Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 40)
— Однак, — продовжив він, — я гадаю, що Клер знайшла ще дещо. Щось більше, ніж маніпуляції з тестами ліків.
— Тобто?
Він знизав плечима.
— Не знаю. Лулу говорила, ви знайшли її другий телефон.
— Так.
— Я не розповідатиму про нюанси нашого зв’язку, те, як дзвінки переадресовуються через темну мережу й нарешті доходять до мене. Та все одно. Ми погодилися зберігати радіомовчанку. Погодилися зв’язуватися лише тоді, коли вона буде готова передати мені остаточний матеріал або в разі надзвичайної необхідності.
Майя нахилилась уперед.
— Але Клер подзвонила.
— Так. За кілька днів до смерті.
— І що вона сказала?
— Що знайшла дещо.
— І це не підробка ліків?
Він кивнув.
— Дещо потенційно масштабніше. Сказала, що поки складає все докупи, але хоче надіслати мені перші докази, — він замовк, дивлячись уперед своїми блідими блакитними очима. — Тоді ми говорили востаннє.
— Вона надіслала перші докази?
Він кивнув.
— Саме тому ви тут.
— Що?
Але, звісно ж, вона знала. Йому було відомо, де вона — відомо про візит до клубу, про розмову з Лулу, про те, що вона за ним слідкувала. Корі Рудзинські не просто так це влаштував. Він мав на те причини.
— Ви тут, — сказав він, — щоб я вам показав знахідку Клер.
— Його звати Том Дуґласс, з двома «с».
Корі передав їй роздруківку. Вони досі сиділи в приватній кімнаті стрип-клубу. Чудове місце для таємних зустрічей. Ніхто не звертає уваги на вас і не хоче, щоб ви звертали увагу на нього.
— Це ім’я вам щось говорить? — спитав Корі.
— А мусить?
Він знизав плечима.
— Просто питаю.
— Ніколи про нього не чула, — сказала Майя. — Хто він?
Згідно з роздруківкою, до «Tom Douglass Security» щомісяця надходило дев’ять тисяч доларів.
Майя помітила очевидне: таку ж суму начебто таємно отримував Роджер Кірс.
Це збіг?
— Том Дуґласс працював приватним детективом у містечку Лівінгстон у Нью-Джерсі. Дрібний бізнес, на одного. Переважно робота зі шлюбами, перевірка особистої історії. Вийшов на пенсію три роки тому, але гроші й далі надходять.
— То, може, це й законно. Приватний консультант-детектив. Вийшов на пенсію, однак найбільшого клієнта зберіг.
— Я б погодився. Тільки от ваша сестра явно вважала, що тут дещо більше.
— Наприклад?
Корі знизав плечима.
— Як це ви її не розпитали?
— Ви не розумієте, як ми працюємо.
— О, здається, розумію. То коли Клер вбили через це, ви подзвонили в поліцію?
— Ні.
— І не розповіли їм, що вона розслідувала?
— Я вже казав, мені було потрібно триматися поза радарами, коли вона померла.
— Не «померла», — сказала Майя. — Її катувати й убили.
— Я знаю. Повірте, я все розумію.
— Але не настільки, щоб допомогти знайти її вбивцю.
— Наші джерела вимагають конфіденційності.
— Ваше джерело вбили.
— Це не змінює наших зобов’язань перед нею.
— Яка іронія, — сказала Майя.
— І яка ж?
— Ви так уболіваєте за світ без таємниць. Але ж зі створенням і збереженням своїх у вас ніяких проблем нема. А як же утопія про все-має-бути-відкрито?
— Це нечесно, Майє. Ми навіть не знали, що її вбивство пов’язане з нами.
— Звісно ж, знали. Ви мовчали, бо боялись, якщо випливе, що одне з ваших джерел було вбито, це погано відіб’ється на вас. Ви боялися, що її хтось здав, і саме тому Клер убили. Ви боялись, а може, і зараз боїтесь того, що її здав хтось із вашої організації.
— Це не так, — сказав Корі.
— Звідки вам знати?
— Ви говорили про нашу параною. Про Клер знав лише я. Ми були обережні. Моя організація ніяк не могла здати її.
— Ви знали, що люди на це не купляться.
Він закрив обличчя рукою.
— Правда, люди могли не так зрозуміти.
— Вони б звинуватили вас.
— Наші вороги могли б використати це проти нас. Інші наші джерела могли відчути, що вони в небезпеці.
Майя похитала головою.
— Ви справді не розумієте, так?
— Чого?
— Ви виправдовуєтеся за свої таємниці. Робите точнісінько те саме, що й усі ті уряди й корпорації, проти яких виступаєте.
— Це не так.