Грегори Робертс – Тінь гори (страница 194)

— Він у розшуку? — запитав я.— Нам його заховати?

— Ні,— нахмурилася вона.— Чому б його шукали?

— Двоє мертвих близнюків одразу ж спадають на думку.

— Це ми з компаньйонами застрелили близнюків. Він узагалі не має до цього стосунку.

— Близнюків важко зупинити. Ти застрелила їх тим невеличким пістолетом?

— Звісно ж, ні,— сказала вона,— виймаючи з кишені своєї спідниці невеличкого напівавтоматичного пістолета і тримаючи на долоні.— Цим я стріляю лише у свого чоловіка. Саме тому він його в мене поцупив.

— Але ж ти тримала його в руці вітаючись,— усміхнувсь я.

— З інших причин,— пояснила вона, мрійливо дивлячись на пістолета на долоні.

— Я можу на нього поглянути? — попросила Карла.

Блу-Гіджаб передала їй маленького пістолета. Карла його обдивилася, поклавши собі на долоню в те місце, де лінії намірів перетинаються з силою наслідків. Потім повільно звела погляд, доки не зустрілася зі мною очима.

— Класний,— сказала вона, повертаючи зброю Блу-Гіджаб.— Хочеш подивитися на мого?

— Звісно,— загорілася Блу-Гіджаб.— Але я хочу, щоб ти зберегла цього пістолета. Я вже незабаром зустрінуся зі своїм Мехму, іншалла, і знаю, що цього разу й надалі обійдеться без зброї. Ми багато розмовляли, і тепер наші стосунки стали набагато кращими, алгамдулілла.

— Ти хочеш мені його віддати? — здивувалася Карла, забираючи назад невеличкого пістолета.

— Так, я планувала віддати його Шантараму, але після знайомства з тобою, гадаю, краще зробити так. Ти приймеш мого подарунка?

— Так.

— Добре. Я не проти подивитися на твою зброю.

Карла мала матово-чорний кирпатий револьвер тридцять восьмого калібру, з магазином на п’ять патронів. Вона дістала його з-під килима біля себе, вивільнила магазин, повибивала патрони собі на коліна і прилаштувала магазин назад.

— Без образ,— сказала вона, передаючи револьвера Блу-Гіджаб.— Чутливий спусковий механізм.

Блу-Гіджаб огледіла невеличку смертельну зброю, як справжній експерт, і віддала її назад. Карла знову відчула підбадьорливу вагу зброї на долоні, обхопивши пальцями й перезаряджаючи кирпатий револьвер.

На кілька митей вони обидві, зі зброєю в руках, перевели погляди на мене — з замисленими виразами обличчя і водночас без будь-яких емоцій. Для мене це була стіна жіночності в їхніх очах: я не мав гадки, що відбувається. Я просто радів стати свідком — побачити зустріч двох шалених, сильних духом жінок.

— Блу-Гіджаб,— за хвильку заговорила Карла,— прошу, дозволь мені зробити подарунок у відповідь.

Вона витягнула довгого зубця з Гульки в себе на потилиці, випускаючи на волю чорне волосся, неначе лапи пантери.

— Для часів, коли ти не носиш гіджаб,— пояснила вона, пропонуючи шпильку для волосся.— Будь дуже обережна. Тримай її лише за камінчика, як я. Чутливий спусковий механізм.

Це був отруйний дротик. На тупому кінці тримався невеличкий рубін у латунній рамці.

Карла стрибнула на ноги, збігала до спальні й повернулася з довгою тонкою пляшкою з червоного скла. На покришці був дизайн племені майя.

— Кураре[152],— повідомила вона.— Я виграла дротик і пляшку у словесній грі з антропологом.

— Ти виграла це у «скрабл»? — запитала Блу-Гіджаб, тримаючи пляшку в одній руці, а дротика в другій.

— Щось таке,— відповіла Карла.— Залишай дротика замочуватись на ніч у кураре кожного повного місяця. І не забувай: носи його обережно, я колись подряпалась і кілька годин мучилася від дуже реалістичних снів.

— Чудово,— вирішила Блу-Гіджаб.— Воно справді діє так швидко?

