Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 10)
й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?
й. Не лицемiрство, а лицедiйство.
й. Ну, ну! Лицедiйство…
о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.
й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.
о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.
й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.
о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.
й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена — теє-то як його — Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи Бога i вас.
й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.
о. Там i Iскру почитують.
й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не єму принадлежал во врем’я сраженiя при Полтавi.
о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.
й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм’ї не без виродка — теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестя не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.
й. От то тiлько нечепурно, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр’я нашого. Коли не пiп…
() Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi.(.)
()Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (.)
о. А що, Миколо! яка чутка?
а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.
о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
а. Я кликну тебе, коли треба буде.
() Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.
а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?
() Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.
а. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?
()Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалiв би i мене, i його.
а. Петра? (.)
() Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (.)Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.
( ) Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.
а. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.
а. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.
а. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (.)
() Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.
а. Говори ж — що такеє?
а. Хочеш бачити Петра?
а. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?
а. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.
а. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..
а. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!
()