Иэн Макьюэн – Спокута (страница 3)

— А навіщо нам це?

Це питання було визнанням поразки, і Лола спробувала пригладити братам злиплі чупери.

— Пам'ятаєте, що сказали Батьки? Ми — гості в цьому будинку, і ми повинні бути... якими ми повинні бути? Ну ж бо. Якими ми повинні бути?

— З...гідливими,— дуетом відповіли у розпачі близнята, злегка затнувшись на незвичному слові.

Лола повернулася до Брайоні та всміхнулася.

— Розкажи, будь ласка, про свою п'єсу.

Батьки. Хай яка законна сила ховалася в цій множині, а вона от-от мала розпастися, ба й уже розпалася, проте цього факту ще не визнали, бо для цього вимагалася деяка сміливість. Брайоні раптом відчула сором за свою егоїстичну поведінку, адже авторці навіть не спало на думку, що кузени можуть не захотіти грати у «Випробовуваннях Арабелли». Проте у них були власні випробовування, власні катастрофи, і тепер родичі як гості у будинку вважали себе зобов'язаними. Ще гірше: Лола, хай і поблажливо, дала зрозуміти, що теж братиме участь у виставі. Вразливі Квінсі були надламані. А ще Брайоні сушила голову, намагаючись зрозуміти, чи немає тут маніпуляції — чи не збирається Лола використати близнюків з якоюсь своєю метою, ворожою і руйнівною? Брайоні відчувала підлеглість свого становища, адже була на два роки молодша, тоді як друга дівчинка мала два додаткові роки досвіду, і тепер власна п'єса здавалася самій Брайоні жалюгідною мазаниною.

Увесь час уникаючи погляду Лоли, вона продовжувала викладати сюжет, навіть коли її саму почало охоплювати відчуття тупості власного твору. У неї більше не було ніякого бажання захопити своїх кузенів радістю прем'єри.

Коли вона скінчила, П'єро мовив:

— Я хочу бути графом. Хочу бути поганою людиною.

А Джексон сказав просто:

— Я принц. Я завжди принц.

Їй кортіло притягнути їх до себе і розцілувати в маленькі личка, але вона просто сказала:

— Тоді чудово.

Лола розсунула ноги, розправила сукню і встала, ніби збираючись іти. Вона промовила зітхаючи, чи то сумно, чи то змирившись із неминучим:

— Гадаю, оскільки це написала ти, то ти й будеш Арабеллою...

— О ні,— сказала Брайоні.— Ні. Зовсім ні.

Вона казала «ні», але насправді це означало «так». Звісно, Арабеллу гратиме вона. А її заперечення було відповіддю на Лолине «оскільки». Вона не тому гратиме Арабеллу, що сама написала п'єсу,— вона брала цю роль, бо жоден інший варіант не спадав їй на думку: бо Леон мав побачити її в цій ролі, бо вона й була Арабеллою.

Але вона сказала «ні», і тепер Лола солодко заговорила:

— У такому разі, не заперечуєш, якщо її зіграю я? Думаю, що я могла би зробити це дуже добре. Насправді, з нас двох...

Вона дозволила фразі повиснути в повітрі, а Брайоні втупилася в Лолу, не в змозі приховати жах на своєму обличчі, не в змозі мовити бодай слово. Роль вислизала від неї, вона усвідомлювала це, але не могла оживити жодної думки, яка допомогла б утримати за нею цю роль. Доки Брайоні мовчала, Лола дотиснула її своєю перевагою:

— Торік я довго хворіла, тому могла б і це також зіграти дуже добре.

Також? Увага Брайоні не встигала за словами старшої дівчинки. Думки затьмарювало неминуче лихо.

Один з близнюків гордо промовив:

— А ще ти виступала в шкільній виставі.

Як Брайоні могла їм сказати, що Арабелла не веснянкувата? У неї бліда шкіра й чорне волосся, а думки — це думки самої Брайоні. Але хіба могла вона відмовити кузині, яка так далеко від рідної домівки і чиє життя розбите? Лола читала її думки, тому що тепер витягнула останню карту, козирного туза:

— Скажи «так». Це буде бодай щось хороше, що сталося зі мною за ці останні місяці.

Так. Не в змозі промовити це вголос, Брайоні спромоглася лише мовчки кивнути, відчуваючи, як усю її шкіру пронизала саморуйнівна поступливість, хвилями виливаючись у повітря, від чого аж потемніло в кімнаті. Брайоні хотіла піти геть, вона хотіла лягти на самоті, утнувшись обличчям у подушку, і смакувати пікантність лихої миті, і прокручувати в пам'яті всі події — аж до часу, коли почалася руйнація. Брайоні відчувала потребу, заплющивши очі, споглядати скарби, які втратила, які віддала, і очікувати на новий лад. І справа не тільки в Леоні, але й у старовинній сукня з персиково-кремового атласу, яку мати підшукала на її весілля — тобто на весілля Арабелли. Тепер це стане здобиччю Лоли. Як може мама відторгнути дочку, яка так любила її стільки літ? Ясно уявивши, як сукня бездоганно сидітиме на кузині, облягаючи фігуру, уявивши безсердечну мамину усмішку, Брайоні збагнула, що далі їй лишиться хіба що втекти, щоб жити під вітами дерев у хащі, харчуватись ягодами й ні до кого не озиватися, а одного зимового ранку її знайде бородатий дроворуб — згорнуту в клубочок під корінням велетенського дуба, застиглу, прекрасну і мертву, і босу, а може, взуту в бальні черевички, перевинуті рожевими стрічками...

