Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 54)
Корі затримав дим і кивнув. Видихаючи, запропонував:
— Сідайте.
І знову Майя скривилася, дивлячись на оббивку меблів.
— Цією кімнатою не користується ніхто, крім мене, — сказав Корі.
— І від цього мені має покращати?
Жінка очікувала, що він хоч трохи всміхнеться, але він раптом скочив на ноги й почав ходити туди-сюди, помітно знервований. Майя сіла, сподіваючись, що це його трохи заспокоїть.
— Ви були в Тома Дуґласса? — спитав Корі.
— Щось таке.
— Що ви маєте на увазі?
— Я була в його дружини. Том Дуґласс зник три тижні тому.
Кроки припинилися.
— Де він?
— Що в слові «зник» ви не зрозуміли, Корі?
— Господи, — він знову затягся. — Ви дізналися, чому Буркетти йому платили?
— Частково, — Майя досі не знала, чи довіряє йому, але знову ж таки, який тепер у неї вибір? — Том Дуґласс служив у береговій охороні.
— І що?
— А те, що він розслідував смерть Ендрю Буркетта від нещасного випадку.
— Це ви про що, чорт забирай?
Майя розповіла йому свіжу інформацію і те, що їй розповідав Джо про смерть Ендрю, що то не було самогубство. Корі все кивав, дещо перезбуджений, і їй стало цікаво, коли ж його нарешті розслабить.
— То давайте зберемо все докупи, — мовив, досі міряючи кроками кімнату. — Ваша сестра почала розслідування. Наштовхнулася на ці платежі Буркеттів Тому Дуґлассу. Бум — її катують та вбивають. Бум — убивають вашого чоловіка. Бум — Том Дуґласс зникає. Усе правильно?
Він трохи збився з послідовності. Не Клер, Джо, Том, а Клер, Том, Джо. Але вона не виправляла його.
— Треба врахувати ще дещо, — сказала Майя.
— Що саме?
— Ви нікого не вбиватимете, аби приховати самогубство сина. Підкупить — так, але не вб’єте.
Корі кивнув.
— А якщо врахувати, що саме Буркетти переказували ці платежі, — додав він, досі надто енергійно киваючи, — то точно ніхто не вбиватиме власного сина.
Майя тепер побачила, що його очі червоні. Від канабісу чи від сліз — невідомо.
— Корі?
— Так.
— У ваших людей є зв’язок із джерелами. Хорошими джерелами. Треба, щоб ви проникли в життя Тома Дуґласса.
— Ми вже це зробили.
— Ви робили це кілька тижнів тому, шукаючи підказок у його роботі. Але тепер нам потрібно все. Виписки з його кредитки, зняття грошей у банкоматах, коли він востаннє щось купував, які в нього звички, куди він міг поїхати. Треба його знайти. Зможете це зробити?
— Так, — сказав Корі. — Зможемо.
Він знову почав ходити по кімнаті.
— Що знову не так? — спитала Майя.
— Гадаю, мені знадобиться знову зникнути. Може, дуже надовго.
— Чому?
Корі заговорив тихо, майже пошепки:
— Ви дещо сказали, коли були тут минулого разу.
— Про що?
Він озирнувся ліворуч, праворуч. Сказав:
— У мене є способи забратися звідси. Таємні способи.
Майя не знала, як це розуміти.
— Гаразд.
— Навіть тут, в отій стіні є таємні двері. Я можу сховатись або побігти тунелем до річки. Якщо копи спробують оточити це місце, навіть таємно, я зможу вибратися. Ви не повірите, до чого я тут маю доступ.
— Я розумію. Але не можу збагнути, чому це означає, що вам потрібно зникнути.
— Підстава! — закричав Корі, випльовуючи це слово так, наче воно викликало в нього страшну огиду. Майя припустила, що так воно й було. — Це ви першою про це обмовилися, так? Ви говорили про цілковиту ймовірність, що хтось у моїй організації здав ім’я Клер. Я багато про це думав. Припустімо, що моя діяльність… Тобто припустімо, що ми не настільки герметичні, як я думав. Ви розумієте, скільки людей може бути викрито? Знаєте, скільки з них постраждає від страшних, можливо, навіть фатальних наслідків?
Отакої. Майя мусила його заспокоїти.
— Я не думаю, що то був витік інформації, Корі.
— Чому?
— Через Джо.
— Я не розумію.
— Клер убили. Джо вбили. Ви говорили раніше: Джо міг їй допомагати. Ось і ваш витік інформації. Клер розповіла Джо. Вона могла розповісти ще комусь, чи Джо міг, чи вони обоє могли облажатися під час розслідування.
Байдуже, правда це чи ні. Вона просто мала зробити так, аби він не зник.
— Не знаю, — сказав Корі. — Я не почуваюсь у безпеці.
Майя встала, поклала руки йому на плече.
— Корі, мені потрібна допомога.
Він уникав її погляду.
— Може, ви мали рацію. Можливо, треба піти в поліцію. Як ви й казали. Я дам їм усю інформацію, яку маю. Анонімно. А всім решта хай вони займаються.
— Ні, — сказала Майя.
— Я думав, ви цього хотіли.
— Більше не хочу.
— Чому ні?
— Ніяк не вийде зробити це й не викрити вас і вашу організацію.
Корі насупився й розвернувся до неї.