Григорий Гребнев – Втрачений скарб. Інший світ (страница 7)

— Цікаво! — вигукнув Кортец. — А знаєте, голубе мій, ви не в той бік поїхали…

— Тобто як це? — не зрозумів Джейк.

— Вам треба було написати захоплюючий сценарій для кінофільму в трьох серіях і відвезти в Голлівуд. Мільйонів ви б не заробили на ньому, але сотню тисяч загребли б напевне. Я знаю. Промишляв колись… Але до діла. Що ж знайшов у таємничій гробниці ваш дядько?

— Він знайшов там антологію Агафія. Титульну сторінку її з планом тайника, де заховані книги царівни Зої та Івана Грозного, і з шифрованим грецьким написом ви вже бачили.

— З шифрованим? — вигукнув Кортец. — А у вас є ключ від цього шифру?

— Мій батько розшифрував запис боярина Бєльського.

— А князь Платон?

— Він також розшифрував.

— Он як?.. Розповідайте далі… До речі, як потрапила книга Агафія до вашого батька?

Джейк лукаво усміхнувся.

— Щоб про це дізнатись, вам, мосьє, доведеться вислухати любовну історію, яку я вчора обіцяв вам розповісти.

— «Декамерон»! День четвертий, новела шоста! — тоном конферансьє пророкотав Кортец. — Андреола кохає Габріотто…

— Ви вгадали, мосьє… Дружина мого батька, прекрасна Ежені, покохала князя Платона. Він був старший за неї на двадцять років і боготворив її. Освідчились вони, як це потім з’ясувалось, у тому самому монастирі, де знайшов візантійську книгу мій дядечко. Тут князь Платон подарував своїй коханій найдорожче, що в нього було, — візантійську книгу, — і зробив на титульній сторінці напис французькою мовою… Ви його бачили, мосьє.

— Це відносно святого Кирила і вічної молодості? — Так. Князь Платон марив тоді таємничим індійським рецептом.

— Навіщо ж він оддав книгу, де був план тайника і шифрована вказівка, як знайти бібліотеку Зої та Грозного? — з подивом запитав Кортец.

— Я думаю, що ця парочка не збиралась розлучатися, мосьє, — пояснив Джейк. — Чи в нього була книга, чи у неї, нічого не змінювалось. Можливо, що шукати цілющий рецепт вони збиралися вдвох…

Кортец хвилину подумав.

— Чим же все-таки закінчились розшуки вашого дядечка в монастирі?

— Нічим, мосьє, — упевнено відповів Джейк. — Йому перешкодила революція. А сторінка з книги Агафія з усіма записами потрапила до рук чоловіка чарівної Ежені і була потім вивезена з Росії.

— Що сталося з князем Платоном? — анкетним тоном спитав Кортец.

— Після революції він пропав безвісти десь у глухій російській провінції… Скоріше всього, потрапив у дім для божевільних, мосьє. Батько був певен, що в голові його брата не вистачало якихось гвинтиків,

— А Ежені?

— За наявними у мене відомостями до двадцять п’ятого року вона жила в Москві. Є адреса… Все це ми уточнимо в Москві, мосьє.

Джейк замовк І, стараючись не кліпати, очікувально дивився на Кортеца. Він був схожий на тихого доброзвичайного школяра, який чудово відповів урок і чекає або п’ятірки, або якихось каверзних запитань.

Учитель, тобто Кортец, сказав:

— Головного ви мені все-таки не сказали. Де знаходиться тайник з бібліотекою Грозного?

Джейк посміхнувся (це була посмішка школяра, який почуває себе розумнішим від учителя).

— Ви погано читали французький напис, мосьє, — поблажливим тоном промовив він. — Навіть не вдаючись до грецької шифровки боярина Бєльського, по одному імені святого, згаданого в написі князя Платона, можна встановити місцезнаходження тайника.

Кортец узяв із столу пергаментний аркуш і заглибився у вивчення французького напису.

— «В монастирі святого Кирила…» — вголос прочитав він. — Де це?..

— В першому-ліпшому довідковому кіоску Москви вам дадуть точну адресу цього монастиря, мосьє, — ухильно відповів Джейк.

— Ви не людина, а вуж! — хмуро сказав Кортец.

«А ви удав…» — хотів відповісти Джейк, але передумав і сказав:

— Я виріс в Америці, мосьє…

— Це зразу видно… Та не в цьому справа, а в тому, що ваш дядечко, божевільний він чи ні, раніше од нас з вами знав адресу тайника. Хіба не так?

— Так, мосьє. Але однієї адреси, очевидно, мало. Треба мати ще план, оце ось креслення… А креслення вислизнуло з рук князя Платона саме в той момент, коли він збирався запустити руку в підземелля монастиря… Потім почалась революція, довелося переховуватись…

— А далі?

— Далі?.. Коли б він хоч що-небудь знайшов, це було б такою науковою сенсацією, що ми напевне почули б про неї, мосьє… Не забувайте, що про бібліотеку Грозного точаться суперечки вже більше сотні років і шукають її стільки ж…

Джейк говорив з пафосом. Кортец з острахом поглядав на нього: «Чорт його знає! А чи не психопат він, як і його дядько?..»

Та, вловивши спостережливий погляд Джейка, кинутий скоса в його бік, «нащадок великого конквістадора» заспокоївся:

«Ні! Це стопроцентний американський пройдисвіт…»

— Гаразд! — рішуче заявив він. — Коли ми дістанемо довідку, про яку я говорив, я викладу вам наш план дій. Але вже тепер можу сказати, що ми з вами поїдемо в СРСР як туристи — це зараз модно. Росіяни охоче пускають до себе цілі батальйони туристів і навіть дозволяють їм вільно роз’їжджати по всій країні.

— Це дуже добре, мосьє!

— А гроші у вас є?

— Є, але мало, — зітхнув Джейк. — Містер Грегг був не дуже щедрий…

— Оце вже не по-американськи, — сказав Кортец, підібгавши м’ясисті губи. Він подумав хвилинку. — Ну, нічого, коли вже я вліз у цю справу, то витягну з містера Грегга все, що нам буде потрібно.

Старогрецька книга на кузнецькому мосту

Про московські вулиці написано немало книжок і нарисів, і ми нічого не відкриємо читачеві, нагадавши, що деякі московські вулиці й понині називаються валами, хоча ніяких валів на них немає вже сотні років, а різноманітні «ворота» давним-давно перетворилися в звичайні перехрестя і площі. До таких «філологічних» пам’яток старовини можна віднести і Кузнецький міст — маленьку вузеньку московську вулицю, розташовану в самому центрі столиці. Тут колись через річку Неглинку був перекинутий міст, біля нього розташувалися кузні. А зараз Кузнецький міст «заселений» головним чином магазинами. Особливо багато тут і в крихітному проїзді МХАТ — продовженні Кузнецького мосту — книжкових магазинів: букіністичних лавок, магазинів Москкниготоргу, кіосків… Тут торгують книжками з лотків, а зовсім недавно торгували навіть з рук. Ще в 1956 році на Кузнецькому мосту, біля великого магазину підписних видань, як військо Самозванця біля стін Лаври, стояла юрма любителів книжок, і спритні спекулянти в цій юрмі втридорога перепродували «дефіцитні» книжки, а запеклі книжники обмінювались «новинками».

А що діялось на Кузнецькому мосту в неділю!.. «Сорочинський ярмарок» і «Ярмарок у Голтві», тільки злиті і, так би мовити, укрупнені!.. Книжкове «черево Парижа» в центрі Москви!.. У величезному натовпі, що заповнив обидва тротуари між Петрівкою і Пушкінською вулицею, можна було знайти все: «Пригоди Рокамболя», «Фацетії» Поджо Браччіоліні з «номерними вставками» і без них, романи обох Дюма (батька й сина), вірші Єсеніна і Гумільова; антологію японської поезії; книги Бальзака, Гоголя, Мопассана, Чехова, Драйзера, Діккенса і навіть Поль де Кока; твори Конан Дойля і його численних літературних «наступників» (до речі, так мало схожих на свого прародителя, як ільфо-петровські «діти лейтенанта Шмідта» скидалися на свого названого батька).

Мов на традиційні мисливські ринки, сюди, на Кузнецький міст, з’їжджались і сходилися по неділях любителі книг. Тут, у різношерстному натовпі, можна було зустріти знайомого, якого ви не бачили кілька років. Тут бували люди найрізноманітніших професій: електрики і кондитери, отоларингологи і перукарі, пивовари і сталевари, інженери і робітники, письменники і журналісти, власники величезних книжкових колекцій і люди, які роблять лише перші кроки на цій благородній ниві. У багатьох із них дома на книжкових шафах і над важкими полицями висіли написи, схожі на скрижалі ветхого завіту:

1. «Дім без книги те саме, що тіло без душі… О перехожий, не позбавляй душі моє тіло!»

2. «Відрубай собі руку, якщо вона віддасть з дому книгу»…

3. «Не доторкатись!.. Загрожує смертю!..» (Намальовані череп і кістки).

Більшість завсідників книжкової товкучки в буденні дні зайняті і тому позбавлені можливості відвідувати магазини, де цінні книжки з’являються і зникають із швидкістю падаючих зірок. Таких, звичайно, виручають книги, зібрані ще в епоху Сойкіна і Ситіна татусями і дідусями. За «Петербурзькі трущоби» Крестовського, романи Генріха Сенкевича та інші подібні «книжкові розсипи» вони можуть дістати тут будь-яку «падаючу зорю».

Разом з книжковими «монополістами» сюди приходила і молодь: студенти, учні ремісничих училищ, старші школярі. Тут же шастали і якісь підозрілі особи, котрі, намітивши відповідного клієнта, неодмінно брали його за ґудзик, одводили вбік і півголосом пропонували придбати яку-небудь «падаючу зорю», що пригрілася у них за пазухою.

Були серед цих типів і своєрідні «професори», що вже бачили книг не менше, ніж будь-який кваліфікований букініст. Почувши ім’я Стефана Цвейга, наприклад, і назву «Книги про смачну, здорову їжу», вони одразу ж безапеляційно проголошували «Еквівалент!..»

Це означало, що твори видатного австрійського письменника і куховарська книга котируються на Кузнецькому мосту як видання рідкісні і рівноцінні. Зате книжки Тургенєва, наприклад, порівняно з творами якого-небудь нового автора, що випускає кожної суботи по товстому роману про шпигунів, виявлялися тут «нееквівалентними»: за том плодовитого автора-детективщика належало віддати разом з Тургенєвим ще і підписку на Шіллера. Певна річ, це свідчило тільки про смаки деяких відвідувачів товкучки і більше ні про що.