Кеннет Грэм – Вітер у вербах (страница 4)
— Якщо відверто, Ондатрику, мені твоя пісня не дуже подобається, — чесно зізнався Кріт. Сам він не був ані поетом, ані шанувальником поезії, зате завжди казав те, що думав.
— Знаєш, качки від неї теж не в захваті, — анітрохи не засмутившись, мовив Ондатр. — Вони мені кажуть: “Чому б тобі не дати іншим займатися тим, чим їм хочеться займатися, тоді, коли вони цього хочуть, і так, як вони вважають за потрібне, а не сидіти на березі витріщивши очі та плескати язиком різні віршики та всякі дурнички? Це просто якась нісенітниця!” Ось так говорили качки.
— Воно, звісно, так, — кивнув Кріт.
— А от і не так! — обурився Ондатр.
— Ну добре, добре, хай не так, — примирливо сказав Кріт. — Взагалі-то, я хотів би попросити тебе про дещо. Коли ти попливеш до містера Жабса, можна, я попливу з тобою? Я вже стільки про нього чув, що аж не терпиться з ним познайомитися.
— Візьму, візьму, — запевнив Крота незлобливий Ондатр і рвучко підхопився на ноги. З віршуванням на сьогодні було покінчено. — Витягай-но човна, просто зараз пливемо до нього. До Жабса можна навідатися коли завгодно. Вранці, ввечері — він завжди радий гостям. Він тішиться, коли до нього хтось приходить, і сумує, коли гостей доводиться проводжати!
— О, Жабс, напевне, дуже приємний, — висловив припущення Кріт, залазячи до човна і беручись за весла. Ондатр вмостився на кормі.
— О, що приємний, то приємний, один такий на всю околицю, — погодився Ондатр. — Простий у спілкуванні, щирий, добрий. Не геній, звичайно, але ж не можуть геть усі бути геніями. Наш Жабчик любить похвалитися та прибрехати, та якщо вже до кінця бути чесним, то й плюсів у нього — хоч відбавляй.
Звірята проминули річковий закрут, і перед ними постав чудовий, шляхетний старовинний будинок з рожевої цегли та доглянуті газони, що збігали до самої річки.
— Оце і є Жабс-хол, — пояснив Ондатр, — а якщо поплисти он тією затокою, ліворуч, де табличка “Приватна власність. Не причалювати”, то потрапиш до його навісу для човнів. Там ми залишимо нашого човна. Праворуч — приплави. А там, куди ти зараз дивишся, — старовинний, дуже давній бенкетний зал. Жабс далеко не бідний звір, а його оселя не має рівних на всю околицю. От тільки в його присутності ми ніколи цього не кажемо.
Човен беззвучно ковзав затокою, і коли він опинився у затінку неосяжного човнового навісу, Кріт опустив весла. Під цим навісом було повно чудових човнів, вони звисали з поперечин, стояли на стапелях, і жоден із них не був на плаву. Місце дихало пусткою та занедбаністю.
Ондатр роззирнувся.
— Зрозуміло, — сказав він. — Веслуванням Жабс уже перехворів. Воно йому набридло, і то назавжди. — Цікаво, чим він зараз подивує? Ходімо до нього, разом про все й дізнаємося.
Кріт з Ондатром зійшли на берег і пішли веселими заквітчаними луками. Вони шукали Жабса — і невдовзі знайшли його у плетеному садовому кріслі. Жабс відпочивав, замріяно усміхаючись, а на ногах у нього була розстелена велика карта.
— Ура! — закричав він, побачивши прибульців, і схопився на ноги. — Оце так гості! — Він радісно поручкався з Ондатром, потім із Кротом, навіть не чекаючи, поки їх познайомлять. — Як це люб’язно з вашого боку! — примовляв він, пританцьовуючи навколо несподіваних гостей. — Я саме збирався послати по тебе човна, Ондатрику, і хай би ти тільки не приплив до мене, зіславшись на якісь справи!.. Мені так не вистачає твого товариства… гм… вашого товариства. Ну добре, а чим же я пригощу вас? Ходімо в дім, перекусимо. Ви навіть не уявляєте, як вчасно припливли!
— Жабсе, а можна, ми просто посидимо? — промовив Ондатр, падаючи в одне з вільних крісел. Кріт сів у сусіднє і відразу ж узявся вихваляти “пречудову оселю” Жабса.
— На всю річку тільки одна така, — на всю губу вихвалявся Жабс. — Та що на річку — на всю округу! — додав він, не втримавшись.
Ондатр легенько штовхнув Крота. Жабс це помітив і густо зашарівся. Якусь мить усі ніяково мовчали, а потім він від душі розреготався.
— Нічого страшного, Ондатрику, — промовив Жабс. — Ти ж знаєш, я не проживу, не прихвалившись. Та зрештою, не такий уже й поганий у мене будинок, правда? І не кажи мені, що це не так. А тепер послухайте, що я вам скажу. Ви прекрасно знаєте, як я ціную ваше товариство. Тож до кого мені звертатися, як не до вас? Я серйозно кажу!..
— Ага, зараз ти знову почнеш говорити про греблю, — заговорив Ондатр, удаючи, що ні про що не здогадується. — Що ж, хоч ти й смітиш грошима наліво й направо, ти багато можеш собі дозволити. Отже, запасися терпінням, прислухайся до моїх порад, і тоді…
— Ой лишенько! Яка гребля! — обірвав Ондатра Жабс, і в голосі його була зневага до недавнього захоплення. — Це все дурня, забавка нікчемна. З греблею ми вже давно не друзі. То просто спосіб убивати час. Знаєте, друзі, мені аж серце кров’ю обливається, що ви, прекрасно розуміючи всю нікчемність отієї справи, марнуєте на неї свої сили. Та з мене годі, я вже знайшов собі гідну справу, і не пошкодую на неї решти свого життя. Нічим я більше не займатимуся, крім цього, і єдине, за чим жалкую, то це за змарнованими, назавжди втраченими роками, які так бездумно розтринькав на дрібнички. Ходімо зі мною, і ти, Ондатрику любий, і ти, мій милий друже, якщо хочеш, звичайно, — це тут поряд, при паркані, — і я покажу вам, що в мене є.
