінній полиці й дорікне їй, що треба бути суворішою до покоївки. Мабуть, вона має слушність.
— До речі, мушу сказати, що умеблювання виконано в доброму стилі, — правила далі леді Тілні. — Вітальня — це завжди візитівка будинку, по ній одразу побачиш: господиня будинку має смак.
Пол і Люсі пустотливо перезирнулися, і він по-ведмежому обійняв леді Тілні.
— Ой, Марґрет, — сказав він, сміючись. — Тільки не вдавай, що це робота Люсі. Ти ж власноруч вибирала кожну лампу та кожну подушку. Не кажучи вже про те, як ти варила воду з мебляра. А ми навіть не зможемо віддячити тобі, допомагаючи складати меблі з «Ікеа».
Леді Тілні нахмурила чоло.
— Ну вибач, маленький розумнику.
Пол нахилився і підкинув ще одну букову дровину в тріскотливий вогонь.
— Хіба що оця жахлива перекошена картина зводить нанівець усю красу моєї композиції! — леді Тілні показала на картину на протилежній стіні. — Чи не можна перевісити її в іншу кімнату?..
— Маргрет, це ж справжній Модільяні, — терпляче сказав Пол. — За сотню років він коштуватиме мільйони. Люсі півгодини верещала від захвату, побачивши картину в Парижі.
— Неправда. Щонайбільше хвилину, — заперечила Люсі. — Зате майбутнє нашим дітям і онукам забезпечено. А ще завдяки картині Шагала, що висить на сходовому майданчику.
— Наче вам це потрібно, — скептично мовила леді Тілні. — Твоя книга вочевидь стане бестселером, Поле, і я знаю, що Секретна служба платить вам значні суми. Це цілком заслужено з огляду на вашу роботу, — вона похитала головою. — Хоча я і не схвалюю Люсі, яка займається цією небезпечною справою. Не дочекаюся, коли вона стане домашньою. Але, дасть Бог, скоро.
— А я не дочекаюся, коли ж, нарешті, винайдуть центральне опалення, — Люсі, зіщулившись, опустилася в крісло біля каміна. — І ще купу всього, — вона глянула на годинник на камінній поличці. — Вони будуть тут за десять хвилин, — нервово сказала вона. — Луїза може накривати на стіл. — Люсі подивилася на Пола. — Як ти думаєш, як зреагує Ґвендолін на майбутнього братика? Це, певно, дивне почуття, — вона погладила свій ледь помітно скруглілий животик. — Коли в нашої дитини з’являться діти, вони вже постаріють, перш ніж Ґвендолін з’явиться на світ. І, може, вона ревнуватиме. Зрештою, ми її залишили немовлям, і якщо вона зараз побачить…
— Вона напевно зрадіє, — увірвав її Пол. Він поклав їй руку на плече і ніжно поцілував у щоку. — Ґвендолін така ж великодушна і добра, як ти. І як Ґрейс, — він кахикнув, аби приховати
розчулення. — Я більше боюся того моменту, коли Ґвендолін і цей юний негідник повідомлять, що я стану
— Вибачте! — До кімнати зайшла служниця. — Я забула! Мені накривати тут чи в їдальні, місіс Бернард?
Перш ніж Люсі відповіла, леді Тілні перехопило подих.
— По-перше, треба стукати, — мовила вона суворо. — По-друге, ви маєте почекати, поки вас запросять. По-третє, ви не повинні з’являтися перед господарями з розкошланим волоссям. І по-четверте, не містер і місіс Бернард, а
— Так, мем, — мовила перелякана служниця. — Тоді я піду по пиріг.
Люсі, зітхнувши, подивилася їй услід.
— Не думаю, що колись звикну до цього імені…
ПОДЯКА
Так, я знаю — з цим я спізнилася, і добряче спізнилася. Хай там як, але ніколи не пізно це зробити. Так багато тих, хто утримував мене в останні місяці від стрибка з мосту, що я й не здолаю всіх перерахувати. Найбільше я вдячна:
Хрістіані Дюрінґ, яка виносила цю книгу зі мною і мучилася тими ж болями (і неспанням), що і я. Кращої повитухи для книги годі й шукати. Я дякую їй, що не почувалася самотньою весь цей час.
Петрі Германнс, моїй скелі посеред бурхливого моря.
Єві Фьоллер, іншій моїй скелі.
Даніелі Керн — їй слід було б вручити медаль за поширення гарного настрою.
Ліні й Меліссі з сайту www.die-edelstein-trilogie.blogspot.com: цей чудовий сайт вони вели з такою чарівністю, дотепністю і стилем, що я б приревнувала, якби це не стосувалося моїх власних книг.
Леоні, яка завдала собі на плечі чимало моєї роботи.
Леоні, Лотті, а надто Гайді за творчий пошук нових ідей, зокрема за кляту сцену з балом.
Гаральду, що перейнявся моїми ілюзіями про кров, яка дико юшить із рани, завданої шпагою, і точно пояснив, де проходить аорта і витікає життя з Ґвендолін.
Моїй мамі, яка завжди була з нами поряд.
І, звісно, Френку. За все.
Кращій за всіх Моні Кремер із книгарні «Кгетег» у Гарені, трьом неперевершено милим дівчатам з «Vorreyer» — Клауді, Сильвії та Діані Форрайєр-Маддельс; Коссі, Камелін, Юліані, Тіні, Рікі, Генріці та всім іншим друзям, чудовим колегам, чарівним книжним блогерам, книгогризам і всім незнайомим людям: ДЯКУЮ! За численні «Не стрибай!» — електронні листи, несподівані повідомлення та обнадійливі слова, листівки й листи — вони завжди надходили слушної миті.
Я зроду не отримувала так багато подарунків — від саморобних альбомів і філіжанок з гарними побажаннями, натхненних книг, музики, шоколадок, горішків і шампанського до неймовірних малюнків — над кожним пакунком я умлівала від розчулення.
А шампанське зараз же випивала.
Насамкінець хотіла б подякувати всім дівчатам (і Нікові), які так довго чекали на «Смарагдову книгу» — ваші захоплення, інтерес, ваше нетерпіння і любов до Ґвендолін і Ґідеона величезні. Те, що так і не дійшло до ляпаса Ґідеонові, хоча я вам обіцяла, я вельми шкодую, — але коли випала нагода, Ґвендолін просто не змогла здолати саму себе, а я не могла її до цього змусити.
СПИСОК ОСНОВНИХ ДІЙОВИХ ОСІБ
У ТЕПЕРІШНЬОМУ:
Монтрози:
мандрівниця в часі, у Колі Дванадцяти — Рубін.
мати Ґвендолін.
і
сестра у перших Ґвендолін.
мати Шарлотти, старша сестра Ґрейс.
бабуся Ґвендолін і Шарлотти, мати Ґрейс і Ґленди.
двоюрідна бабуся Ґвендолін (частіше її називали тіткою), сестра покійного лорда Монтроза.
слуга Монтрозів.
дух демона у формі кам’яної горгульї.
У середній школі Сент-Леннокса:
найкраща подруга Ґвендолін.
шкільний привид.
однокласниця.