Карлос Сафон – Лабіринт духів (страница 133)

Вікторія заперечно хитнула головою.

Леандро взявся далі оповідати те, що знав про життя Вікторії в золотій темниці, яка називалася «Ель-Пінар». Із часом каудильйо поставив Міґеля Анхеля Убача на чолі групи банкірів і вельмож, що фінансували армію під час війни, і доручив йому розробити нову структуру національної економіки. Убач покинув Барселону й переїхав разом із родиною до великого будинку в Мадриді. Вікторія завжди ненавиділа цей будинок і по якомусь часі втекла з нього, зникнувши на кілька місяців. Знайшли її за дивних обставин на березі моря біля містечка Сан-Фаліу-да-Ґішулс, за сотню кілометрів від Барселони.

– Ось тут починається одна з найбільших прогалин у тому, що нам вдалося з’ясувати, – сказав Леандро. – Ніхто не знає, ні де ти була ці кілька місяців, ні з ким. Нам відомо лише те, що невдовзі після твого повернення до Мадрида однієї ночі 1948 року в будинку спалахнула жахлива пожежа, яка знищила його до пня. Банкір та його дружина Федеріка загинули під час цієї пожежі.

Леандро зазирнув в очі Вікторії, однак та не розтулила губ.

– Я розумію, що тобі дуже складно й боляче про це говорити, однак нам дуже важливо знати, що з тобою відбувалося протягом цих місяців.

Жінка лише міцніше стиснула губи. Леандро кивнув, виявляючи терплячість.

– Не обов’язково сьогодні.

Чоловік повів далі свою розповідь.

Осиротіла Вікторія, спадкоємиця величезних статків, опинилася під опікою молодого адвоката на ім’я Іґнасіо Санчіс, призначеного виконавцем заповіту Убачів. Санчіс був розумним молодим чоловіком, якого Убач іще зовсім юного взяв під своє крило. Сирота, він учився на стипендію, яку надавав Фонд Убача. Подейкували, що Іґнасіо насправді незаконний син банкіра, результат його позашлюбних стосунків із відомою на той час акторкою.

Маленька Вікторія завжди відчувала особливий зв’язок між ними. Обох їх було оточено всіма розкошами й привілеями, які могла купити імперія Убача, і, попри це, обоє були самотніми в цьому світі. Іґнасіо Санчіс часто приходив до родинного будинку Убачів, щоб у садку обговорити з банкіром його справи. Вікторія стежила за ним із горішнього вікна. Одного дня Санчіс застав її, коли вона плавала в басейні, і розповів, що ніколи не знав своїх батьків і що виріс у сиротинці в Ла-Наваті. Відтоді, коли Санчіс приходив до них, Вікторія більше не ховалася від нього й завжди спускалася, щоб привітатися.

Сеньйора Убач Ігнасіо не жалувала й забороняла своїй доньці розмовляти з ним. Казала, що він голодранець. Господиня дому вбивала нудьгу, проводячи час зі своїми двадцятирічними коханцями в розкішних мадридських готелях або відсипаючись після гулянок у своїй кімнаті на четвертому поверсі. Вона так ніколи й не дізналася, що Вікторія і молодий адвокат зробилися найкращими друзями, які читали разом книжки і яких поєднала така близькість, якої ніхто в світі, навіть сеньйор Убач, і уявити не міг.

– Одного дня я сказала йому, що ми однакові, – зізналася Вікторія.

Після трагічної загибелі Убачів у пожежі, що знищила їхній будинок, Іґнасіо став офіційним опікуном Вікторії, доки вона не досягла повноліття, а потім її чоловіком. Звісно, пересудів було чимало. Стверджували, що це шлюб із розрахунку, дехто називав його найвигіднішим шлюбом століття. Почувши ці слова, Вікторія гірко посміхнулася.

– Іґнасіо Санчіс ніколи не був тобі чоловіком, принаймні в тому розумінні, як про це думали всі, – сказав Леандро. – Він був хорошою людиною, яка дізналася правду, і одружився з тобою, щоб захистити тебе.

– Я любила його.

– А він тебе. І віддав за тебе своє життя.

Вікторія поринула в довге мовчання.

– Протягом багатьох років ти намагалася сама відновити справедливість із допомогою Іґнасіо та Валентина Морґадо, який сидів у в’язниці разом із твоїм батьком і якого твій чоловік найняв шофером. Разом ви задумали план, як наставити Вальсові пастку, і вам удалося зловити його в неї. Однак ви не знали, що за вами хтось стежить. Хтось, хто не може дозволити, щоби правда вийшла на яв.

– Через це вбили Вальса?

Леандро кивнув.

– Ендайя? – запитала Вікторія.

Він похитав головою.

– Ендайя – простий пішак. Ми шукаємо того, хто смикає за мотузочки.

– І хто це? – запитала Вікторія.

