Ингрид Нолль – Аптекарка (страница 13)

День весілля наближався. Я хвилювалася, мені треба було стільки всього обдумати. Що я вдягну? Доріт ходила зі мною купувати лляний костюм кремового кольору. Вона запропонувала букет з рожевих мохових троянд, лілій та незабудок. Але я вважала, що він надаватиме мені зайвої блідості.

У Левіна ж голова була зайнята іншим.

— Ходімо! — сказав він за три дні до великої події. — Поїдемо до Фірнгайма, я там знаю одного архітектора. Треба було б уже планувати, що можна зробити з будинком.

Так я вперше після смерті Германа Ґрабера знову опинилася на віллі. Величезні кімнати на першому поверсі, якими раніше не користувалися і які були напівтемними, тепер мали зовсім інший вигляд: Дітер та Марґо переставили важкі чорні меблі та зручно там усе облаштували. Було помітно, що Марґо переїхала зі своєї прибудови до величних апартаментів. Це пробуджувало в мені почуття, далекі від приємних.

Архітектор робив пропозиції, як можна модернізувати та відремонтувати старий будинок, не пошкодивши його. Я хотіла прибудувати зимовий сад. Та перш ніж починати, треба було з’ясувати, чи слугуватиме перший поверх лікарською приймальнею: у такому разі можна було б спроектувати окремий вхід. Левін якось мляво відповів, що ще остаточно не вирішив.

Коли архітектор зник, Дітер приніс із Германового підвалу вино. Оскільки він був нашим свідком, то ми повинні були нарешті перейти на «ти». Він підняв келих на мою честь:

— За тебе, Гелло!

Мене це все заскочило зненацька; тепер мені треба було говорити «ти» і до Марґо, від якої до цього я вимагала стосовно себе звертання «пані Морман». Я була сердита й докоряла собі, адже сама критикувала своїх батьків за їхню гордовитість.

— Мене не влаштовує, — сказала я Левіну під час їзди додому, — що твої люди зайняли будинок у Фірнгаймі; там могли б ночувати мої чи твої батьки.

— Я так і не додзвонився до своєї матері, — сказав Левін.

Це лише погіршило мій настрій. Годилося б, щоб на весіллі були присутні батьки з обох сторін. Я змінила тему:

— Ти можеш мені пояснити, чому Дітер одружився саме з цією дурною куркою?

— Таку курку не треба недооцінювати. Вона якось витягла його з халепи.

— Але це не зобов’язує одружуватися. Вони ж узагалі не пара одне одному.

— Звідки тобі знати? — відповів Левін.

7

— Невже ви справді були настільки дурненькою, щоб вийти за цього лоботряса? — запитала пані Гірте. — Якщо так, то прохаю, пропустіть весілля й розкажіть краще про ваше успішне розлучення.

Очевидно, що останнього разу вона слухала уважно. Але весілля — важлива деталь, яку я не могла так просто викинути.

Нас перервав лікар. Доктор Кайзер без жодного натяку на тактовність знову стягнув з пані Гірте покривало та нічну сорочку, щоб перевірити стан рубців. Здавалося, він залишився задоволеним від побаченого, тоді трішки натиснув на її обвислий живіт і запитав, чи під час менопаузи вона вживала гормони.

— Після її операції на товстій кишці гормони були протипоказані, — сказала чергова сестра й закотила очі до неба, бо лікар знову про це забув. Мені ж він лише простягнув свою лапу, мовляв, огляне мене під час ультразвукової діагностики.

Тільки аж увечері настала необхідна тиша, щоб я могла ощасливлювати пані Гірте продовженням історії свого життя.

Під час весільних приготувань Доріт зарекомендувала себе як справжня подруга. Вона допомагала мені з організацією, замовила готельні номери, висловлювала свої думки щодо прикрас на столі, а також давала нашим спільним друзям поради стосовно підхожих подарунків. Левіна мало цікавили такі речі, але він обговорив у ресторані Шветцингенського палацу з головним кухарем страви й склав справжнє королівське меню.

За день до великого свята я знову сиділа на кухні у Доріт, зануривши втомлені ноги у відро з водою, у якій розчинила екстракти, що пришвидшують кровообіг. У ту мить відчувала до подруги настільки сильну прихильність, що — несподівано для себе — розповіла їй, що велика спадщина незабаром перейде у мою власність, а не до Левіна. Вона нагострила вуха. Я мусила їй пообіцяти, що не надаватиму Левіну повного права розпоряджатися своїми статками — вона гадала, що він здатен розтринькати все за один рік.

Я спробувала ухилитися від відповіді.

— Доріт, але він цього вимагатиме. До того ж я від початку не мала на меті матеріальний інтерес…

Вона іронізувала.

— Я знаю, тобі важливі лише внутрішні цінності. Але старому було важливо, щоб хтось приглянув за любим Левіном. Він тобі довіряв, інакше б не склав заповіт на твою користь.

Я мусила віддати їй належне й пообіцяла, що діятиму обережно.

Я чекала на прибуття брата з дружиною та дитиною з півдня, батьки ж мали приїхати з півночі. Коли вони прибули, Левіна не було вдома ― він хотів дати мені можливість побути з ними наодинці. У моїх батьків на чолі були написані упереджені висновки стосовно зятя, якого вони навіть не знали.

