Грегори Робертс – Тінь гори (страница 152)

«Що ж ти робиш, Карло? — подумав я.— Що ж ти робиш?»

Я розвернув мотоцикла і поїхав у «Леопольд». Сподівався зустрітися з Кавітою Синг і розповісти їй про мадам Жу. Потому як мадам Жу піднялася зі своєї хвилі тіней під готелем «Амрітсар», я кілька разів намагався зв’язатися з Кавітою, але марно. Коли холодні погляди рецепціоністів у офісі газети перетворилися на стіну відчуженості, я усвідомив, що вона мене просто уникає. Я не розумів, чому Кавіта може так поводитися: невже я щось таке зробив, щоб її образити? — тож вирішив дати час Долі, поки та знову нас зведе докупи. Але згадка мадам Жу її імені мене хвилювала, і неможливо було позбутися почуття обов’язку. І нарешті один з моїх зв’язкових повідомив, що Кавіта зависає з Дідьє в «Леопольді» між третьою і четвертою годиною дня.

Дідьє і сам перетворився для «Леопольда» на таке собі втрачене кохання, і його часта відсутність ображала працівників. Вони виражали свою образу, стаючи під час обслуговування бездоганно ввічливими, бо нічого не бісило його більше.

Він намагався їх ображати, щоб вибити нестерпну чемність. Він робив усе можливе, згадуючи кілька лайок, які приберіг для особливих випадків. Але вони не піддавались, і та жорстока люб’язність заганяла невеличкого шпичака у його груди після кожного огидного «Прошу» і непростимого «Дякую».

— Ліне,— заговорив Дідьє, сидячи з Кавітою за своїм звичним столиком.— Який у тебе улюблений злочин?

— Що, знову? — сказав я.

Я нахилився, щоб поцілувати Кавіту в щоку, але вона піднесла келиха до губ, тож довелось просто махнути рукою. Я потис руку Дідьє і сів біля нього.

— Так, знову це,— заявила Кавіта, перехиливши половину келиха за раз.

— Як і раніше — заколот.

— Ні, це вже другий раунд,— пояснив Дідьє, таємниче посміхаючись.— Ми з Кавітою вирішили пограти. Ми попросимо усіх номінувати другий улюблений злочин і перевіримо власні теорії щодо них на основі обох відповідей.

— Ви розробили теорії щодо людей?

— Облиш, Ліне,— не кажи, що не маєш теорії про мене.

— Узагалі-то, ні. А яка в тебе теорія щодо мене?

— Ой ні,— засяяв Дідьє.— Це зіпсує гру. Спочатку ти маєш номінувати другий злочин, а потім ми підтвердимо свої теорії.

— Гаразд, мій другий улюблений злочин? Опір арешту. А який твій другий улюблений злочин, Кавіто?

— Єресь,— повідала вона.

— Єресь — це не злочин в Індії,— заперечив я, посміхаючись Дідьє, щоб той допоміг.— Це дозволено правилами вашої гри?

— Боюся, що так, Ліне. Хай якою буде відповідь людей на це питання, вона приймається.

— А ти, Дідьє? Лжесвідчення було твоїм першим улюбленим злочином, правильно?

— Дійсно, ти не помилився,— радісно відповів він.— Ти справді маєш зіграти з нами.

— Дякую, ні, але я б хотів почути твій другий вибір.

— Перелюб,— сказав він.

— Чому?

— Ну, звісно ж, тому, що він включає любов і секс,— відповів він.— Але також тому, що цей злочин повністю розуміє кожна доросла людська істота. А на додаток, оскільки нам — гейкам — не дозволено брати шлюб, це один з небагатьох злочинів, на який гейки не здатні.

— Це тому, що перелюб є гріхом, а не злочином.

— Ліне, ти ж не переходиш з нами на релігію, розповідаючи про гріх? — кепкувала Кавіта.

— Ні. Я використовую це слово в менш конкретному і більш широкому людському сенсі.

— А хіба ми здатні дізнатися про будь-які гріхи, крім власних? — запитала Кавіта, виклично випнувши щелепу.

— Потужно! — вирішив Дідьє.— Обожнюю таке. Офіціанте! Ще по одному!

— Якщо люди не вірять в існування принаймні колективного розуміння, то удачі їм. Якщо ти приймаєш спільну мову, то можеш говорити про гріх у багатозначній нерелігійній площині. Саме це я й маю на увазі.

— Тоді що це взагалі таке? — зажадала вона.— Що таке гріх?

— Гріх — це все, що травмує любов.

— Ой! — вигукнув Дідьє.— Це надзвичайно, Ліне! Ну ж бо, Кавіто, увімкни пантеру. Удар у відповідь, дівчинко!

