Кадзуо Исигуро – Художник хиткого світу (страница 40)

Я всміхнувся сам до себе, спостерігаючи за цими молодими офісними працівниками зі своєї лавки. Звісно, іноді, коли я пригадую яскраво освітлені бари й усіх тих, що туди частенько навідувалися, розмовляючи і сміючись дещо гучніше, ніж ті молодики, яких я бачив учора, але не менш добросердно, я почуваю ностальгію за минулим і за нашим старим кварталом насолоди. Однак коли я дивлюсь, як відбудувалося наше місто і як швидко за ці роки все відновилося, мене переповнює щира радість. Схоже, хоч би яких помилок наш народ припустився в минулому, в нього з’явився ще один шанс змінити все на ліпше. Отож цим молодим людям хочеться побажати всього лише найкращого.

Друга світова війна забрала у славетного художника Оно Масудзі сина і дружину. Митець постарів і вже не малює. Він, мов привид, блукає «кварталами насолоди» своєї молодості, де вже немає гейш і не чути натхненних голосів його учнів. Оно заново проживає свою особисту, часом суперечливу історію.

Єдине, що залишилося Оно зараз, — видати заміж дочку, але задля цього він мусить зректися минулого, в якому так важко зрозуміти, де межа між зрадою та відданістю і наскільки велика відповідальність митця — перед викликами історії. Та чи можливо переосмислити спогади і через забуття віднайти щастя? Чи корегує час «правильність» вчинків та дій і чи може перетворити праведника на зрадника, коли хиткий світ навколо змінюється і змінюються його ідеали?