Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 28)

ш. Так-таки, так.

() Боже мiй милосердний! ( .)Тепер, Олексiю, прощай на вiки вiчнi! (.)

а. Дурна, дурна! Так i я не хотiла за свого Прокопа, на стiну лiзла; а далi — й нiчогiсiнько.

о. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далi i сама захоче.

Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымишу и, отошед к стороне, плачет.

( ) Спасiба батюсьцi i матусьцi, што свайо дитя рано будили i доброму дєлу учили. Спасiба i маладой, што рано уставала, тонко пряла i харошеньки рушнички придбала!

ш. Так-таки, так.

() Ану, товаришу, зав’яжи мне, а я табе. (.)Вот так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завсем — скачи, козак. (.)А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак вiноватi, зв’яжiте i колонновожатаво.

о. А князя i забули? Хоч би тобi на смiх чим-небудь оплутали.

а. Давай же, Улясю, хустку молодому.

п. Ну-бо, ну-бо, мерщiй; пора частувати.

() Вже ж, матiнко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смертi вбий, а не дам нелюбу хустки!..

( ) Та що се ти, Уляно? Чи на тебе бiс напав, чи що? Кiнчай дiло, кажу тобi!

а. З мiсця не пiду, хоч вбий!

о. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

ш. Так-таки, так.

() Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб’ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода…

() Пастой, мать, єта не просто. ( .)Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насипки, умєєм i атаслать. Ми бували по свєту: бували i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, видали види i знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей нiхто падхадить к нам. ( ..)

а. Наслано! Ох, менi лихо! А хто б то i наслав? Чи не врагова Сосюрчиха? Так i є. Колись на базарi полаялись з нею, так i похвалилась: я тобi, каже, вiддячу. А учора я i бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи пiдкладала, а я й байдуже! От же таки i вiддячила!

( ) Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!

( ) Зараз, дядьку, зараз.

( ) Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла i зараз усьо принесьот. Ета хто-то i наслал, та не умеючи. Уж с етаким не справiтця-та! I пагразней попадались i у Франції, і у Туреччинi, i у Рассєї, i где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитця-та.

а. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подiяти мому Прокоповi? П’є непросипуще! Я б вам спасибi сказала.

( ) Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много минє будет мароки. Вота, каби єго у службу, та до нашаво хвельтхвебеля, так тот би атучил. (.)Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. Тот-то служба святая. (.)

Ми, как в службу поступаем, Всю натуру оставляем. Бил ти п’янiца i мот, — В службє будєш ти не тот. Палка! дело ти святоє; Ум i разум нам дайош. Бросиш, брат, ти всьо пустоє, Как к фельдфебелю попадьош! Ах, фельдфебель, друг любезной! Вместо крьостнаво отца. Полтораста ти улепиш И поправиш маладца!

Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутiл()Справимся i без палочок. Недаром хадили па Францiї, па Туреччинє, да у Рассєю завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет єво, как ястреба, три-девять зарей виводить, та кає-што па-французськи гаварить, што знаем, а там падкурим та напоїм. ()Юк, мусье?

ш. Так-таки, так.

к. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.

Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется.

( ) Спасибi матерi… що вчила батька спати… та будила… прясти…

Пока он говорил, Олексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Олексию.

()

й. Тепер ти моя на вiки вiшнi!

а. Не покину тебе до смерти!

( ) Що се, що се таке? Що се?

( ) Гарбуз! Хiба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!

( ) Що се таке? Та се нас обморочено!

( ) Нi, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.

о. Так помiняймось ке.

( ) Матусенько, моя рiднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!

о. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.

() Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…

ш. Так-таки, так.

п. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.

( ) I ти, п’яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… ( .)

к. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. ( .)Послушай, паньматка, меня, бувалаво…

а. Не хочу, не хочу нiчого слухати…

к. Та паслушай…

а. Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i щоб мого двора не знав!

() Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

() Ох, менi ж лихо! не буду ж, не буду!

()Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б смiху було.

() Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись, Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.

а. Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу. Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру…