Кеннет Грэм – Вітер у вербах (страница 29)
То був Ондатр!..
Розділ одинадцятий
“ЯК ЛІТНЯ ЗЛИВА, ГРЯНУВ ПЛАЧ…”
З нірки показалася охайна брунатна лапка, вона міцно схопила Жабса за комір, рвучко підняла і потягнула до себе. Жабс, важкий від води, поволі, але невідступно став виростати над краєм нірки, аж поки весь не опинився в холі — цілий та неушкоджений, обліплений брудом та водоростями, мокрий як хлющ, але цілком щасливий від того, що він у домі свого друга, від якого не треба ховатися чи втікати, перед яким не треба прикидатися пралею та приховувати своє справжнє обличчя — обличчя джентльмена зі знатного роду.
— Ох, Ондатрику! — радісно кричав він. — За той час, поки мене не було, стільки всього довелося пережити — ти просто уявити собі не можеш! Такі випробування, такі митарства — і я з честю витримав усе! Як я тікав, як я маскувався, як я хитрував — та що б не задумав, усе вдавалося! Я був ув’язнений — і от вирвався на волю, авжеж! Мене кинули в канал — а я виплив на берег! Украв коня — і продав його за кругленьку суму! Я всіх дурив, виробляв, що хотів! Ех, що не кажи, а таких кмітливців, як я, ще пошукати! А як тобі сподобається моя остання витівка? Зараз я тобі все розповім, а ти наберися терпіння і…
— Жабсе, — промовив Ондатр серйозно, тоном, який не терпить заперечень, — негайно йди нагору, зніми з себе це рам’я, яке, схоже, належало якійсь пралі, причепурись як слід, підбери собі щось із мого гардеробу і спустися назад джентльменом. Я в житті не бачив звіра, який скидався б водночас на жебрака, замурзяку та голодранця більше за тебе! Все, годі плескати язиком і пручатися, роби, що тобі кажуть! А вже після того ми й поговоримо!
Спершу Жабс хотів зупинитися і щось відповісти. Мало того, що в неволі над ним збиткувалися як хотіли, то вже й тут — в Ондатра вдома! — починається та сама історія! Та варто йому було поглянути у дзеркало над поличкою для капелюхів і побачити своє відображення, облізлий чорний чепець, що чудернацько наповз на одне око, як бажання сперечатися відразу ж зникло, і Жабс швидко, аж спотикаючись, почалапав сходами нагору, де в Ондатра була гардеробна. Там він як слід помився, причесався, перевдягнувся і довго викручувався перед дзеркалом, досхочу насолоджуючись новим відображенням, і все думав, яким закінченим ідіотом треба бути, аби прийняти його за пралю.
Коли він спустився вниз, на столі вже парував обід. Жабс дуже зрадів, побачивши накритий стіл, бо відколи циган погодував його смачним сніданком, довелося пережити кілька втомливих подій і ще добряче побігати. За їжею Жабс оповів Ондатрові усі свої пригоди, особливо наголошуючи на власній винахідливості, холоднокровності у важких ситуаціях, на вигадливості при розв’язанні складних питань, і якщо його послухати, то весь цей час він просто розважався. Та що більше він теревенив і вихвалявся, то більше супився мовчазний Ондатр. Коли ж той на хвильку замовк, він, скориставшись паузою, сказав:
— Послухай, Жабсе. Я не хочу тебе ображати, а надто після всього пережитого, але скажи: чи ти не бачиш, яким був безмозклим віслюком? Сам кажеш, на тебе надягали наручники, тебе саджали в тюрму, морили голодом, цькували, лякали, принижували, насміхалися, а ще — та це ж просто ганьба! — якась баба жбурнула тебе у воду. Скажи мені, що тут смішного? Що тебе тішить? І все тому, що закортіло вкрасти чужий автомобіль. Ти чудово знаєш, що від машин тобі ніякої користі, крім клопоту, і так було завжди. Ну не йде тобі ця справа — а вона таки не йде, бо варто тобі п’ять хвилин просидіти за кермом — і ти уже в халепі! — то навіщо ж повторюватися? Хочеться гострих відчуттів — зламай собі лапу або пусти за вітром свої статки, але ж навіщо проситися за ґрати? Коли ти вже порозумнішаєш, навчишся думати про друзів і робити так, щоб усі думали про тебе тільки добре? Ти гадаєш, приємно почути на прогулянці, що мій друг — каторжник?
Жабс мав одну золоту рису: він був дуже добросердим і ніколи не тримав зла на справжніх друзів, коли ті давали йому прочухана. Навіть коли поїдом його їли, Жабс завжди з розумінням ставився до нотацій. Тож поки Ондатр сердито вичитував його, Жабс упівголоса бурмотів:
— А все одно була кумедія! Всім кумедіям кумедія! — і якось дивно, здушено вуркав: — Кх-і-к-к-к!.. Біп-п-п, — і видавав інші звуки, схожі на здушене форкання чи на шипіння содової у пляшці, та коли Ондатр скінчив, він глибоко зітхнув і мовив, беззлобно та покірливо:
— Твоя правда, Ондатрику! Ти завжди такий розважливий! Так, я був самозакоханим старим віслюком, тепер я це бачу. Але тепер буду нормальним Жабсом і ніколи більше так не робитиму. А що стосується автомобілів, то я вже охолов до них, відразу після того, як оце пірнув у твою любу річку. Розумієш, коли я висів, учепившись за поріг твоєї нори, і відсапувався, мені сяйнула думка — то була справді чудова думка! — про моторні човни… Ну ж бо, старий, не хвилюйся так, заспокойся і не сумуй, це ж була тільки думка, і більше до цієї теми не повернемося. Поп’ємо кави, покуримо, потеревенимо про те, про се, а потім я спокійно піду до Жабс-холу, переберуся у свій одяг і заживемо так, як раніше. Я ситий пригодами по горло. Заживу спокійним, розважливим життям респектабельної особи, піклуватимуся про своє майно, примножуватиму його, а на дозвіллі займуся квітникарством. Коли до мене будуть приходити друзі, я завжди матиму чим їх почастувати. А ще куплю собі поні та невеличку коляску, і кататимусь по околицях, як у старі добрі часи, поки мені не набридло сидіти на одному місці й потягнуло в мандри.
