Ингрид Нолль – Аптекарка (страница 16)

Настала осінь, темніло рано. За два тижні до великої вечірки мені випала нічна зміна. Поки я дрімала, у підсобці аптеки вибили вікно — якийсь наркоман шукав дозу. У напівсні я перепинила йому дорогу, спрацювала сигналізація, божевільний ударив мене, я впала на землю. Поліція прибула миттєво, схопила злочинця за дві вулиці від аптеки й намагалася зафіксувати заподіяну шкоду.

Викликали мою керівницю. Вона стрілою примчала в аптеку й зрештою відпустила мене додому. Окрім забою на голові, про який вона подбала особисто, я пережила всього лише легкий шок. Полісмени запропонували підвезти мене додому; щоправда, коли почули, що я живу в Фірнгаймі, то зітхнули з полегшенням, коли я відмовилася.

Увечері я завжди ставила машину в гараж, але цієї ночі просто не мала на це сил. Я підійшла до дверей по неосвітленій доріжці, посипаній гравієм. Здавалося, що всі спали, оскільки була третя ранку. Раптом я помітила світло в задній частині дому, якраз там, де був зимовий сад. Долаючи страх, що сковував тіло, я сховала ключ й обережно підкралася до задньої частини будинку. Невже й сюди навідалися крадії?

У зимовому саду не було ані грабіжників, ані зламаних дверей. З дивним виразом обличчя в гамаку лежав Левін. На моє здивування, він був голий. Кіт, немов фіговий листок, прикривав його промежину. Куди ж він так зачаровано дивився?

Мені треба було перейти на інший кут саду, щоб звідти побачити, до чого прикипів його погляд. На Марґо був лише чорний ремінь для панчіх і червоні чоботи. Фіолетові трусики вона грайливо натягнула собі на голову. Поки всі вважали, що я на роботі, у моєму зимовому саду відбувалося піп-шоу. А де був Дітер?

Я доволі довго не відривала очей від цього дійства. Нараз мені стало зрозуміло, у чому полягав талант Марґо. Вона віддалася Левінові в такий спосіб, який я вважала збоченням та гидотою, і робила речі, на які я б не погодилася ніколи в житті. Я відійшла від вікна лише тоді, коли Левін передав їй маленький конверт і, виснажений, упав на мій гамак, адже неестетичне спарювання завершилося.

Через сад я знову попрямувала до дверей будинку, відчинила їх і прослизнула до спальні. Механічно роздяглася, почистила зуби, нанесла крем на обличчя й лягла у ліжко. Я цокотіла зубами, бо дуже змерзла. Ліжко біля мене залишилося порожнім.

Я не могла ні спати, ні плакати. Не в силах була здолати свою жорстоку лють і смуток підрахунком овечок. Знову і знову перед очима поставала та сцена. Власне кажучи, я ніколи не страждала на відчуття сексуальної меншовартості, завжди отримувала задоволення від тілесного кохання, мої партнери здебільшого теж. Із Левіном усе було трішки інакше: як на молодого здорового чоловіка він, м’яко кажучи, демонстрував не зовсім адекватну потужність. Очевидно, що йому потрібні були більші стимули, ніж мої ніжні пестощі та м’які доторки.

Те, що робила Марґо, було надто вправним. Найімовірніше, вона була справжньою профі й відточувала колись майстерність на панелі, у різних стрип-та піп-шоу. Проте вона здавалася бездушним роботом, запрограмованим якоюсь вищою силою. Хоча Марґо більше й не кололася, але якісь наркотики він точно давав їй як платню.

Дивно, але такі думки мене трішки заспокоїли: його поведінку можна було б оцінювати десь так само, як і поведінку його діда, який навідувався до борделю. Але мій зимовий сад не є борделем! Я щойно вийшла заміж за Левіна, а Марґо ― дружина його друга. Тепер же вона осквернила цим гріхопадінням мій рай так само, як і мою кухню. Треба буде найняти людей, які все продезінфікують, Левін нехай забирається, а після розлучення не розраховує ані на пфеніг.

Десь під ранок я захотіла в туалет. Терпіти не було сили, тож я проникла до вітальні, кинувши звідти погляд на зимовий сад. Левін спав у гамаку мов убитий — він укрився моїм ірландським шерстяним покривалом. Мені спала на думку стара приказка: хто спить, той не грішить, а хто згрішив перед тим, то спить іще краще.

Пані Гірте зловісно засміялася.

Левін чекав на мене аж після обіду, адже зазвичай після нічної зміни я ще й наступного дня залишалася працювати в аптеці. Чи прокралася Марґо опісля до ліжка свого чоловіка? Чи взагалі був Дітер дома? Такі оргії відбувалися щоразу, коли мене не було? Чи бланш під оком у Марґо був пов’язаний із викриттям Дітером її стосунків з Левіном?

А мертва дитина Марґо: батьком був Левін? Мене трусило від холоду й нудоти. Тремтячи всім тілом, я пішла на кухню, щоб зробити собі ромашкового чаю. Спершись об кухонну шафу, чекала, поки закипить вода. Двері повільно відчинилися, на кухню безшумно прослизнув мій кіт Тамерлан. Потершись задертим хвостом об мої ноги, він вимагав уваги. Що розповіла б мені моя тваринка, якби вміла говорити?