І Жабс повів їх до паркана. Поки вони йшли, з Ондатрової мордочки не сходив вираз крайньої недовіри. Аж ось біля каретного сараю їхнім поглядам відкрився новенький, блискучий канарково-жовтий фургон із зеленими обідками та червоними колесами.
— Ось! — вигукнув Жабс, широко розставляючи ноги і поважно надимаючись. — Ви тільки погляньте на цей фургон. Ось де справжнє життя! Битий шлях, курява під колесами, куди не глянь, усюди луки, пасовища, живоплоти, пагорби! Села, містечка, великі міста! Сьогодні ти зупиняєшся тут, а завтра зриваєшся з місця і подорожуєш далі! Дорога, подорож, азарт, вир емоцій! Перед тобою розстеляється цілий світ, і небокрай щоразу відсувається назад! Ні, ви тільки подумайте: оце — найкращий фургон серед усіх, і не бути мені Жабсом, якщо світ знав щось гарніше. Зайдіть усередину, погляньте, як він облаштований. Якщо вам цікаво, то все я навигадував!
Кріт, палаючи цікавістю, як зачарований, піднявся за Жабсом по сходах і зайшов у фургон. Ондатр же, натомість, тільки форкнув, глибше запхав руки до кишень та й залишився там, де стояв.
Усередині фургон був маленьким, але дуже зручним. Невеличкі спальні полички, невеличкий стіл, що відкидався до стіни, кухонна плитка, шафки, книжкові полиці, клітка з пташкою, горщики, каструлі, глечики та чайники всіх розмірів і форм.
— Повне спорядження! — піднесено промовив Жабс і розчинив одну із шафок. — Поглянь-но: — бісквіти, консервовані омари, сардини — все, чого душа забажає. Тут у нас содова, тут — тютюн, письмовий папір, бекон, джем, карти і доміно, — перераховував він, спускаючись назад по сходах. — Коли ми сьогодні рушимо в дорогу, ви пересвідчитеся самі, що я про все подбав.
— Перепрошую, — озвався Ондатр, жуючи соломинку, — мені почулося, чи ти таки сказав “ми сьогодні рушимо”?
— Послухай, Ондатре, — стрепенувся Жабс, — ми не перший день з тобою дружимо, тому облиш цю манірність і перестань бурчати. Ти сам прекрасно розумієш, що ви просто зобов’язані поїхати зі мною. Ану як мені знадобиться ваша допомога! Ні, вважатимемо це питання вирішеним, і навіть не думайте сперечатися, я цього терпіти не можу. Чи, може, ти збираєшся все життя нидіти на цій нікчемній, затхлій, старезній річці, проживотіти в норі понад берегом і не знати інших радощів, крім плавання в човні? Я ж хочу показати вам, який широкий світ! Хлопче, я хочу, щоб ти був справжнім звіром!
— Дай мені спокій! — огризнувся Ондатр. — Я нікуди не поїду, і на цьому квит. Не бачу нічого поганого в тому, аби провести все життя на своїй старій добрій річці, жити у своїй нірці та плавати в човні, як і раніше. Кріт теж залишиться зі мною та робитиме те саме, що і я. Правда, Кроте?
— Правда, — промовив вірний Кріт. — Куди ти, Ондатрику, туди і я, тож якщо ти кажеш, що буде так і так, то буде так і так. А все одно, ти знаєш, мені здається, це могло би бути досить… досить цікаво, — додав він жалісно.
Бідолашний Кріт! Життя, наповнене пригодами, виявилося таким новим для нього, таким спокусливим, що годі було встояти проти такої пропозиції! Та й хіба він винен у тому, що з першого погляду закохався у канарковий фургон та все його начиння!?
Ондатр зрозумів, які почуття борються у Кротовій душі, і йому стало не по собі. Він терпіти не міг розчаровувати інших, а Кріт йому подобався, й Ондатр був готовий заради нього на все.
Жабс дивився на друзів і чекав.
— Ходімо в дім, перехопимо чогось на обід, — дипломатично запропонував він, — заразом усе й обговоримо. Не варто поспішати з висновками. Зрештою, як собі схочете. Хлопці, я ж хочу вам подарувати задоволення. “Живи для інших!” — ось моє життєве кредо.
Під час обіду — який, як і все у Жабс-холі, був просто неперевершеним, — Жабс розперезався геть-чисто. Не рахуючись ні з Ондатром, ні з його думкою, він безсоромно вигравав на незайманих Кротових почуттях, мов на арфі. Жабс постав перед ним в усій своїй красі: непостійний, а на додачу ще й страшенний фантазер. Він наобіцяв Кротові золоті гори, розмалював йому всі принади мандрівного життя та дорожніх околиць такими сяйливими барвами, що Кріт сидів і тільки совгався від нетерплячки. Слово за словом, і невдовзі вони вже утрьох говорили про поїздку як про щось само собою зрозуміле і вирішене. І хоч Ондатр залишився при своїй думці, його великодушна вдача взяла гору над особистими міркуваннями. Хіба ж він міг розчарувати відмовою друзів, які, забувши про все на світі, вже передчували захоплюючу подорож та повним ходом складали її план, на кілька тижнів наперед розписуючи, хто чим займатиметься в той чи інший день.