Ками Гарсия – Чарівні створіння (страница 99)
12.ІІ
Проблиск надії
Я подивився на мобільний. Він зламався.
Годинник і досі показував 23.59.
Але я знав, що вже було далеко за полуніч, бо навіть незважаючи на дощ, розпочалися фінальні змагання феєрверків. Битва на Медовому пагорбі відлунала ще на один рік.
Я лежав посеред мокрої ріллі, умиваючись дощем, і крізь димну завісу спостерігав за тим, як маленькі вогні намагалися спалахнути у плакучому небі. Я не міг зосередитися. Впавши, я вдарився головою, та й не тільки — болів живіт, стегно й увесь лівий бік. Амма вб’є мене, коли я ось такий, побитий, повернуся додому.
Мені запам’яталася лише єдина мить, коли я тримався за ту недолугу статую янгола, а потім опинився на спині посеред багнюки. Певно, шматок пам’ятника відпав, коли я вилазив на склеп, або ж усе це трапилося за інших обставин. Скоріше за все, мене, непритомного, виніс Лінк, але й зараз, після відключки, я нічого не міг пригадати.
Мабуть, саме тому не зрозумів, чому Маріан, бабуся і тітка Дел плакали біля склепу. Ніщо б не могло підготувати мене до того, що я побачив усередині.
Тіло. Мейкон Рейвенвуд. Мертвий.
Можливо, він завжди був мертвий, але тепер його не було з нами. Це все, що я міг сказати. Тоді Ліна припала до його тіла, і їх обох омив дощ.
Мейкон Рейвенвуд уперше змок від зливи.
Наступного ранку я склав докупи ще кілька подій з Ліниного дня народження. Постраждав лише Мейкон. Вочевидь, Гантинг подужав його після того, як я знепритомнів. Бабуся пояснила, що кров поживніша за сни, а тому навряд чи Мейкон зміг би протистояти брату. Та все одно він ризикнув боротися.
Мейкон завжди казав, що зробить для Ліни все, що завгодно, і врешті-решт дотримався слова.
З усіма іншими нібито все було гаразд. Принаймні фізично. Тітка Дел, бабуся і Маріан понуро повернулися до маєтку, а за ними слідом поплентався Мовчун, скімлячи, як покинутий цуцик. Тітка Дел не могла збагнути, що трапилося з Ларкіном, але ніхто не наважувався розповісти їй про те, що в її сім’ї виявилося не одне, а два недобрих створіння.
Місіс Лінкольн нічого не пам’ятала, а Лінк сяк-так намагався їй пояснити, що вона робить серед ночі на полі бою у корсеті, спідницях і панталонах. Вона була в шоці, що опинилася в колі родичів Мейкона Рейвенвуда, але, прямуючи з Лінком до тарабайки, вела себе цілком пристойно. У Лінка з’явилася купа запитань, але я вирішив, що вони почекають до алгебри — треба ж нам буде чимось зайнятись, коли все повернеться у звичне русло. Хай коли це станеться.
А Сарафина…
Сарафина, Гантинг і Ларкін зникли. Я зрозумів це, бо, отямившись, більше їх не побачив. Біля мене схилилася Ліна, а потім, притулившись до мого плеча, пішла зі мною до маєтку дядька. Я не міг пригадати деталей — у принципі, як і основних подій — та зрозумів одне: і іменинниця, і Мейкон, і всі ми недооцінили сили Ліни як природниці. Якимось чином їй вдалося зупинити дію місяця і вберегти себе від обрання. Вочевидь, це й стало причиною зникнення Гантинга, Ларкіна й Сарафини. Принаймні на деякий час.
Ліна досі мовчала про вчорашнє. Вона взагалі переважно мовчала.
Ми заснули на підлозі в її спальні, не розплітаючи рук. Коли я прокинувся — її не було, я залишився сам. Стіни її кімнати, ті самі, що вчора ще були вздовж і впоперек списані словами, тепер сяяли чистотою. Крім однієї, навпроти вікна, яка виявилася повністю вкрита текстом. От тільки почерк уже не скидався на Лінин — у ньому більше не з’являлося дівчачих завитків. Я торкнувся стіни, мов намагаючись відчути на дотик слова, які вона писала всю безсонну ніч.