Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 84)

Тиша.

Керолайн заплакала. Ніл дивився на матір так, наче благав її про допомогу.

— Це не означає, що Джо вбив його, — сказала Джудіт. — Ти можеш у це вірити, у якісь страшні фантазії твоєї хворої голови, але ж ти сама мені розповідала, що там сталося. Ти сказала мені правду.

Майя кивнула.

— Ендрю стрибнув. Це було самогубство.

— Так.

— І Джо це бачив. Так він мені сказав.

— Звісно ж.

— Тільки от усе сталося не так. Джо та Ендрю піднялися на ту палубу о першій ночі.

— Саме так.

— Але про зникнення Ендрю заговорили лише наступного ранку, — Майя схилила голову. — Якщо Джо бачив, як стрибнув його брат, чому ж він не підняв тривогу тієї ж миті?

Очі Джудіт розширилися, наче її вдарили в живіт. Тепер Майя зрозуміла. Джудіт теж усе це заперечувала. Вона знала, але не розуміла. Дивовижно, як ми вміємо обманювати себе, коли правда настільки очевидна.

Джудіт упала на коліна.

— Мамо? — спитав Ніл.

Джудіт завила, наче поранена тварина.

— Цього не може бути.

— Це правда, — сказала, підводячись, Майя. — Джо вбив Тео Мора. Він убив Ендрю. Він убив Клер. Він убив Тома Дуґласса. Скількох ще людей він убив, Джудіт? Він розтрощив хлопцю голову биткою у восьмому класі. Він намагався через дівчину спалити іншого хлопця живцем у старших класах. Джозеф-старший це бачив. Саме тому він віддав контроль над компанією Нілу.

Джудіт усе трусила головою.

— Ви виховували, захищали й доглядали вбивцю.

— А ти вийшла за нього заміж.

Майя кивнула.

— Вийшла.

— Ти справді гадаєш, що він міг тебе дурити?

— Я не гадаю. Я це знаю.

Джудіт, не встаючи з колін, підвела на неї очі.

— Ти стратила його.

Майя нічого не сказала.

— Це був не самозахист. Ти могла здати його в поліцію.

— Так.

— Але ти натомість вирішила його пристрелити.

— Ви б знову намагалися захистити його, Джудіт. Я не могла цього дозволити, — Майя зробила крок до дверей. Ніл та Керолайн відступили. — Але тепер все стане відомо.

— Якщо так, — сказала Джудіт, — ти отримаєш довічне ув’язнення.

— Так, можливо. Але справа «ЕАС Pharmaceuticals» теж зараз випливе. Усе скінчено. Нічого не залишилося.

— Чекай, — сказала Джудіт. Підвелася.

Майя зупинилася.

— Ми можемо домовитися.

Ніл сказав:

— Мамо, що ти говориш?

— Тсс, — вона глянула на Майю. — Ти хотіла справедливості для сестри. Ти її отримала. Тепер ми все влаштуємо разом.

— Мамо?

— Послухай мене, — вона поклала руки Майї на плечі. — Ми покладемо провину за скандал з «ЕАС Pharmaceuticals» на Джо. Припустимо, що це могло привести до його вбивства. Розумієш? Нікому не обов’язково знати правду. Правосуддя здійснилося. І може… може, ти і маєш рацію, Майє. Я… я Єва. Я виростила Каїна, щоби він убив Авеля. Я мусила знати. Не знаю, чи зможу я змиритися з собою чи виправити що-небудь, але, можливо, якщо ми всі думатимемо тверезо, я зможу врятувати решту своїх дітей. І я зможу врятувати тебе, Майє.

— Надто пізно для домовленостей, Джудіт, — відповіла Майя.

— Її правда, мамо.

То був Ніл. Майя повернулася до нього й побачила, що він направив на неї пістолет.

— У мене є краща ідея, — сказав він до Майї. — Ти вкрала пікап Гектора. Ти вдерлася до нашого дому. Ти озброєна, я в цьому впевнений. Ти визнала, що вбила Джо, а тепер збираєшся і нас убити. Тільки от я вчасно застрелив тебе й урятував нашу родину. Скандал усе одно можна повісити на Джо, але так нам не доведеться озиратися все життя.

Ніл глянув на матір. Джудіт посміхнулася. Тоді Керолайн кивнула. Родина дійшла згоди.

Ніл вистрелив тричі.

«Як поетично», — подумала Майя. Стільки ж куль вона вгатила в Джо.

Майя впала на підлогу, розчепіривши ноги й руки. Вона лежала на спині. Не могла поворухнутися. Очікувала, що стане холодно, але ні. Голоси долітали до неї уривками.

— Ніхто не дізнається…

— Подивись у кишенях…

— У неї нема зброї…

Майя усміхнулась і подивилася в бік каміна.

— Чого вона усміхається?..

— Що з каміном? Схоже…

— О ні…

Майя кліпнула й заплющила очі. Чекала, коли нападуть звуки — вертольоти, постріли, крики. Але їх не було. Не цього разу. Уже ніколи.

Була темрява й тиша, а потім, нарешті, спокій.

Розділ 34

Двері ліфта вже зачиняються, коли я чую жіночий голос, який кличе мене.

— Шейне?

Простягаю руку, притримую двері.

— Привіт, Ейлін.

Вона забігає, сміється, цілує мене в щоку.

— Давно не бачилися.