— Спокійно підеш до Жабс-холу? — зойкнув Ондатр, страх як розхвилювавшись. — Що ти верзеш? Тобто ти ще нічого не чув?
— Чого не чув? — здивувався Жабс і аж поблід на виду. — Ану, Ондатрику, розповідай! Не треба мене жаліти! То чого я ще не чув?
— Чи не хочеш ти сказати, — закричав Ондатр, бумкаючи своїм кулачком по столу, — що нічого не чув про Горностаїв та Ласиць?
— А, про тих, що з Дикого Пралісу? — і собі скрикнув Жабс, затремтівши всім тілом. — Ні, ні сном, ні духом! А що вони накоїли?
— …і про те, як вони прийшли до Жабс-холу і захопили його? — далі питав Ондатр.
Жабс важко сперся на стіл, поклав підборіддя на лапки, на очі набігли сльозини, а потім — кап! кап! — упали на стіл.
— Давай, Ондатре, — тихо мовив він небавом, — розкажи мені все як є. Гірше вже не буде. Звір я чи не звір? І не таке пережив.
— Розумієш, коли ти… коли з тобою… це сталося, — повільно, підбираючи слова, почав Ондатр. — Тобто, коли ти на якийсь час залишив наше товариство, після того інциденту з машиною… Одне слово, це сталося тоді…
Жабс кивнув, не кажучи ні слова.
— Так, весь берег про це гудів, — вів далі Ондатр, — і не тільки берег, а й Дикий Праліс теж. Хтось підтримував, хтось навпаки, ну знаєш, як завжди буває. Ті, що з берега, підтримували тебе, вони казали, що з тобою просто нечесно повелися, що всі знають, які тепер суди. А ті звірі, що з Дикого Пралісу, були налаштовані проти тебе, вони казали, що ти дістав по заслугах, що давно вже час покласти край твої неподобствам. Вони нахабніли просто на очах, ходили всюди й патякали, що цього разу тобі точно не відкрутитися! Що ти вже — чуєш, ніколи! — не повернешся сюди.
Жабс, не кажучи ні слова, знову кивнув.
— Та що з них візьмеш, із тієї дрібноти, — вів далі Ондатр. — Але Кріт із Борсуком не вірили жодному їхньому слову, вони були переконані, що ти повернешся назад, хай там що. Як саме ти повернешся, вони не знали, але однаково вірили, що це станеться!
Жабс знову завовтузився на стільці та навіть осміхнувся.
— Вони наводили приклади з історії, — розповідав Ондатр, — вони казали, що ніякий закон не страшний, якщо ти наполегливий, як Жабс, умієш увійти в довіру, як Жабс, і маєш товстого гаманця, як у Жабса. Вони навіть перебралися з речами до Жабс-холу і ночували в ньому, весь час провітрюючи і стежачи, щоб помістя було цілком готовим до повернення власника. Ні, вони не сподівалися нічого поганого, а все-таки важко довіряти тому, хто живе у Дикому Пралісі. А тепер я підхожу до найважчої та найболючішої частини розповіді. Однієї темної дощової ночі — а було тоді хоч в око стрель, і дув сильний вітрисько, і дощ періщив наче з відра, — так от, банда ласиць, озброєних до зубів, нечутно прокралася під’їзною алейкою до парадного входу. Одночасно ватага тхорів-головорізів зайшла від городу і заволоділа задвірком та конторою. А зграя горностаїв-нишпорок, які ні перед чим не спиняться, захопила оранжерею, більярдну та відчинила всі вікна, що виходять на галявину.
— Кріт і Борсук сиділи біля каміну в курилці, розповідали один одному всякі оказії і нічого не підозрювали, бо в таку ніч усе живе сидить удома. Аж тут ці кровожерливі бестії ввірвалися у двері й зусібіч накинулись на них. Наші друзі бились, як могли, та що б вони зробили проти такої зграї? Зброї ніякої, захопили зненацька, та ще й нападників сотні та сотні? Вони схопили Крота з Борсуком, відлупцювали їх палицями та викинули надвір, у мокру холоднечу, ще й кричали навздогін таке, що навіть згадувати прикро!
Тут нечулий Жабс захихотів, але потім спробував опанувати себе і став надзвичайно серйозним.
— Відтоді зайди з Дикого Пралісу так і живуть у Жабс-холі, — сказав Ондатр. — А як вони там поводяться! Півдня валяються у ліжку, снідають, коли заманеться, а в домі, мені казали, такий гармидер, що страшно й подумати! Жеруть твої припаси, п’ють твоє питво, кпинять із тебе, співають сороміцьких пісень про… ну, про тюрми, магістрати, про полісменів, про тебе… паскудні пісеньки, і гумору в тих співах — ні на гріш. І патякають перед прислугою, що житимуть там вічно.