Керстин Гир – Рубінова книга (страница 25)

«Він в неї втріскався», — подумала я, і з якоїсь дурної причини мене ця думка вколола. Я ще сильніше втиснулася в стіну, хоча залюбки поглянула б, що вони зараз там роблять. Може, тримаються за ручки?

Шарлотта була невтішна.

— Фантомні симптоми! Я готова була провалитися крізь землю. Я справді вірила, що до цього дійде будь-якої миті…

— Але я на твоєму місці думав би точно так же, — мовив Ґідеон. — Твоя тітка, мабуть, не при своєму розумі — стільки років мовчати! А твою кузину можна тільки пожаліти.

— Ти так гадаєш?

— Подумай сама! Як вона впорається? Вона поняття зеленого не має… Як вона зможе надолужити все те, що ми вивчили за десять років?

— Так, бідолашна Ґвендолін, — сказала Шарлотта, але це аж ніяк не прозвучало співчутливо. — Але в неї є і свої переваги.

Ах, це дуже мило!

— Гигикати з подружкою, писати есемески, тарабанити напам'ять списки акторів із фільмів — усе це вона справді вміє дійсно добре.

Ні, зовсім не мило.

Я обережно визирнула з-за рогу.

— Так, — відповів Гідеон, — побачивши її, я так і подумав. Проте мені таки тебе бракуватиме — наприклад, на уроках фехтування.

Шарлотта зітхнула.

— Нам було весело, правда?

— Авжеж. Але ти подумай, які тепер перед тобою відкриваються перспективи, Шарлотто! Я тобі заздрю! Ти тепер вільна і можеш робити що заманеться!

— Я ніколи не хотіла нічого іншого!

— Так, бо в тебе не було вибору! — мовив Ґідеон. — Але тепер перед тобою відкритий увесь світ: ти можеш вчитися за кордоном, мандрувати світами, тоді як я не можу поїхати від цього клятого… хронографа більше ніж на один день і приречений проводити ночі в 1953 році… Повір, я б, ні секунди не вагаючись, помінявся місцями з тобою!

Двері в Драконячу залу знову відчинилися, і звідти вийшли леді Аріста з тіткою Ґлендою. Я швидко сховалася назад за ріг.

— Ну нічого, прийде і на пса колись зима, — процідила тітка Ґленда.

— Ґлендо, будь ласка! Ми ж одна сім'я! — відповіла леді Аріста. — Нам треба триматися разом.

— Скажи це краще Ґрейс, — відреагувала тітка Ґленда. — Це вона загнала нас усіх на слизьке. Захистити! Ха! Ніхто, маючи бодай краплю розуму, не повірить їй! Особливо після всього, що сталося! Але це більше не наша проблема. Ходімо, Шарлотто.

— Я проведу вас до автомобіля, — мовив Ґідеон.

От підлабузник!

Я дочекалася, поки їхні кроки не стихли ген-ген, а потім наважилася вийти зі своєї схованки. Леді Аріста була все ще тут, вона втомлено терла пальцем лоба. Вона раптом різко постаріла і прибрала інакшого вигляду, ніж зазвичай. Здавалося, що їй відмовила вся її балетна дисципліна і що навіть риси її обличчя попереплутувалися. Мені аж стало її шкода.

— Привіт, — тихо сказала я. — Все гаразд?

Вона негайно випросталася. Здавалося, що всі проковтнуті аршини знову стали на свої місця й увійшли у свої зачепи.

— Це ти? — перепитала вона. Її гострий погляд завмер на моїй блузці. — Це що, пляма? Дитя, тобі треба-таки навчитися приділяти більше уваги своєму зовнішньому вигляду!

Розділ дев'ятий

Проміжки між окремими переміщеннями, якщо вони не контролюються хронографом, відрізняються від одного носія гена до іншого. Граф Сен-Жермен у своїх спостереженнях дійшов висновку, що носії гена жіночої статі перестрибують у часі набагато рідше і на значно коротші проміжки, ніж чоловіки-носії гена, проте в наші дні ми вже не можемо на це пристати. Тривалість неконтрольованого стрибка варіюється від початку спостережень від 8 хвилин 12 секунд (перший стрибок Тімоті де Віллерза 5 травня 1892 року) до 2 годин 4 хвилин (Марґрет Тілні, другий стрибок, 22 березня 1894 року). Часові рамки, які можна задати на хронографі, становлять щонайменше 30 хвилин, щонайбільше 4 години.

Не встановлено, чи відбувалися коли-небудь неконтрольовані стрибки в часі у той часовий період, коли, власне, жив мандрівник. Граф Сен-Жермен у своїх записах виходить із того, що через континуум (див. Том 3, Закони континууму) це неможливо. Налаштування хронографа унеможливлюють переміщення у свій час.

