Карлос Сафон – Лабіринт духів (страница 10)

– Тримайся міцніше.

Відтак він обернувся й, намагаючись триматися подалі від велетенської вирви, що утворилася після вибуху, рушив викладеною кахлем серединою коридору, від якого лишився тепер тільки вузенький карниз, аж доки не дістався до сходів. Там Фермін виявив, що снаряд потрапив аж у підвал будинку, і перші три поверхи затопило полум’я. Оглядаючи згори сходовий прогін, він помітив, що вогонь помалу підіймається, сходинка за сходинкою. Міцно притиснувши Алісію до себе, Фермін кинувся сходами вгору, міркуючи, що якби їм вдалося дістатися даху, вони могли б перебратися звідти на сусідній будинок і, можливо, урятуватися, щоб про все розповісти.

14

Двері, що вели на дах, були з суцільного дуба, але вибух зірвав їх із завіс, і вони впали від одного удару ногою. Опинившись на даху, Фермін поставив Алісію додолу й прихилився до виступу фасаду, щоб перевести дух. Глибоко вдихнув. Повітря пахло горілим фосфором. Якусь хвилю Фермін і Алісія мовчали, не спроможні повірити в те видовище, яке розгорталося перед їхніми очима.

Барселона лежала під покривалом темряви, продірявленим стовпами вогню і клубами чорного диму, що, звиваючись, тяглися до неба, немовби мацаки восьминога. За кілька вулиць звідти, Ла-Рамбла здавалася річкою з полум’я й диму, що текла аж до середмістя. Фермін схопив дівчинку за руку й потягнув за собою.

– Ходімо, не можна тут затримуватися.

Але не пройшли вони й кількох кроків, як гуркіт знову заполонив небо й струсонув залишками будинку. Фермін озирнувся й побачив, як велике полум’я здіймається неподалік площі Каталонії. Червонуватий спалах за якусь частку секунди пронісся над дахами Барселони. Світляну бурю загасив дощ із попелу, з-посеред якого знову долинуло ревище літаків. Авіагрупа летіла дуже низько, прориваючись крізь коловерть густого диму, що затягнув місто. Відблиски полум’я миготіли на черевах фюзеляжів. Фермін простежив очима за літаками й побачив, як на дахи Равалю посипалися грона бомб. За півсотні метрів від них вибухнула ціла низка будинків, один за одним, неначе всі вони були прикріплені до одного бікфордового шнура. Вибуховою хвилею, яка розійшлася навсібіч, розтрощило шибки у сотнях вікон, що осипалися дощем зі скла, і змело все з суміжних дахів. Голуб’ятник, який стояв на сусідньому будинку, впав на карниз і перевалився на другий бік вулиці, де скинув бак із водою, що полетів униз і з оглушливим гуркотом розбився об бруківку. Фермін почув нажахані крики на вулиці.

Чоловік і дівчинка стояли мов паралізовані, не спроможні ступити й кроку. Вони завмерли так на якусь мить, не відриваючи погляду від рою літаків, що не переставали бомбити місто. Фермін побачив портову пристань, повну напівзатоплених суден. Мазут, що горів, розтікався широкою плівкою по воді й поглинав людей, які, кинувшись у воду, одчайдушно намагалися відпливти подалі. Полум’я, яке охопило доки й прибудови на пристані, шаленіло. Кілька цистерн із паливом вибухнули по черзі, заваливши цілий ряд велетенських вантажних кранів. Одна за одною гігантські металеві споруди падали на пришвартовані вантажні судна й рибальські човни, ховаючи їх під водою. Віддалік, у сірчаній і мазутній імлі, літаки розвернулися над морем і приготувалися атакувати знову. Фермін заплющив очі й дозволив брудному й гарячому вітру висушити піт на його обличчі. «Ось він я, покидьки. Подивимося, чи вдасться вам влучити ще один довбаний раз».

15

Коли, здавалося, окрім ревіння літаків, що наближалися знову, він більше нічого не міг чути, до Ферміна долинув голос дівчинки, що стояла поруч. Він розплющив очі й побачив Алісію. Дитина шарпала його щосили й нажахано кричала. Фермін обернувся. Язики полум’я пожирали залишки будинку, немов морські хвилі – пісочний замок. Чоловік із дівчинкою кинулися бігти до краю даху, де їм вдалося перескочити через невисоку стіну, що відділяла їх від сусіднього будинку. Приземлившись, Фермін покотився перевертом і відчув, як різкий біль пройняв ліву ногу. Алісія, що далі тягнула його за руку, допомогла підвестися. Фермін помацав стегно й зауважив, що між пальцями стікає теплувата кров. Вогненний спалах освітив стіну, яку вони щойно перестрибнули, і вихопив із темряви її гребінь, всіяний скалками закривавленого скла. Фермінові запаморочилось у голові й потемніло в очах, але він кілька разів глибоко вдихнув і не зупинився. Алісія тягнула його далі за собою. Припадаючи на ногу, що лишала на кахлі дахової тераси темний блискучий слід, він кульгав за дівчинкою, аж доки вони не дісталися стіни, що відділяла їх від будинку, який виходив на вулицю Арко-дель-Театро. Фермін насилу видерся по ящиках, що лежали під стіною, і визирнув на сусідній дах. Там здіймалася моторошна споруда, якийсь давній палац із позачиненими віконницями й монументальним фасадом, що мав такий вигляд, ніби провів не одне десятиліття на дні болота. Будівлю вивершувала на кшталт маячного ліхтаря велетенська баня з матового скла. Із бані стримів шпичак блискавичника, на вершечку якого маяв силует дракона.