Її охопила жалість до самої себе, і тільки на самоті Брайоні могла насолодитися відтворенням трагічних подробиць, вдихнути в них життя, але згоду було дано — як легко змінює все нахил голови! Лола підняла з долівки стос аркушів Брайоні, а близнюки схопилися зі своїх стільців, щоб рушити за сестрою в центр дитячої кімнати, напередодні прибраної їхньою кузиною. Чи наважиться Брайоні втекти просто зараз? Лола ходила туди-сюди по мостинах, тримаючи руку на чолі, гортаючи перші сторінки п'єси й бубонячи рядки з прологу. Вона заявила, що треба стежити, аби з самого початку не втратити початку, і взялася до розподілу ролей, давши своїм братам ролі батьків Арабелли й пояснюючи, як саме мають вони виходити на сцену, ніби достеменно все знаючи про режисуру. Лола нещадно відвойовувала дедалі більше прав, і що вже тут себе жаліти. А може, так навіть приємніше? — бо ж Брайоні так нічого й не дали, навіть ролі Арабеллиної матері, і тепер, безумовно, настала пора тихенько вислизнути з кімнати та втекти до себе, у темряву, і кинутися долілиць на ліжко. Але Лолине завзяття, з яким вона забула про все, що не стосувалося справи, і впевненість Брайоні у тому, що її почуття лишаться непоміченими, а тим паче не викличуть докорів сумління, надали їй сили чинити опір.

Маючи загалом приємне і добре захищене життя, вона раніше ніколи особливо ні з ким не заводилася. Тепер вона бачила: це нагадує занурення в басейн на початку червня, коли просто доводиться примусити себе пірнути. Неймовірними зусиллями волі вона тяжко підвелася з високого стільчика і підійшла до кузини; серце Брайоні шалено калатало, дихання обривалося.

Вона забрала п'єсу в Лоли і промовила тоном, який звучав більш натягнуто і високо, ніж зазвичай:

— Якщо ти Арабелла, тоді я буду режисером, красно дякую, і пролог читатиму я.

Лола притиснула рябу долоню до рота.

— Пр-ро-оба-ач! — видихнула вона.— Я просто намагалася вже розпочати репетицію.

Брайоні не була певна, як реагувати, тому розвернулася до П'єро і сказала:

— Ти не надто схожий на Арабеллину матір.

Скасування зробленого Лолою розподілу ролей і хлоп'ячий сміх, який це викликало, порушили баланс влади. Лола перебільшено знизала кощавими плечима, відійшла до вікна й задивилася надвір. Можливо, тепер це вона долала спокусу дременути з кімнати.

Хоча близнюки стали борюкатися, а їхня сестра очікувала на напад головного болю, репетиція почалася. Тиша, в якій Брайоні читала пролог, була напруженою.

Ось повість вам про Арабеллу безрозсудну. Яка втекла зі звабником облудним. Батьків предобрих засмутили вісті, Що їхня первістка — у Істборнському місті Без дозволу...

Батько Арабелли стояв разом з дружиною біля кованих воріт свого маєтку, спочатку благаючи доньку передумати, а потім у відчаї вимагаючи не тікати. Стоячи перед ним, сумнолика, але невблаганна героїня тримала графа за руку, а коні утікачів, припнуті до найближчого дуба, іржали й рили копитами землю, готові зірватися й помчати. Ніжні батьківські почуття мали виявитися в тремтливому голосі, коли нещасний промовляв:

О люба доню, юна ти й вродлива, Та недосвідчена, і якщо гадаєш, Що світ край ніг твоїх, то стережись: Повстане він, тебе розтопче.

Брайоні сама взялася до розподілу ролей: вона стискала руку Джексону, а Лола з П'єро, рука в руці, стояли за кілька футів далі. Коли хлопчики стрічались очима один з одним, то починали сміятися, а дівчата шикали. Проблеми тільки починалися, а Брайоні почала розуміти, що між ідеєю та її втіленням лежить прірва, особливо коли Джексон почав читати зі своєї ролі настільки понуро й монотонно, наче кожне слово було ім'ям у списку загиблих, і не зміг вимовити слова «недосвідчена», хоч як на всі лади йому втовкмачували, і слів з останнього рядка — «повстане він, тебе розтрощить». Стосовно Лоли — та вимовляла всі репліки правильно, але недбало, і кілька разів недоречно всміхалася, ніби вирішивши продемонструвати, що її майже дорослі думки витають десь далеко.

І вони так само поводилися далі, кузени з далекої півночі, цілі півгодини, невідворотно підводячи до краху витвір Брайоні, але, на щастя, прийшла старша сестра письменниці — забрати близнюків прийняти ванну.

Два

Частково через свій юний вік і сяйво дня, частково тому, що страшенно кортіло запалити цигарку, Сесилія Талліс, тримаючи квіти, майже бігла стежинкою, яка вилася берегом річки, попри старий басейну біля замшілого муру, а далі через діброву. На Сесилію тиснула бездіяльність останніх літніх тижнів після випускних іспитів, оскільки по приїзді додому життя її зупинилося, і в безхмарний день, як сьогодні, їй уривався терпець, доводячи мало не до розпачу.