— Запхай це чоловікові в шию — і він пройде за тобою лише шість чи сім кроків. Компенсує незручність високих підборів.

— Я в захваті,— поділилася Блу-Гіджаб.— Я справді можу його собі залишити?

— Ти просто мусиш.

— Дякую,— сором’язливо сказала Блу-Гіджаб.— Мені дуже подобається твій подарунок.

— Що буде на кону під час вашої з Мехму дуелі на світанку? — поцікавилася Карла.

— Гіджаб,— відповіла Блу-Гіджаб, зітхаючи на згадку про минулі бійки.

— Він вважає його занадто ортодоксальним?

— Ні, Карло, він вважає його недосить крутим. Він надзвичайно захоплюється модою. У нього є дванадцять пар джинсів і у всіх дванадцятьох парах він бореться за права бідняків. Він хоче, щоб я зняла гіджаб і мала такий самий крутий вигляд, як усі інші, які приїхали з Європи, а ще стала білявкою.

— У тебе й так крутий вигляд,— запевнила Карла.— Це чудовий блакитний колір, до речі.

— Але не настільки крутий, як в інших товаришок,— прогарчала Блу-Гіджаб.

— Інших товаришок?

Блу-Гіджаб глянула на мене, а потім назад на Карлу.

— Шантарам не розповідав тобі про мене, еге ж?

— Я нічого не знаю,— мовив я.— Не знаю, якого кольору твій прапор, і не питав.

— Ти не відданий якомусь одному прапору? — насупилася Блу-Гіджаб.

— Не зовсім,— сказав я.— Але часто відданий особі, яка тримає цього прапора.

— Мехму, Анкіт і я — комуністи,— оголосила вона, знову обертаючись до Карли.— Ми входили до групи Габаша. Ми тренувалися з палестинцями Народного фронту визволення Палестини в Лівії, але мусили забиратися звідти. Вони стали занадто... емоційними у своїх діях.

— А що саме тамілка зі Шрі-Ланки робить в Індії з палестинцями? — запитала Карла. Якщо, звісно, я не лізу цим питанням у твій город.

— Учиться захищати наш народ.

— А це обов’язково мала бути ти? — м’яко запитала Карла.

— А хто ж тоді підніме зброю, якщо ми всі її складемо? — гірко відповіла Блу-Гіджаб, потрапивши у пастку в колесі помсти, що підтримувало обертання люті.

— Ви з Мехму справді воюєте через гіджаб? — не вірила Карла, пом’якшуючи ситуацію посмішкою.

— Постійно,— посміхнулась у відповідь Блу-Гіджаб, прикриваючи свого дівчачого ротика своєю солдатською долонею.— Я вистрелила в нього вперше, бо негідник сказав, що гіджаб додає мені десять фунтів.

— Сам нарвався,— розсміялася Карла.

— Ти ж це вважаєш, що це правда, еге ж?

— Твій гіджаб візуально звужує,— запевнила Карла.— І в тебе дуже гарненьке личко.

— Ти так вважаєш?

— Почекай трішки,— попросила Карла, прудко підстрибуючи й кидаючись до спальні.

— Тобі надзвичайно пощастило,— сказала Блу-Гіджаб.

— Я знаю,— посміхнувсь я, а очі чекали на повернення Карли.— І Мехму теж.

— Ні,— мовила Блу-Гіджаб,— я про те, що твоє ім’я у переліку метальників кислоти було наступним.

Я повернувся до неї і побачив темряву в очах цієї жінки, і з’явилася ця темрява там з темного боку.

Карла причимчикувала до нас. У неї в руках була маленька вельветова торбиночка, і Карла втисла її в руки Блу-Гіджаб.

— Помада, тіні, лак для нігтів, гашиш, шоколад і збірочка поем Сеферіса[153],— пояснила вона.— Почитаєш, коли дістанешся, куди треба, і зможеш зачинити по собі двері.

— Дуже тобі дякую,— зашарілася Блу-Гіджаб.

— Ми — дівчата — маємо триматися разом,— сказала Карла.— Хто ж іще врятує наших чоловіків? Розкажи мені про той випадок, коли ти вдруге підстрелила свого чоловіка.