Рана на нозі пульсувала глухим болем, і Фермін мусив схопитися рукою за виступ, щоб не впасти. Він відчув теплу кров у черевику, і запаморочення знову наринуло на нього. Фермін знав, що ось-ось знепритомніє. Алісія нажахано дивилася на нього. Фермін силувано всміхнувся.

– Нічого страшного, – промовив він. – Лише подряпина.

Віддалік авіагрупа вже розвернулася над морем і летіла над портовим пірсом, знову прямуючи до міста. Фермін простягнув Алісії руку.

– Хапайся.

Дівчинка повільно похитала головою.

– Тут ми в небезпеці. Нам треба перелізти на сусідній дах, щоб у тому будинку спробувати спуститися на вулицю, а потім дістатися до метро, – промовив він не надто впевнено.

– Ні, – пробурмотіла мала.

– Дай мені руку, Алісіє.

Дівчинка завагалася, але зрештою все ж простягнула ручку. Фермін, зібравшись на силі, підняв Алісію і підсадив на купу ящиків, а потім допоміг залізти на край виступу.

– Стрибай, – наказав він їй.

Алісія, міцно притиснувши книжку до грудей, похитала головою. Фермін почув, як кулемети затарахкотіли по дахах за його спиною, і штовхнув дівчинку. Коли Алісія приземлилася по той бік стіни, вона обернулася, щоб простягнути руку Фермінові, але її друга не було поруч. Фермін так і лишився стояти, чіпляючись за виступ із другого боку стіни. Він поблід, повіки впали на очі, так, наче лишатися притомним коштувало йому надзусиль.

– Біжи, – видихнув він з останніх сил. – Біжи.

Ноги Фермінові підломилися, й він упав навзнак. Перш ніж заплющити очі, він почув гуркіт літаків просто над собою і побачив, як із неба падають грона бомб.

16

Алісія відчайдушно бігла даховою терасою до великої скляної бані. Вона ніколи не дізналася, де вибухнув снаряд: чи зачепивши фасад котрогось із будинків, чи ще в повітрі. Єдине, що відчула дівчинка, – це навальний удар у спину маси стиснутого повітря. Оглушливий ураган підхопив її і штовхнув уперед. Шквал уламків розпеченого заліза пронісся біля неї, черкаючи її, і дівчинка відчула, як щось, завбільшки з кулак, боляче вдарило її у стегно. Дівчинку перевернуло й кинуло на скляну баню. Алісія пробила перепону зі скла й ринула в порожнечу. Книжка вислизнула їй із рук.

Дівчинка стрімко летіла вниз, крізь пітьму. Їй здалося, що минула ціла вічність, доки вона не впала на розтягнутий брезент, що пом’якшив приземлення. Тканина склалася під її вагою, і ошелешена дівчинка лишилась лежати долілиць на чомусь, що видавалося дерев’яною платформою. У височині, метрів п’ятнадцять над нею, Алісія бачила отвір, який пробило її тіло, налетівши на скляну баню. Дівчинка спробувала підвестися, але виявила, що не відчуває правої ноги і що ледве може поворухнути нижньою частиною тулуба. Алісія обернулась і побачила, що книжка, яку вона вже вважала втраченою, лежить на краю платформи.

Дівчинка поповзла на ліктях і вже торкнулася пальцями корінця, коли новий вибух струсонув будівлею, і книжка полетіла в порожнечу. Алісія визирнула за край помосту й побачила, як вона падає в безодню, змахуючи сторінками, наче крилами. Світло вогненної заграви, що бризками розіллялася по хмарах, дісталося всередину й розігнало темряву. Якщо очі їй не брехали, Алісія потрапила на саму верхівку велетенської спіральної вежі, утвореної з нескінченного лабіринту коридорів, переходів, арок і галерей, які всі разом здавалися неосяжним собором. Однак на відміну від звичних їй соборів, цей був не з каменю.

Його було побудовано з книжок.

У світлі, що падало крізь баню, перед очима Алісії поставали переплетіння сходів і містків, що вели до цієї споруди й виводили з неї, заставлені тисячами книжок. На самому дні прірви дівчинка помітила бульбашку світла, що поволі переміщалася. Світло зупинилося, і, пригледівшись, Алісія побачила чоловіка з сивим волоссям, що тримав у руці ліхтар і дивився вгору. Ногу дівчинці пройняло пекучим болем так, що аж потьмарився зір. Невдовзі по тому Алісія заплющила очі й утратила відчуття часу.

Вона прийшла до пам’яті, відчувши, що хтось обережно підхоплює її на руки. Дівчинка ледь-ледь розплющила очі й побачила, що вони спускаються нескінченним коридором, від якого навсібіч розбігаються десятки галерей, стіни яких складалися з книжок. Її ніс на руках сивоволосий чоловік із хижими рисами обличчя, той, якого вона бачила біля підніжжя лабіринту. Діставшись до самого низу споруди, сторож цього місця перетнув високу склепінчасту залу й заніс дівчинку до невеличкої кімнати, де поклав її на ліжко.