_{З «Анналів Вартових», Том 2, Загальні закономірності}

Мама обняла мене так міцно, наче мене три роки носило хтозна-де. Мені довелося кільканадцять разів заприсягтись їй, що в мене все гаразд, лише тоді вона облишила мене розпитувати.

— У тебе теж все окей, мамо?

— Так, усе гаразд, серденько.

— Отже, у всіх усе гаразд, — глузливо сказав містер де Віллерз. — Добре, що ми це з'ясували. — Він підійшов до нас з мамою так близько, що я могла вловити запах його парфумів (щось пряно-фруктове з легкою домішкою кориці. Мені ще більше закортіло їсти).

— І що нам тепер з тобою робити, Ґрейс? — вовчі очі пильно дивилися на маму.

— Я сказала правду.

— Авжеж, принаймні щодо призначення Ґвендолін, — відказав містер де Віллерз. — Однак хотілося б з'ясувати, чому акушерці, яка тоді так запопадливо підробила довідку про народження, знадобилося ні з того ні з сього саме сьогодні виїхати?

Мама знизала плечима.

— Я б не надавала такої ваги кожному випадку, Фальку.

— Точно так само мені дивно, що хтось наважується на домашні пологи, хоча чекає передчасну дитину. Будь-яка жінка, в якої є бодай крапля розуму, з першими ж переймами помчала б у пологовий будинок.

Звісно, тут він мав рацію.

— Події розвивалися дуже швидко, — відповіла мама, не кліпнувши оком. — Я була страшенно рада, що маю акушерку напохваті.

— Ну, припустімо. Але ж, якби з'явилося передчасне немовля, то будь-яка жінка вирушила б після пологів до шпиталю, щоб обстежити дитинку.

— Ми так і зробили.

— Так, але тільки наступного дня, — заперечив містер де Віллерз. — У звіті з лікарні сказано, що дитину обстежили дуже ретельно, а от мати від повторного обстеження відмовилася. Чому, Ґрейс?

Мама розсміялася.

— Гадаю, ти б краще зрозумів мене, якби сам народив дитину і пройшов через кілька десятків гінекологічних оглядів. Почувалась я нівроку, тож мені тільки хотілося знати, чи все гаразд із дитиною. Що мене дивує — як це ви так швидко отримали відповідь із лікарні? Я вважала, що це конфіденційна інформація.

— Будь ласка, можеш подати позов на лікарню з приводу порушення конфіденційності, — відповів містер де Віллерз. — А ми тим часом далі шукатимемо акушерку. Мені дуже цікаво, що нам може розповісти ця жінка.

Двері відчинились, і зайшли містер Джордж із доктором Вайтом, а слідом за ними місіс Дженкінс із цілою купою папок у руках.

Потім припхався Ґідеон. Цього разу я уважно розгледіла всю його фігуру, а не тільки гарне обличчя. Я шукала бодай щось неоковирне, щоб поруч з ним не почуватися такою незграбою. Але, на жаль, нічого не знайшла. У нього не було ні кривих ніг (як-не-як він грає в поло!), ні занадто довгих рук, ані великих пипок вух (а це, як казала Леслі, було ознакою жадібної натури). Він був хороший — кров з молоком, особливоось так, як він зараз стояв — спершись на письмовий стіл і схрестивши руки на грудях.

Залишалося тільки довге, майже до плечей, волосся, яке можна було вважати дурнуватим, але мені не вдалося навіть це. Волосся було таке здорове й блискуче, що я мимоволі загадалась, яке воно на дотик.

Як прикро, що така прекрасна зовнішність дісталась абикому.

— Все підготовлено, — мовив містер Джордж і підморгнув мені. — Машина часу до старту готова.

Хлопчик-привид Роберт боязко помахав мені рукою. Я помахала у відповідь.

— Ну, тепер ми в повному складі, — оголосив містер де Віллерз. — Тобто Ґленда і Шарлотта з нами попрощалися. Вони просили передати щирий привіт.

— Авжеж, готовий битися об заклад, — пробурчав доктор Вайт.

— Бідолашна дівчинка! Два дні фантомних болів — тут, звичайно, приємного мало, — кругле обличчя містера Джорджа співчутливо витягнулося.

— І до того ж ця мати, — пробурмотів доктор Вайт, гортаючи принесені місіс Дженкінс акти. — І за що така кара бідолашній дитині?!

— Місіс Дженкінс, що там у мадам Россіні з гардеробом Ґвендолін?

— Вона саме щойно… Я зараз дізнаюся. — Місіс Дженкінс знову шмигнула у двері.

Містер Джордж енергійно потер руки.

— Ну що ж, можна починати!

— Але ви ж не наражатимете її на небезпеку? — розхвилювалася мама, звертаючись до містера Джорджа. — Ви ж не будете її вплутувати в цю справу?

— Звісно, ми її не вплутуватимемо, — кинув Ґідеон.