Карлос Сафон – Лабіринт духів (страница 126)
Даніель відповів після першого ж гудка.
– На Бога, Ферміне, де ти запропастився?
– У лікарні Дель-Мар.
– У лікарні? Що сталося?
– Алісію намагалися вбити.
– Що? Хто? Чому?
– Даніелю, зроби мені таку ласку й заспокойся.
– Та як же мені заспокоїтися?
– Беа десь поруч?
– Авжеж, але…
– Передай їй слухавку.
Пауза. Суперечка. Нарешті спокійний голос Беа на тому кінці провода.
– Я слухаю, Ферміне.
– У мене немає часу пояснювати все детально, але суть справи така: Алісію ледь не вбили. Зараз вона в операційній, а ми чекаємо, доки щось повідомлять.
– Ми?
– Я і хлопчина на ім’я Фернандіто, який, схоже, працював на Алісію чимось середнім між хлопчиком на побігеньках і вивідачем. Я знаю, як це все звучить, але прошу тебе, не нервуйся.
– Що тобі потрібно, Ферміне?
– Завдяки своєму красномовству мені наразі вдалося владнати справу, однак я відчуваю, що довго ми тут лишатися не зможемо. Якщо Алісія з цього виборсається, не думаю, що лікарня буде для неї безпечним притулком. Хтось може захотіти довести справу до кінця.
– Що ти пропонуєш?
– Якомога швидше перевезти Алісію туди, де ніхто не зможе її знайти.
Беа відповіла не відразу.
– Ти думаєш про те саме, що і я?
– У мудрих людей думки завжди збігаються.
– І як ти плануєш витягти її з лікарні й перевезти туди?
– Саме зараз я виробляю нашу стратегію.
– Боже, поможи нам.
– Чому ти така маловірна, жінко?
– Що я маю робити?
– Звернутися по допомогу до лікаря Сольдевіли, – сказав Фермін.
– Лікар Сольдевіла на пенсії і не практикує вже щонайменше кілька років. Чи не було б ліпше…
– Нам потрібен хтось, кому можна довіряти, – перебив її Фермін. – До того ж усім відомо, що Сольдевіла – найкращий фахівець. Я переконаний, що він залюбки погодиться нам допомогти, коли ти скажеш йому, що про це попросив я.
– Коли він востаннє згадував про тебе, то називав тебе безстидником, який щипає за дупи його медсестер, і казав, щоб ти йому навіть на очі не показувався.
– То все в минулому. Сольдевіла мене дуже поважає.
– Ну, як скажеш… Щось іще?
– Медичні засоби щонайменше на тиждень для пацієнтки з однією діркою в животі, другою в руці й наслідками побоїв, які відправили б у нокаут боксера-важковаговика.
– Боже мій… – пробурмотіла Беа.
– Не відволікайся, Беа. Медичні засоби. Лікар знатиме які.
– Йому це все не сподобається.
– І ось тут тобі потрібно буде застосувати всі свої чари, щоб переконати його, – порадив Фермін.
– Пречудово. Як я розумію, потрібен буде чистий одяг і всяке таке.
– І всяке таке. Це я лишаю на твій, безумовно правильний, розсуд. Даніель коло тебе?
– Приклеївся вухом. Дати йому слухавку?
– Не треба. Нехай заспокоїться. Я подзвоню, коли щось дізнаюся.
– Домовилися.
– Я завжди казав: якщо хочеш, щоб усе йшло добре, постав біля керма жінку.
– Не підлещуйся, Ферміне, я бачу, куди ти хилиш. Що ще?
– Будь обережною. Цілком можливо, що за книгарнею стежать.
– Цього тільки бракувало. Гаразд, я зрозуміла. Ферміне?
– Я слухаю.
– Ти впевнений, що цій жінці можна довіряти?
– Алісії?
– Якщо тільки це її справжнє ім’я…
– Справжнє.
– А все інше? Також справжнє?
Фермін зітхнув.
– Мусимо дати їй шанс. Ти зробиш це для мене, Беа?
– Звісно, Ферміне. Усе, що скажеш.
Фермін повісив слухавку й повернувся до почекальні. Фернандіто, знервований, дивився на нього.
– Із ким ви розмовляли?
– Зі здоровим глуздом.
Фермін сів і поглянув на цього парубійка, який своєю схожістю з юним Даніелем почав викликати в нього щиру симпатію.
– Ти хороший хлопець, Фернандіто. Алісія пишатиметься тобою.
– Якщо виживе.
– Виживе. Одного разу вона вже повернулася з того світу, а той, хто навчився цього фокусу, вже його ніколи не забуде. Я знаю це з власного досвіду. Воскресати – це те саме, що їздити на велосипеді або однією рукою розстібати ліфика. Треба лише навчитися, як це робити.
Фернандіто кволо всміхнувся.