П’ючи чай, я вирішила поки вдавати, що нічого не помітила. Але не Левін був першим, хто зайшов услід за Тамерланом на кухню, а Дітер.

9

Павел не мав змоги постійно залишати дітей у Доріт, тож знову прийшов разом з ними в лікарню; було зрозуміло, що його візит буде коротким.

— У тебе знову є малесенький сирок для мене? — запитала Лєне.

Коля ж шаленів від мармеладу.

— Але мисливська сосиска нам не сподобалася, можеш її собі залишити, Гелло, — сказав він. А втім, Павел таки спакував собі й ковбаску з перцем.

— Її принесемо Альмі.

Коли ми знову залишилися наодинці, пані Гірте з несподіваною цікавістю запитала:

— Хто така Альма?

— Дружина Павела.

— Тепер я вже нічого не розумію.

— Ви все скоро дізнаєтеся, пані Гірте.

— У мене ще одне запитання, останнє: де зараз Альма?

— У психлікарні.

Вона підвела очі, а я насолоджувалася її спантеличеністю.

— Мені цікаво, як далі розвивалися події з Марґо, — промовила вона. — Я б ніколи не проявила стільки терпіння, скільки ви.

— Продовження о двадцятій годині, — пообіцяла я.

Дітер здивувався, побачиши мене на кухні.

— У тебе не було нічної зміни? — запитав він.

Затинаючись, я розповідала йому про напад, а він мене жалів.

— Здається, тебе це дуже зачепило, — сказав він і налив чаю. Незвикла до таких дрібних турботливих жестів, я розридалася. Дітер обійняв мене, немов хвору дитину. Тамерлан заревнував і протиснувся між нами.

Окрім мене, так рано прокидався, коли треба було, лише Дітер, адже він мусив працювати. Не сідаючи, він випив зі мною горнятко чаю. Нарешті я таки запитала, настільки безневинно, наскільки могла, де був Левін.

Дітер здивувався. Він, мовляв, бачив його востаннє за вечерею і той не казав, що планує кудись іти.

— Може, він у гамаку валяється, — сказав він жартівливим тоном. — Це його улюблене місце. Я зараз гляну.

— Якщо він там, то не буди його, — попросила я.

Кіт дременув за ним. З виразом справжнього подивування Дітер повернувся на кухню.

— Той божевільний заночував у зимовому саду, — сказав він і покинув мене, порекомендувавши знову відправитись у ліжко.

До обіду в будинку не відбувалося нічого, тоді я почула шум у туалеті. Раптом перед нашим ліжком постав Левін, який дивився на мене, нічого не розуміючи. Я знову розповіла йому про наркомана й показала своє поранення.

— Коли ти повернулася? — ось усе, що його цікавило.

— Не знаю.

На обличчі Левіна можна було прочитати занепокоєння, він вивчав мій страдницький вираз на предмет якихось обвинувачень.

— Мабуть, я заснув у зимовому саду, — сказав він. — Ти мене не шукала?

— Я прийняла потужну знеболювальну таблетку, тож одразу заснула.

Моя пов’язка трішки заспокоювала Левіна, але все ж, здається, його непокоїло те, що після такого шоку я не намагалася з ним зв’язатися.

— А чому ти не зателефонувала з Гейдельберга? — запитав він. — Я б міг тебе забрати.

— Господи, — відповіла я, — тоді б це зайняло удвічі більше часу. Окрім того, я не хотіла залишати там машину. А тепер дозволь мені ще трішки поспати.

Левін пішов, а я продовжувала сушити собі голову. Треба було вимагати від нього пояснень? Помститися? Розлучення?

Я не могла дійти остаточного рішення. Чи варто було передчасними діями зруйнувати те, що пізніше не вдасться так просто зліпити докупи?

Коли після обіду я підвелася з ліжка з голодним шлунком, Левін поспішив приготувати для мене тост. «Ну, його хоча б совість мучить», — подумала я. Але ті муки не були надто сильними. Пересвідчившись, що мені краще, він одразу ж помчав кудись на своєму «порше».

Я все ще сиділа на кухні в халаті, коли туди зайшла Марґо. Можливо, вона діяла за конкретною вказівкою, адже відразу ж запитала, чи може мені чимось допомогти.

— Мабуть, так, — сказала я.

З тієї миті я почала знущатися з Марґо. До цього я уникала того, щоб давати їй прямі накази. Час від часу нерозбірливо зауважувала, що треба помити столове начиння чи ще щось подібне, не дивлячись при цьому прямо на Марґо. Вона ж брала до уваги такі побажання лиш іноді. Тепер же я коротко і чітко пояснила їй, що холодильник треба вимити оцтовим розчином, що духовка потребує ґрунтовної чистки, що ванна та унітаз хоч і нові, але вже вкриті вапняним нальотом, що подвір’я треба замести, а листя із заїзду винести до компостної купи.

— Ні за що, просто так, ми тобі не платимо, — сказала я.

Марґо зашарілася. Вона постійно чистить і прибирає, стверджувала жінка.

— Але як! — відповіла їй на це, до того ж не варто забувати, що вона живе, не платячи за оренду.