Грегори Робертс – Тінь гори (страница 170)

— Але натомість вона покликала тебе туди, щоб запропонувати роботу.

— Так.

— З великою зарплатнею?

— Так. Насправді навіть завеликою.

— Гаразд,— мовив я.— Вона намагається захистити тебе. Вона зациклена на тобі. Ви пережили багато чого разом. Вона хвилюється, що тепер через «Бюро втраченого кохання» ти знову повертаєшся на вулицю.

— Ти справді так гадаєш?

— Я гадаю, що вона намагається так показати свою турботу про тебе. Це не погано, а навпаки, добре.

— Може, ти й маєш рацію. Вона майже поцілувала мене тієї ночі, пам’ятаєш?

— Вона звеліла тобі заткнутися і поцілувати її. Може, тобі варто це зробити.

— А знаєш,— міркував він,— нова Діва, чоловіче, до неї ще потрібно звикнути. Я завжди знав, що думає стара Діва і що вона скаже. Щасливу, усміхнену Діву неможливо зрозуміти. Це неначе сніг на радарі. Це неначе мені потрібно знову закохатися в ту саму жінку.

— Знаєш, я колись прочитав книгу під назвою «Жінки для чайників».

— Що ти з неї виніс?

— Я не зміг нічого там розібрати. Але вона підтвердила одну річ з мого власного досвіду, яка полягає в тому, що ти не можеш збагнути думок жінки, поки вона сама про них не розповість. А щоб вона це зробила, ти маєш запитати. Колись тобі доведеться запитати в цієї дівчини, чи це серйозно.

— Гадаєш, я маю погодитись на роботу?

— Звісно ж, ні. Ти працював на її батька. Тепер ти працюєш на себе. Вона з більшою повагою поставиться до «ні», аніж до «так». Вона напевне знайде інший шлях тримати тебе неподалік.

Він підвівся, аби піти, і хотів помити свого келиха. Я поставив його на стіл.

— Ти гарна людина, Навіне,— сказав я.— І Діва знає, наскільки гарна.

Він повернувся до виходу, але блискавично розвернувся назад, як боксер.

— Агов, не забудь про сьогоднішні перегони.

— Які перегони?

— А ти не чув? Чару і Парі потрапили до нетрищ, і я кинув виклик Бенісії. Усе вже готово.

— Бенісія погодилася?

— Вона не проти.

— Ти з нею познайомився?

— Типу. Побачимося пізніше.

— Зачекай-но. Типу?

Він знову розслабився, але уникав мого погляду, прихилившись до одвірка.

— Я домовився з нею про зустріч, аби придбати прикраси,— зізнався він.— Це єдиний спосіб побачитися з нею. Цю дівчину важко знайти. Вона посадила мене на килимі в дуже старій квартирі. Вона орендує її під офіс. І вона провела всю трансакцію в нікабі[141].

— Повністю чорний костюм, чи лише маска?

— Лише маска. А ті очі, чоловіче, кажу тобі!

— Вона мусульманка?

— Ні. Я цим цікавився, але вона сказала, що ні. Їй просто подобається нікаб. Узагалі-то, це не зовсім нікаб. Це просто сонцезахисна маска, що затуляє обличчя, і відкритими залишаються лише очі. Вона, мабуть, її спеціально замовила. Ті очі, чоловіче, кажу тобі!

— Героїня у масці. Карлі вона сподобається.

— Ті очі, чоловіче,— повторив він.— Кажу тобі.

— Заспокойся, Навіне. Як усе було, ну, з Бенісією?

— Я виконав угоду, придбав жменю раджастанських прикрас як вияв доброї волі, а потім пояснив їй ситуацію. Вона погодилась, але з однією умовою.

— Ох ці постійні правила та умови!

— Я маю запросити її на побачення.

— Якщо переможеш чи якщо програєш?

— Переможу, програю і навіть якщо буде нічия.

— Жартуєш?

— Ні, я серйозно.

— Дідько, Навіне. Діва не побачить у рожевому світлі того факту, що ти на побаченні з загадковою жінкою, яка на додачу кермує вінтажним мотоциклом «350сс» швидше, ніж будь-хто у Бомбеї.

— Будь-хто, крім мене,— переконував Навін.— Я тренувався, Ліне. Я прудкий.

— Тобі знадобиться твоя прудкість, коли Діва почує про це побачення.

— Це вже вирішено,— сказав він.

— Ну, Діва однозначно надере тобі дупу за це, але також ти однозначно заробиш кілька очок у Дідьє, хлопче. Він просто очманіє, коли почує про це.

— Він уже знає. Усі знають. Усі... окрім Діви. Я гадав, ти також знаєш.

Я не знав. Ніхто мені не розповів. Якимось чином я відколовся від дружної компанії, яку допоміг створити.

— Де будуть перегони?

— Будівля «Ейр-Індії», Марін-драйв, Педдер-роуд і назад, три кола.

— Де ви розвертатиметеся на Педдер-роуд?

— На останньому світлофорі перед Хаджі Алі.

— Коли?

— Опівночі.

— Копам це сподобається.

— Копи допомагають нам. Вони наглядатимуть за рухом транспорту, і ми такі вдячні за цю співпрацю, так би мовити, що повністю сплатили заявлену суму, а було там чимало. Ми мусили їх залучити. Нам знадобилися поліцейські рації, аби скликати перегони. У цьому задіяно достобіса грошей.

— Навіть мої,— розсміявсь я.

— А знаєш,— завагався він,— перебуваючи в гущавині подій з планування перегонів, я взагалі не подумав, як Діва відреагує на моє побачення з Бенісією.

— Навіне, ти не можеш звинувачувати у всьому ці події.

— Але якби я й досі був зі старою Дівою, ну, знаєш, яка давала мені по яйцях щоразу, як я підводився, то такого б не сталося.

— Запроси на побачення нову Діву. Вона може сподобатися Бенісії. І Діва обожнює прикраси.

— Бенісія мала на думці не зовсім таке побачення.

— Звідки ти знаєш?

— Ті очі,— згадав він.— Вона таке робила... вона була... ти не бачив, але це точно. Вона хоче не лише побачення.