Кавіта відкинулась на своєму стільці. На ній була чорна спідниця і чорний топ без рукавів, розстебнутий до улоговинки між грудьми. Її коротке чорне волосся, яке будь-де на світі вважалося б міським шиком, спадало розкуйовдженими пасмами на обличчя без грама макіяжу. Їй був тридцять один рік, вона була досить гарненька, щоб умовити кого завгодно.

— А якщо все твоє життя — це гріх? — вишкірилася вона.— Якщо кожен твій подих ранить любов?

— Благодать любові полягає в тому,— сказав я,— що вона змиває будь-які гріхи.

— Цитуєш Карлу, еге ж? — виплюнула Кавіта.— Як зручно!

Вона розлютилася, а я не міг зрозуміти чому.

— Так,— мовив я.— Її важко не цитувати.

— Навіть не сумніваюся,— гірко процідила вона.

У її голосі була присутня агресія. Тоді я не збагнув, звідки вона з’явилась.

Я прийшов у «Леопольд», аби попередити її про нову одержимість мадам Жу. Я навіть не замислився про гру, в яку грали вони з Дідьє, бо лише чекав перерви в розмові, щоб розповісти Кавіті усі факти. Якби я був пильнішим, то, може, й підготувався до її наступної ремарки.

— Гріх? Любов? Як ти взагалі смієш вживати ці слова?

— Ого, Кавіто, почекай-но. Що це ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що ти ніколи не забував про Карлу, ні на мить, навіть коли був у ліжку з Лайзою.

— А це звідки в біса взялося?

Дідьє кинувся на втихомирення шторму.

— А в Навіна другим улюбленим злочином стало надання притулку втікачам. Це довершує його анкету. Хочеш про нього послухати?

— Стули пельку, Дідьє! — вибухнула Кавіта.

— Кавіто,— почав я,— якщо ти хочеш мені щось сказати, то викладай.

— Я б тобі зараз в обличчя плюнула,— сказала вона, поставивши на стола свого келиха.

— То вперед.

— Лайза залишала тебе, щоб бути зі мною, Ліне,— повідомила Кавіта.— Вона трохи зустрічалася з Розанною з художньої галереї, аж поки не спробувала зі мною, але ми були коханками вже кілька місяців. І якби вона пішла до мене раніше, то й досі була б жива.

«Гаразд,— подумав я,— тож тепер ми все знаємо». Яка іронія: Кавіта звинувачує мене в тому, що я думав про Карлу, зустрічаючись із Лайзою, коли Кавіта сама була з Лайзою, поки Лайза зустрічалася зі мною. Ревнощі не мають дзеркала, а образа глуха перед правдою.

— Гаразд, Кавіто,— вирішив я, підводячись.— Я прийшов сюди, щоб розповісти про нещодавню зустріч з неліцензованою маніячкою на ім’я мадам Жу, яка попередила триматися від тебе подалі. Ну, тепер це вже не буде проблемою.

Я вийшов з бару.

— Ліне, будь ласка! — крикнув Дідьє.

Я завів мотоцикла і почав об’їзд: від своїх міняйл до чорного банку і назад. Я об’їхав свої приховані сховки. За кілька годин я поспілкувався з десятками людей, але не міг забути про Лайзу. Милу Лайзу.

Любов — це завжди лотос, де б ти її не знайшов. Якби Лайза знайшла любов чи навіть радість з Кавітою Синг — дівчиною, яка завжди мені подобалась, я б за неї радів.

Невже ми стали настільки чужими, що вона не могла розповісти мені про свої стосунки з Кавітою?

Лайза завжди була непередбачуваною і завжди, принаймні трохи, незрозумілою. Але я піддавався на поцілунки і завжди її підтримував, незважаючи на викрутаси мого милого Водолія. Боліло від усвідомлення, що ми не були досить близькими. І боліло навіть більше від усвідомлення, що Кавіта могла не помилятися щодо того, що Лайза могла б зараз бути живою та щасливою, якби залишила мене раніше заради стосунків з Кавітою: якби я був відвертішим, то, може, вона б теж охоче розповідала правду.

Чесно кажучи, боліло так сильно, що я зрадів, отримавши повідомлення від Таурега. Нагода кілька годин їхати по заторах на зустріч з одним з найнебезпечніших умів цього міста.

Розділ 58

Таурег був майстром, який роками працював на компанію Хадербгая, але вже вийшов на пенсію. Він був повноцінним членом ради з правом голосу, але ніколи не приходив на збори, бо у компанії був катом.

Його завданням було забезпечувати поступливість і добувати інформацію. Це була робота, яку багато хто в компанії хотів бачити виконаною, але ніхто, крім Таурега, не бажав виконувати. Але Таурег не став катом через садистські нахили: він лише усвідомив, що має до цього талант.