– Гадаю, ти знаєш, хто це.

Вікторія, спантеличена, повільно похитала головою.

– Можливо, ти сама цього ще не усвідомлюєш.

– Якби я знала, він опинився б у клітці разом із Вальсом.

– Тоді, можливо, ми з’ясуємо це разом. Із твоєю допомогою і нашими можливостями. Ти страждала й ризикувала достатньо. Тепер за справу беремося ми. Тому що ти і твоя сестра – не єдині. Ти це знаєш. Таких, як ви, багато, дуже багато. Людей, які навіть не підозрюють, що їхнє життя – це суцільна брехня, що їх позбавили всього…

Вона кивнула.

– Як ви про це дізналися? Як дійшли висновку, що ви з сестрою були не єдиними?

– Ми дістали номери свідоцтв про народження і про смерть, підроблені Вальсом.

– Кому належать ці свідоцтва? – запитав Леандро.

– Дітям тих в’язнів, яких тримали в замку Монтжуїк після війни, коли Вальс був його комендантом. Усі вони зникли. Спершу Вальс кидав до в’язниці батьків, убивав їх, а відтак забирав дітей. Виробляв свідоцтво про смерть одночасно зі свідоцтвом про народження з фальшивим іменем, а потім продавав дітей родинам із хорошим становищем у суспільстві в обмін на вплив, гроші й владу. Це був ідеальний план, адже, забираючи собі вкрадених дітей, нові батьки ставали спільниками й змушені були зберігати мовчання.

– Ти знаєш, скільки було таких випадків?

– Ні. Іґнасіо підозрював, що сотні.

– Ми говоримо про дуже складну оборудку. Вальс не міг провернути це все сам…

– Іґнасіо гадав, що в нього був спільник, може, й не один.

– Я теж так думаю. Ба більше, дозволю собі припустити, що Вальс був лише простим інструментом організованої мережі. У нього були можливості, було бажання це робити. Однак мені важко повірити, щоб він сам зумів замислити таку складну аферу.

– Це саме казав і Іґнасіо.

– Хтось іще, хтось, кого ми поки не знаємо, був мозком усієї цієї операції.

– Чорна рука, – промовила Вікторія.

– Перепрошую?

Вона кволо всміхнулася.

– Це з оповідання, яке я чула від батька, коли була дівчинкою. Чорна рука. Зло, яке завжди лишається в тіні, смикаючи за мотузочки…

– Ти повинна допомогти нам виявити це зло, Аріадно.

– Як гадаєте, Ендайя виконує накази Вальсового спільника?

– Цілком може бути.

– Це значить, що цей спільник повинен належати до владних кіл. Що це хтось впливовий.

Леандро кивнув.

– Саме тому так важливо не поспішати й діяти обережно. Якщо ми хочемо затримати його, потрібно спершу дізнатися всю правду, з іменами, датами й подробицями, виявити, хто знав про цю оборудку і хто в неї вплутаний. Лише коли з’ясуємо, хто за всім цим стоїть, зможемо йти по його голову.

– А що я можу зробити?

– Як я вже тобі казав, допомогти мені відтворити твою історію. Я впевнений: якщо ми зберемо докупи всі шматочки пазлу, то відшукаємо того, хто це все задумав. До того часу ти в небезпеці. Мусиш лишатися тут і дозволити нам тебе захистити. Гаразд?

Вікторія завагалася, але зрештою таки кивнула. Леандро нахилився вперед й узяв її долоню в свої руки.

– Я хочу, щоб ти знала, як я вдячний тобі за твою мужність і відвагу. Без тебе, без твоєї боротьби і твоїх страждань ми б не змогли нічого.

– Я лише прагнула справедливості. Нічого більше. Усе своє життя я гадала, що прагну помсти. Помсти не існує. Єдине, що важить, – це правда.

Леандро поцілував її в чоло. Це був батьківський поцілунок, шляхетний і сповнений бажання її захистити, і завдяки йому Вікторія відчула себе не такою самотньою, нехай навіть лише на мить.

– Гадаю, на сьогодні досить. Тобі треба відпочити. Перед нами нелегке завдання.

– Ви йдете? – запитала Вікторія.

– Не бійся. Я буду недалеко. Знай, що тебе пильнують і охороняють. Я хочу попросити твого дозволу замкнути двері. Це не для того, щоб тримати тебе тут в ув’язненні, а лише для того, щоб ніхто, кому не слід, не зміг до тебе зайти. Можна це зробити?

– Так.

– Якщо тобі щось буде потрібно – будь-що, – лише натисни на дзвоник, і за кілька секунд хтось обов’язково з’явиться.

– Мені хотілося б щось почитати. Чи можна було б дістати якісь книжки мого батька?

– Звісно. Я накажу, щоб тобі їх принесли. А зараз спробуй відпочити й поспати.

– Не знаю, чи я зможу заснути.