Григорий Гребнев – Втрачений скарб. Інший світ (страница 5)

Авантюра провалилась, бо радянські юристи показали дарчий запис, зроблений у свій час монастирем на ім’я царя Миколи І. Коптський рукопис виявився, таким чином, не власністю Афонського монастиря, а надбанням радянського народу… Авантюристи пошились у дурні, а козлом відпущення став Кортец. Грегг звинуватив його у млявості, невправності — в тому, що «нащадок великого конквістадора» не знайшов завчасно в Ленінграді дороги до людей, які заздалегідь знищили б дарчий запис Афонського монастиря.

Такий був антикварний трест, з головою якого, Семюелем Греггом, і познайомився Джейк Бєльський.

Горилоподібний хрипун Грегг недовго розмовляв з Джейком. Він переглянув документи Джейка і пергаментний аркуш, далі мовчки написав записку Кортецу і чек на тисячу доларів.

— Негайно вирушайте в Париж, — сказав він. — Знайдіть там Кортеца. Адресу вам дадуть. Я фінансую всю цю операцію. Ви одержите десять процентів від чистої виручки, Кортец — п’ятнадцять. Від нього залежить усе. Про деталі домовитеся з нашими юристами. Гуд бай!

Усе це Джейк згадав на другий день після візиту до Кортеца, ідучи по Рю де Ор’янт до вілли «нащадка великого конквістадора». Згадав він і про те, як учора, попрощавшись з Кортецом, ткнув у чіпку руку Мадлен ще один папірець, на цей раз п’ятидоларовий, і попросив Мадлен прийти увечері в будь-який час у кафе «Сурір». йому довелося ждати довго, але Мадлен усе-таки прийшла й одразу ж почала базікати про своїх залицяльників та подруг. Потім вона випила чарку шартреза і викурила сигарету. Про Кортеца Мадлен розказала, що він прийшов додому пізно і в гарному настрої, а на запитання, чи приймати завтра мосьє Бєльського, відповів: «Неодмінно».

— Він додав: «Не забудьте приготувати сніданок на двох», — щебетала Мадлен. — Ви повинні знати, що мосьє Кортец частує тільки того, кого вважає корисною для себе людиною. Джейк, мені здається, що з його допомогою ви заробите багато грошей. Я не перший день знайома з мосьє Кортецем і навчилась угадувати…

Джейк знизав плечима:

— Це залежатиме тільки від нього…

— О, ви, напевне, не забудете тоді скромну маленьку Мадлен, яка так старалася, щоб мосьє Кортец вас пр. ийияв! — вигукнула Мадлен і кинула на Джейка з-під фантастичних вій один з тих поглядів, які вважала «запалюючими».

Джейк зметикував, що непогано було б взагалі мати Мадлен спільницею при здійсненні «монастирської операції» (так він у думці зашифрував свій план). Джейк не мав сумніву, шо в холостяцькому домі Кортеца Мадлен не обмежується роллю покоївки. Тому він швиденько витяг з жилетної кишені витончений янтарний мундштучок (батьків подарунок) і підніс його Мадлен.

— У тому, що я ваш друг до могили, ви можете не сумніватись, Мадлен, — сказав він з такою щирістю, з якою до того вмів тільки чхати. — А поки що прийміть цей невеличкий сувенір… Зараз серед чікагських дівчат у великій моді саме такі мундштучки.

— Яка краса! — заспівала Мадлен і від надміру почуттів перейшла на «ти». — Ти завжди робитимеш мені подарунки, Джейк?

— Вічно, Мадлен! — вигукнув Джейк. — А ти будеш мені розказувати, що думає про мене Кортец. Це дуже важливо для нас з тобою.

— О, це не важко, любий! — відповіла Мадлен. — Я вмію з ним розмовляти… Але ти будь сміливішим. Інакше з ним не можна. Тільки, будь ласка, не кліпай так часто очима. Кортец каже, що в тебе погано пришиті повіки.

Вони розійшлися великими друзями.

…Згадуючи Мадлен, Джейк порівнявся з обвитою густим плющем двоповерховою віллою Кортеца, збудованою в старовинному стилі.

Хвіртка. Клумби. Стрижені кущики. Посилана гравієм доріжка. Ґанок з гранітними східцями… Дзвінок. Тиша… Швидка, легка хода за дверима, і знов неймовірні вії…

— Це ти? — проспівала Мадлен, відчиняючи двері. — Заходь, мосьє Кортец чекає тебе…. Я взнала ще дещо. Вчора він був у якоїсь поважної дами, з якою розмовляв про твою справу. Він називає її «старою каргою».

«Мадам де Брентан», — відразу догадався Джейк.

— І що ж? — запитав він.

— Це все, любий. Але настрій у нього такий самий. Сьогодні я почастую тебе чудовим рагу… Іди!.. Стривай!.. Я поправлю галстук. Тобі треба його перемінити, він схожий на гадюку. Ось так…

Вона зникла за дверима кабінету, і Джейк почув її тонкий голос:

— Князь Джейк Бєльський, мосьє!..

— Просіть! — сирим голосом відповів Кортец.

