Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 58)
Вона не поворухнулася.
— Чому? — спитала Майя.
— Буркетти не вбивають себе, Майє.
Це мало якийсь сенс? Звісно ж, ні. Що вона пропустила? Час змінити напрям, знову збити Джудіт із ніг.
— А чому ви платили Роджеру Кірсу?
— Кому? — Джудіт знову скривилася. — Чекай, поліцейському?
— Так.
— І чого б це ми мали йому платити?
Ми.
— Це ви мені скажіть.
— Запевняю тебе, я нічого про це не знаю. Це теж нібито твоя сестра розкопала?
— Ні, — сказала Майя. — Мені сказала Керолайн.
Чергова слабка посмішка торкнулася вуст Джудіт.
— І ти їй повірила?
— Навіщо їй брехати?
— Керолайн не стане брехати. Але… вона легко заплутується.
— Це цікаво, Джудіт.
— Що?
— Ви платите двом чоловікам. Обидва розслідували смерть ваших синів.
Джудіт похитала головою.
— Це страшенна маячня.
— На щастя, усе це легко вирішується, — сказала Майя. — Запитаймо Керолайн.
— Керолайн зараз нема вдома.
— То подзвоніть їй. Ми у двадцять першому столітті, в усіх є мобільні телефони. Тримайте, — Майя простягнула їй свій телефон. — У мене є її номер.
— Нічого хорошого з того не вийде.
— Чому?
— Скажімо так, — обережно, не поспішаючи, завела Джудіт. — Керолайн не можна турбувати.
Майя опустила телефон.
— Вона… Керолайн недобре. З нею таке буває. Їй потрібен відпочинок.
— То ви запроторили її в дурку?
Вона навмисне вжила це принизливе слово, аби роздратувати свекруху. Подіяло. Джудіт помітно зіщулилася.
— Ти жахливо це сформулювала, — сказала вона. — Ти як ніхто повинна мати співчуття.
— Чому це «як ніхто»?.. О, це через мої проблеми з ПТСР?
Джудіт не відповіла.
— А яка травма в Керолайн?
— Не всі травми виникають на полі бою, Майє.
— Знаю. Деякі з’являються, коли двоє твоїх братів трагічно помирають молодими.
— Саме так. Ці травми викликали певні проблеми.
— Певні проблеми, — повторила Майя, — наприклад, це коли Керолайн вважає, що її брати досі живі?
Вона очікувала, що такі слова стануть черговим ударом, але цього разу Джудіт виявилася готовою.
— Цього хоче її розум, — сказала вона. — Розум може хотіти так сильно, що це призводить до марень. Теорії змови, параноя, видіння — чим відчайдушніша людина, тим вони реалістичніші. Керолайн незріла. Це батькова провина, він надто опікувався нею та захищав. Ніколи не давав їй самій упоратися з проблемами чи наполягти на своєму. Тож коли сильні чоловіки, які підтримували її, загинули, Керолайн не зуміла змиритися з цим фактом.
— То чому ви їй не дозволили побачити тіло Джо?
— Це вона так сказала? — Джудіт похитала головою. — Жоден із нас не бачив тіло Джо.
— Чому?
— Ти як ніхто маєш розуміти. Мого сина вбили. Застрелили в обличчя, чи не так? Хто б захотів на таке дивитися?
Майя обдумала це і знову вирішила, що кінці не сходяться.
— А як щодо Ендрю, коли його витягнули з води?
— Ти про що?
— Ви бачили його тіло?
— Чому ти про це питаєш? Господи, ти ж не віриш…
— Просто скажіть, чи ви його бачили.
Джудіт судомно ковтнула слину.
— Тіло Ендрю було в морі більше доби. Мій чоловік упізнав його, але… то було не просто. До нього дісталися риби. Чому б я хотіла… — Вона змовкла й звузила очі. Її голос перетворився на шепіт. — Чого ти намагаєшся цим досягти, Майє?
Майя лише поглянула на неї.
— Чому ви платите Тому Дуґлассу?
Вона не поспішала.
— Скажімо, що слова Джо про смерть Ендрю — правда.
Майя чекала.
— Скажімо, що Ендрю вчинив самогубство. Я була його матір’ю. І я не бачила, що йде до того. Я не змогла врятувати Ендрю за життя. Але, можливо, я можу захистити його зараз. Розумієш?
Майя розглядала її обличчя.
— Звісно, — сказала вона.
Але вона не розуміла.
— Що б не сталося з Ендрю, від чого б він не страждав стільки років тому, це не має жодного стосунку до цього дня. Не має жодного стосунку до Джо чи до твоєї сестри.
Майя ні на мить їй не повірила.
— А платежі Роджеру Кірсу?