Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 70)

— Це неможливо не помітити.

— Неможливо. То яка у вас теорія, детективе? Я вбила їх обох?

Кірс знову знизав плечима.

— Це ви мені скажіть.

Майя підняла руки догори, жартома здаючись.

— Так, ви мене підловили. Здається, я таки вбила Тома Дуґласса кілька тижнів тому, судячи зі стану тіла. Тоді запхала його в сарай, вочевидь, зникла непоміченою, усе одно прийшла до його дружини, шукаючи його ж з якихось дивних причин, а тоді… допомагайте, Кірсе. Тоді я повернулася, щоб дістати тіло і вплутатись у все це?

Він сидів мовчки.

— I — так, я бачу очевидний зв’язок між цим та моїм чоловіком. Здається, я достатньо дурна для того, щоб крутитися біля місць злочину, бо це чудовий спосіб обілити себе, так? О, й у випадку з Джо я навіть (боже, яка я крута) якось відстежила зброю, з якої вбили мою сестру, хоча мене на момент її вбивства не було в країні, і застрелила його з неї. Усе правильно, детективе Кірс? Я нічого не пропустила?

Кірс промовчав.

— А поки ви намагаєтеся довести, що я вчинила два… Чекайте, сестру теж я вбила? Ні, ви вже мені сказали, що я не могла цього зробити, бо ви знаєте, що я служила своїй країні за морем… Але поки ви все це тут доводите, може, розглянемо ваші стосунки з родиною Буркетт?

Це привернуло увагу Кірса.

— Про що це ви?

— Не зважайте, — Майя підвелась і рушила до виходу. — Слухайте, можете марнувати час, скільки вам завгодно. А я поїхала по дочку.

Вони затримали її авто.

— Ви вже маєте ордер? — спитала Майя.

Кучерявий передав їй ордер.

— Швидко, — сказала вона.

Кучерявий знизав плечима.

— Я вас підвезу, — сказав Кірс.

— Ні, дякую.

Майя викликала таксі зі смартфона. Воно приїхало за десять хвилин. Діставшись додому, вона взяла іншу машину, машину Джо, і поїхала до будинку Клер та Едді.

Едді був біля дверей ще до того, як вона взялася за ручку.

— То що?

Вона розповіла йому про вечір там, у коридорі. За його спиною вона бачила, як Алекса грається з Лілі. Подумала про Алексу та Деніела. Такі хороші діти. Майя була орієнтована на результат. Якщо у вас хороші діти, то ви, мабуть, хороші батьки? Чи залежало все від Клер? Кому, зрештою, Майя довірила б виховувати свою дочку?

— Едді?

— Що?

— Я дещо від тебе приховала.

Едді подивився на неї.

— Філадельфія мала для мене певне значення. Там Ендрю Буркетт навчався в школі.

Вона розповіла йому про зв’язок між ними. Завагалася, чи не зробити ще один крок і не розказати йому про Джо на тому відео з прихованої камери, але зараз вона просто не бачила, що б це дало. Коли Майя договорила, він сказав:

— Отже, у нас три вбивства. — Він мав на увазі Клер, Джо та нині знайденого Тома Дуґласса. — І пов’язує їх, наскільки я бачу, тільки Ендрю Буркетт.

— Так, — відповіла Майя.

— Це очевидно, правда ж, Майє? Щось сталося на тому човні. Щось настільки погане, що стільки років по тому воно й досі вбиває людей.

Майя кивнула.

— Хто ще був там тієї ночі? — спитав Едді. — Хто ще був на тому човні?

Вона подумала про імейл, відправлений Крістоферу Свейну. Відповіді поки що не було.

— Кілька родичів та друзів.

— Хто з Буркеттів там був? — спитав Едді.

— Ендрю, Джо та Керолайн.

Він потер підборіддя.

— Двоє з них мертві.

— Так.

— Отже, лишається…

— Керолайн тоді була малою. Що вона могла зробити? — Майя вдивлялася за його спину. Лілі мала сонний вигляд. — Година вже пізня, Едді.

— Так, гаразд.

— І я маю внести тебе до списку в садочку Лілі, — сказала вона. — Тобі не дозволять забрати її знову, якщо ми не зробимо цього особисто.

— Так, та міс Кітті мені сказала. Треба прийти разом, узяти документи й таке інше.

— Може, зайдемо туди завтра, якщо в тебе буде можливість?

Едді подивився на Лілі, яка сонно бавилась у ладки з Алексою.

— Має бути.

— Дякую, Едді.

Усі троє — Едді, Алекса й Деніел — провели Майю з Лілі до авто. Дівчинка знову намагалася протестувати проти від’їзду, але була надто втомлена для гідної істерики дворічної дитини. Поки Майя пристебнула її крісло до сидіння, її очі вже заплющилися.

Дорогою додому Майя спробувала викинути з голови мерців, але це було легше сказати, аніж зробити. Едді мав рацію. Те, що відбувалося зараз, було безпосередньо пов’язано з подіями на тій яхті сімнадцять років тому. Звісно, це безглуздя, але вже як є.

Їй знову хотілося простоти леза Оккама, але тут більше до нагоди філософія сера Артура Конан Дойля, озвучена вустами його творіння, Шерлока Голмса: «Якщо відкинути все неможливе, те, що залишиться, і буде правдою — байдуже, наскільки неймовірним воно здається».

Кажуть, що поховати минуле неможливо. Мабуть, так воно і є, але малося на увазі, що травма пульсує, відлунює і якось таки залишається живою. Це не надто відрізнялося від того, що й досі переживала Майя. Травма від того випадку з гелікоптером пульсувала, відлунювала й лишалася живою, навіть якщо тільки всередині неї.

Треба повернутися назад. З якої травми все це почалося?

Хтось сказав би, що з ночі на яхті, але початок був не там.

Тоді де?

Повернися назад, якомога далі. Саме там, переважно, знаходиться відповідь. І в цьому разі Майя могла простежити її до кампусу Академії Франкліна Біддла, до смерті Тео Мора.

Коли Майя повернулася, будинок здався їй на диво самотнім. Зазвичай вона прагнула до усамітнення, але не сьогодні. Лілі куняла, поки мати купала й перевдягала її, ближче до сну, аніж до пробудження. Майя потай сподівалася, що Лілі зараз прокинеться, що вони проведуть час разом, але цього не сталося. Очі Лілі вперто заплющувалися. Майя віднесла її до ліжечка й уклала.

— Може, казку, сонечку?

Майя чула у своєму голосі потребу, але Лілі не поворухнулася.

Жінка постояла над ліжечком, дивлячись на дочку. На якусь мить вона відчула себе навдивовижу нормальною. Їй хотілося лишитися тут, у цій кімнаті, з дитиною. І зараз Майя не могла сказати, чи це бажання йде від хороброго охоронця всередині неї чи від матусі, яка боялася залишатися сама. Чи це мало якесь значення? Вона взяла стілець і сіла біля комоду біля дверей. Довго дивилася на Лілі. Різні емоції піднімалися і розбивалися, наче хвилі на пляжі. Майя не зупиняла їх, не аналізувала. Вона дозволяла їм прокочуватися, щонайменше пірнаючи в них.

Вона відчувала дивний спокій.

Причин спати не було. Якщо вона ляже, звуки знову оживуть, Майя це знала. Нехай вони помовчать довше. Просто сидіти й дивитись на Лілі — чи це не буде кращим відпочинком, ніж це кошмарне колесо жахіть у її голові?