Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 78)
Крізь сльози вона промовила:
— Джо?
— Так, — чоловік говорив дедалі наполегливіше. — Відчиніть двері, місіс Буркетт.
Досі плачучи, Майя намацала кнопку. Натиснула на неї й потягнула за ручку дверей. Чоловік відступив, щоб вона змогла вийти. Він досі цілився в неї. Майя майже випала з автомобіля. Стрілець цілився їй у руку, але Майя в сльозах похитала головою й промовила:
— Нема потреби.
Він випрямився й рушив до фургона. Стрілець відпустив її. І це сказало Майї все.
Двері фургона прочинилися трохи більше.
«Четверо чоловіків», — підрахувала Майя. Водій, той, хто відчиняв двері, тип на пасажирському сидінні, стрілець.
У міру наближення до фургона нею закерували її навички, усі ті години, проведені на симуляторі та стрільбищі. Вона відчувала дивний спокій, момент практично дзену, відчуття, яке виникає в оці буревію. Зараз повинно щось статися, і, у будь-якому разі, вийде вона з цього живою чи мертвою, жінка збиралася діяти активно. Вона не контролювала свою власну долю — це безглузда думка. Але якщо ти тренований і готовий, то можеш діяти зі своєрідною заспокійливою впевненістю.
Затинаючись, Майя трохи повернула голову, зовсім трошки, бо побачене зараз вирішуватиме все. Стрілець не схопив її, коли вона вибралася з автомобіля. Саме тому вона і вдала ридання й напівістерику. Щоб побачити, як він відреагує. Він повівся, відпустив її.
Він її не обшукав.
Вона подивилася собі за спину. Чоловік і справді опустив зброю вбік. Розслабився. Вирішив, що вона більше не загрожує йому.
Майя планувала все це з тієї миті, коли почала плакати. Сльози мали діяти як зброя — змусити викрадачів розслабитися; недооцінити її; дати їй час розпланувати свої дії перед тим, як вибратися з авто.
Коли вона зірвалася на біг, її рука вже була біля стегна. Ось цікавий факт, невідомий більшості людей: стріляти з пістолета точно — складно. Стріляти в рухому ціль — дуже складно. У сімдесяти шести відсотках випадків треновані поліцейські не влучають, стріляючи з відстані від трьох до дев’яти футів.[50] Для цивільних ця цифра становить понад дев’яноста відсотків.
Так що завжди рухайся.
Майя подивилася на задню частину фургона. Тоді, не збившись з кроку, без попереджень, без вагань упала на землю, перекотилася, одночасно дістаючи з кобури «Glock», і підвелася, уже цілячись просто в чоловіка зі зброєю. Він помітив рух, почав діяти, але було вже пізно.
Майя цілилась у центр його грудей.
У реальному житті ти ніколи не стріляєш, аби когось поранити. Ти цілишся в центр грудей, найбільшу мішень, найкращий шанс улучити хоч кудись, якщо ціль почне рухатися, поки ви стрілятимете.
Так Майя і зробила.
Чоловік упав.
Кілька речей відбулось одночасно.
Майя і далі котилася, рухалася, щоб не стати нерухомою мішенню. Розвернулася туди, де стояв другий чоловік, той, що біля пасажирського сидіння її авто. Звела пістолет, готова стріляти, але він зігнувся за машиною.
Двері фургона зачинилися. Заревів двигун. Майя тепер ховалася за ним, як за щитом, на той випадок, якщо той, інший, почне стріляти. Не можна там лишатися. Фургон скоро зрушить, можливо, заднім ходом, намагаючись розчавити її.
Майя інстинктивно вирішила.
Тікати.
Стрільця вона зняла. Чоловік у вантажівці панікував. Останній сховався від неї.
Коли сумніваєшся, роби найпростіше.
Майя побігла до дерев, під прикриттям фургона. Той зрушив із місця, заднім ходом, мало не збивши її. Майя лишалася біля машини, а тоді, повністю прикрита від чоловіка, який спочатку стояв біля її пасажирського сидіння, розвернулась і подолала останні кілька футів до заростів.
Дерева росли надто густо, щоб озиратися біжучи, але якось вона забігла за дерево й ризикнула швидко глянути назад. Чоловік, який ховався за її авто, не побіг за нею. Він рвонув до фургона й застрибнув усередину, коли машина вже рухалась. Авто розвернулося за три прийоми, здираючи асфальт, і помчало назад.
Підстреленого чоловіка вони лишили край дороги.
Уся сцена, від моменту, коли Майя перекотилася, до цього зайняла, імовірно, менше десяти секунд.
А тепер що?
Рішення прийшло негайно. Насправді, вона не мала вибору. Якщо викличе поліцію й чекатиме на них, її точно заарештують. Вона була в парку, коли застрелили Джо, знайшла Тома Дуґласса, тоді балістична експертиза, а зараз ще одна людина застрелена з її зброї — таке швидко не поясниш.
Вона поспішила назад на дорогу. Стрілець лежав на спині, розкинувши ноги.
Він міг прикидатися, але в цьому Майя засумнівалась. Однак усе одно тримала пістолет напоготові.
Потреби в цьому не було. Він помер.
Вона вбила людину.
Нема часу про це розмірковувати. Будь-якої миті може з’явитись якесь авто. Майя швидко передивилася його кишені, схопила гаманець. Нема зараз часу шукати документи. Завагалася, чи не взяти його телефон (своїм вона більше користуватися не зможе), однак це здалося надто ризикованим з очевидних на те причин. Зрештою подумала, чи не взяти його пістолет, який він досі стискав у руці, але, направду, якщо все піде ще гірше, то це залишиться єдиним доказом її самозахисту.
До того ж у неї досі був її «Glock».
Майя подумки вже все прорахувала. Тіло стрільця лежало край дороги. Підштовхнути його на два-три фути, щоб далі воно вже саме скотилося на узбіччя, буде не важко.
Саме це вона і зробила, швидко переконавшись, що машин на дорозі нема.
Стрілець котився легше, ніж вона думала, чи це адреналін додав їй сил. Він звалився вниз, м’яке тіло вдарилось об дерево.
Його не видно принаймні тимчасово.
Звісно ж, тіло знайдуть. Можливо, за годину. Можливо, за день. Але поки що в Майї є час.
Вона поспішила назад до автомобіля, сіла на місце водія. Її телефон розривався. Це дзвонив Шейн. Мабуть, Кірс почав розпитувати, що ж до біса відбувається. Здалеку до неї наближалось авто. Майя зберігала спокій. Завела двигун і м’яко натиснула на акселератор. Вона лише звичайна відвідувачка реабілітаційного центру «Солмані». Якщо поблизу є камери спостереження, вони покажуть вантажівку, яка набирає швидкість, а за хвилину чи дві — BMW, який їде з нормальною швидкістю і має повне право тут бути.
За п’ять хвилин вона знову їхала по шосе.
Майя від’їхала подалі від мертвого тіла.
Вимкнула телефон, тоді, не впевнена в тому, чи можна його відстежити так, розбила його об кермо. Через тридцять миль[51] зупинилася на парковці CVS і глянула в гаманець стрільця. Посвідчення особистості не знайшла, але було чотириста доларів готівкою. Ідеально. У Майї мало грошей, а користуватися банкоматом вона не хотіла.
На готівку купила три одноразових телефони й бейсболку. Подивилася на своє відображення в туалеті крамниці. Катастрофа. Вона, як могла, умилася, зібрала волосся у хвіст, наділа бейсболку й вийшла, виглядаючи значно презентабельніше.
Куди могли поїхати викрадачі?
Певно, вони їй уже не загрожували. Була ймовірність того, що вони поїдуть до неї додому й чекатимуть там, але це видавалося надто ризикованим. Фургон, напевно, крадений або орендований, можливо, з фальшивими номерами, тож вони, мабуть, закінчили на цьому.
Усе одно їхати додому вона наміру не мала.
Подзвонила Едді. Він відповів після другого дзвінка. Майя сказала йому, де зустрітися з нею. Він відповів, що вже їде, і милосердно не ставив більше запитань. Це і так було ризиковано, однак так ризик мінімальний. Усе одно, наблизившись до садочку «Зростання», вона ретельно оглянула територію. Цікаво те, що садочок обладнаний майже як військова база. До нього важко наблизитися непоміченим, там кілька етапів доступу. Звісно, хтось міг би прострелити собі дорогу сюди, але справді, зважаючи на автоматичні двері на вході й у кожній кімнаті, можна досить швидко зв’язатися з поліцією (відділок знаходився за квартал звідси).
Майя ще раз об’їхала садочок. Нічого підозрілого.
Побачивши, як машина Едді підкотилася до стоянки, вона заїхала за ним. «Glock» повернувся до кобури. Едді припаркувався, Майя стала поряд і вийшла з автомобіля. Сіла на пасажирське сидіння до нього.
— Що відбувається, Майє?
— Мені треба записати тебе, щоб ти зміг забирати Лілі.
— А дивний номер, з якого ти дзвонила?