Увійшовши в кабінет, Джейк одразу відчув, що Кортец сьогодні справді настроєний більш доброзичливо, ніж учора. Простягнувши Джейкові величезну волосату руку, він запросив гостя на диван, сів поруч і сказав:

— Голубе мій! Я не вмію довго прикидатись і тому скажу вам відразу, що ваша пропозиція мене зацікавила. Вона незвичайна. А я люблю займатися незвичайними справами. Це моя слабість… Але й незвичайна справа повинна бути все-таки справою, а не спортом… Ви мене розумієте?

— Цілком, мосьє, — тихо мовив Джейк, стараючись не кліпати.

— Мушу повідомити вас, голубе мій, — говорив далі Кортец, — що вчора ж я показав ваш пергамент одному великому знавцеві. Він сказав мені майже те саме, що і ви. Я розвідував про візантійську бібліотеку і дізнався те саме, що й од вас, з тією лише різницею, що, крім вас, здається, ніхто не знає точної адреси цієї бібліотеки… Я побував у мадам де Брентан і почув од неї те саме, що й ви.

— Я хотів учора розказати вам про свій візит до неї, — поспішно вставив Джейк.

— Це нічого мені не дало б, голубе мій. Мені треба було побачити її особисто. Успіх нашої справи багато в чому залежить від цієї старої карги, — ніби думаючи вголос, промовив Кортец. — Дуже добре, що ви їй нічого не сказали.

— Вона нічого не повинна знати! — сухо і різко зауважив Джейк. — Усе треба зробити з нею, але без неї.

— Саме так! — вигукнув Кортец. — З нею, але без неї.

Ледь стукнувши, увійшла Мадлен.

— Накажете подавати сніданок, мосьє?

— Давайте, Мадлен!

Кортец підвівся з дивана і, як Мефістофель плащем, змахнув полою свого барвистого халата. Потім він почав повільно ходити по кабінету, скоса поглядаючи на гостя.

— Та однієї, найголовнішої довідки у вашій справі я поки що не дістав. Щоб одержати цю довідку, потрібен час.

Джейк також підвівся і з готовністю мовив:

— Чи не зможу я допомогти вам, мосьє?.. Кортец підняв руку і розчепірив, пальці, унизані перснями:

— Ні, ні! Таку довідку я зможу дістати від людей, яких добре знаю.

— Ви мені не вірите?

— Я вірю тільки в те, що після понеділка буває вівторок, друже мій. Ви, звичайно, збираєтеся поїхати зі мною в Росію?..

— Без мене ви там нічого не знайдете, мосьє, — ввічливо, але твердо сказав Джейк.

— От-от! — вигукнув Кортец. — А я, голубе мій, жив у Сполучених Штатах і знаю, що там можуть іноді придумати, аби заслати в Росію необхідну для Пентагону людину…

— Отже, ви думаєте, що я шпигун? Кортец поблажливо усміхнувся:

— О ні, голубе мій! Якби я так думав, я не став би з вами розмовляти. Мені моя шкура поки що не набридла.

Джейк був збитий з пантелику. Він навіть забув, що в нього «погано пришиті повіки», і сигналив з усієї сили.

— Я вас не розумію, мосьє. Так у чому ж справа?

Увійшла Мадлен з підносом. Замінивши круглий столик іншим, просторішим, Мадлен розставляла на ньому тарілки. Вона не розуміла, про що її хазяїн розмовляє з Джейком (розмова йшла по-російському), але бачила тривогу на обличчі юного князя. А через те, що, крім накладних вій і вогняних губ, Мадлен мала ще й просте, добре серце, то, забувши про «майбутні подарунки», вона посилала Джейкові найвиразніші підбадьорливі погляди.

— Стіл накрито, мосьє, — сказала вона.

Кортец поплескав Джейка по плечу і підвів до столу:

— Не сумуйте, голубе мій! Я тільки хотів бути з вами одвертим. У мене принцип — ні в якому разі не зв’язуватися ні з якою розвідкою. Але мені здається, що чуття не зраджує мене: ви не схожі на шпигуна.

Він поглянув на стіл і помітив на ньому вузеньку вазочку з трьома яскраво-червоними тюльпанами.

— О-ла-ла! Ви в цьому домі, здається, сподобались не тільки мені!

Але тут його погляд упав на закуски і пузатеньку пляшечку шамбертена, і тюльпани одразу ж були забуті.

— М-м… Непогано! Це те, що в рекламній справі називається «екстра», голубе мій.

Крім тюльпанів та шамбертена, стіл прикрашала гірка паштету з дичини з горіхами, нарізана тонюсінькими пелюстками салямі і запашний салат із селери.

— Прошу, ваше сіятельство! — церемонно мовив Кортец по-французькому і широким жестом показав на стілець. — Не знаючи, що ви любите, я вирішив покластися на свій смак.

— І мій, мосьє! — додала Мадлен, посилаючи Джейкові сяючий погляд.

— Авжеж, я радився з Мадлен, — признався Кортец. — Вона була б непоганою хазяйкою…

— Щиро дякую вам, мадемуазель, — сказав Джейк і сів за стіл.

Мадлен повернулася, щоб піти, але її зупинив Кортец:

— Як там у Барб? Усе зроблено, як я велів?

— Рагу надзвичайне, мосьє! — з вдаваним захопленням проспівала Мадлен.

— А підливка?..