Мама поставила стандартне запитання:

— Ким був його батько за професією?

— Органістом.

— Ти щось говорила про спадщину, мабуть, вона як після церковної миші?

— Спадщина дісталася від діда.

В очах моїх батьків світилося запитання «скільки?», але вони були надто чемні, щоб таке говорити.

Батько пройшовся з перевіркою по квартирі, позитивно оцінивши порядок і чистоту. Не питаючи, він почав вивчати й кімнату Левіна. Тоді нарешті розкрив рота:

— Скільки йому років?

— Двадцять сім.

Він засмучено зітхнув, йому більше припало б до душі тридцять сім. Він не припиняв розмішувати ложечкою свій чай, хоча відтоді як відмовився від цукру, минуло вже двадцять років.

На щастя, приїзд брата став ковтком свіжого повітря. Його нудна жінка залишилася з дитиною в готелі. У мене завжди було відчуття, що вона мене ігнорує. Боб обійняв мене та наших батьків і запевнив у своїй радості з нагоди весілля.

Коли прийшов Левін, то, на моє полегшення, говорили про нейтральні теми. Зупинилися на машинах.

Мої батьки дивилися на Левіна з похмурою обережністю, але не змогли так швидко знайти у ньому якихось суттєвих недоліків. Уперше за весь час і я звернула увагу на те, що Левін залишив три верхніх ґудзики сорочки розщібнутими. Вечір минув у спокої, моя сім’я рано відправилася до своїх готельних ліжок.

Ранок весілля розпочався з яскравої погоди, мої батьки були в нормальному настрої. Мама з обличчям змовниці затягла мене на кухню, де подарувала десяток білосніжних готельних рушників, які накопичилися з дванадцяти відряджень, у які її брав чоловік протягом їхнього шлюбу.

Після дещо жирного сніданку, який приготували моя товста мати з худезною братовою, нас забрали свідки. Доріт і Дітер обоє мали серйозний вигляд і поводилися справді мило, тож мені не довелося за них червоніти перед батьками. Доріт, до речі, вони вже знали. Мої батьки вірили, що вона впливає на мене позитивно. Після офіційної церемонії ми всі знову зустрілися у кафе палацу. Я виглядала розкішно, принаймні я так думала: костюм сидів на мені добре, а тато власноруч почепив мені довкола шиї гранатові прикраси своєї бабусі — намисто шліфованих перлин у шість рядів. Я давно вже намагалася виманити цю прикрасу.

А тоді настав крах. Я побачила Марґо й одразу ж занепала духом. Невже це була та паршива кішка, яка більше ніж просто погано доглядала за господарством Германа Ґрабера? Переді мною стояла молода жінка в чорній сукні, зверху прозорій, а на спині з розрізом аж до сідниць ― абсолютно недоречно, ще й вочевидь купленій за мої гроші. Звісно ж, вигляд цього заряду низькопробного сексу змушував багатьох чоловіків поцікавитися:

— А це хто така?

На щастя, під час їди Марґо сиділа далеко від мене. Мій брат, щоправда, одразу ж підсів до неї та, здавалося, веселився.

Біля моєї директорки (у сукні типу «сафарі» кольору ківі) сидів старий сімейний лікар Германа Ґрабера доктор Шнайдер. Його запросив Левін. Не буде помилкою підтримувати добрі взаємини з майбутнім колегою. Я не заперечувала. Були запрошені й інші поважні мешканці Фірнгайма. Зрештою, ми збиралися там жити, а Левін колись таки відкриє свій кабінет.

Після кави прийшли музиканти. Левін до цього часу ще жодного разу зі мною не танцював, оскільки він, найімовірніше, погано опанував це мистецтво. Музика була весільним подарунком Дітера, що мене спершу потішило, адже я любила танцювати й не могла собі уявити весілля без вальсу.

Оскільки Левін не думав здійматися з місця, мене запросив тато, що теж було прийнятним згідно з усіма чинними правилами. На танцювальний майданчик вийшли свідки Дітер і Доріт. За ними слідували інші. Мій тато був добрим танцюристом, чого я не знала, тож мені було приємно трішки зблизитися з ним у такий непроблемний спосіб.

— Ти собі навіть не уявляєш, — сказав він, — наскільки мені зараз легше від думки, що ти добре забезпечена. Через два роки я виходжу на пенсію, тож більше не зможу тобі допомагати.

— Тату, я вже шість років як працюю!

Він кивнув у відповідь з відсутнім виразом обличчя. Ми танцювали тим часом танго, коли я раптом побачила біля себе Левіна. Той, хто не вміє танцювати, робив цю справу надто добре, а Марґо, яка знову почала ставати непримітною, взялася показувати еротичні вибрики. Мою радість як вітром здуло.

Після останнього танго я сіла до своєї директорки. Вона кинула мені погляд, сповнений прохання про допомогу. Добрий доктор Шнайдер був п’яненьким. Хоча його дещо старша дружина сиділа всього за кілька місць від нього, він засипав мою керівницю двозначними компліментами. Взагалі-то вона вміла виходити з таких ситуацій. Але я все одно вважала за потрібне їй підіграти: