Грегори Робертс – Тінь гори (страница 151)

Але навіть знаючи, що смерть — це правда, а ми себе годуємо вигадками, біль втрати — це те, чого неможливо заперечити, ну, за винятком зраненої ніжності.

Плач — це хороша штука. Він нераціональний і не може таким бути. Це непорочність за межами раціоналізму. Це наша сутність і дзеркало того, чим ми станемо. Любов.

Я оплакував Вікрама. Я знав, що його не вбили, а відпустили: він — в’язень душі, приречений на вічну втечу. Але я все одно заповнив порожній колодязь танцями і слізьми.

І я голосив, і марив, і писав якісь дивні речі, що мали справдитися на сторінках мого записника. Моя рука бігала по сторінках туди-сюди, наче звір у клітці. Коли мій зір розплився і ті написані чорні слова здалися чорним мереживом з вуалі мадам Жу, я заснув посеред павутини кошмарів, пійманий, чекаючи, поки підповзає смерть.

Частина X

Розділ 57

Гріх — це роз’єднання, і нічого нас так цілковито не роз’єднує, як великий гріх — війна. Боротьба за контроль над південним криміналітетом спровокувала друзів стати ворогами, ворогів — нападати без попередження, а копів — прохати про мир, бо ворожнеча руйнувала бізнес для всіх.

Скорпіони перегрупувалися під керівництвом Вішну, покликавши до Бомбея ще двадцятьох людей з північного штату Уттар-Прадеш. Вони були досвідченими вуличними бійцями, і протягом тижня після їхнього приїзду нові скорпіони відібрали в санджайської компанії фонтан Флори та район Форту.

Помітивши часткову анексію своєї імперії, санджайська компанія блискавично відреагувала на північне вторгнення: вони вбили свого ватажка менш ніж за сто метрів від його маєтку.

Другий Гусейн — перший солдат, який бився за Хадербгая кількадесят років тому, вийшов перед автомобілем Санджая, коли бос злочинців покидав свій маєток. Гусейн стріляв зі своєї зброї, аж поки Санджай і два його афганські вартові не загинули.

Він перейменував компанію на свою честь, як часто роблять царевбивці, й підніс хлопчика-короля Тарика до повноцінного члена ради в новій компанії Гусейна. Першою дією Тарика як учасника ради став заклик до смерті. «Вбийте їх усіх,— оголосив хлопець.— Вбийте їх усіх і заберіть усе, що вони мають».

Це перетворилося на нове гасло компанії Гусейна: «Заберіть усе, що вони мають»,— у той час як колись воно звучало так: «Правда і Мужність».

Гріх накладався на гріх, доки важкий тягар розірвав останню одежину толерантності, й пошарпані ниточки честі та віри відлетіли на зимних вітрах, залишивши на загальний огляд голу ненависть.

Карла знову почала зі мною спілкуватися, але мала ще більше клопотів, аніж раніше: була занадто зайнята, щоб розділити зі мною більш ніж один прийом їжі раз на кілька днів. Мені здавалося, що самогубство Вікрама сильно і надовго на неї вплинуло в моральному плані, але, можливо, моя кохана хотіла показати мені те, на що я волів заплющувати очі.

Вона перестала сміятись і навіть усміхатися. Якийсь час вона була Карлою, з якою я колись познайомився, Карлою, яка не усміхається. І не було ніяких «піжамних вечірок».

Це був тест на витривалість, призначений для звільнених в’язнів чи музикантів. Я блукав павутинами тестостерону, адреналіну і феромонів, від’єднаний від жінки, яку кохав і з якою не міг кохатися, але щодня розмовляв.

І я ще й досі був роздратований. Але дратівливість стала новою нормою в Південному Бомбеї, тож ніхто вже не звертав уваги.

Чоловіче мірило — це відстань між його людськістю і відданістю. Я був відданий Карлі, але відстань між нами залишала відданість саму-одну охороняти свічку посеред вітрів, поки людськість десь мандрує вулицями.

Так сталося, що на цей час кожна вулиця в місті стала карнавалом для мандрівників.

Ідрис колись сказав, що Страх — це злидні Правди, а Жадоба — це злидні Віри. Страх і жадоба тижнями по черзі нишпорили вулицями й нетрищами Південного Бомбея: шість довгих тижнів напруги, грабунку, спекуляції і крові у провулках.

Гашиш, марихуана, стимулятори, депресанти, метамфетаміни подорожчали вп’ятеро. Найкмітливіші державні службовці вчасно підняли розміри хабарів, запускаючи сніговий ком корупції, завдяки чому заробили невеличкі капітали, і таким чином подвоїлися хабарі у десять рупій, які дорожні копи вимагали за перевищення швидкості. Жадібність змушувала платити під місячним сяйвом, а страх був єдиним постійним другом на вулицях.

Я познайомився з хлопчиною, який саме потрапив у компанію Гусейна, і він мені сподобався, але за годину я почув, що його вбили. А за кілька днів це повторилося зі ще одним молодим бійцем компанії Гусейна — з різницею лише в кілька годин між потиском рук і жменею ґрунту.

Боліло обидва рази, навіть попри те, що це мене не стосувалось. Я почувався ніяково під час кожного знайомства зі ще одним новим вуличним солдатом, захопленим війною.

Велосипедні вбивці погодилися на контракти компанії Гусейна і належним чином страчували людей компанії скорпіонів. Скорпіони збивали людей Гусейна з їхніх мотоциклів. Люди Гусейна закидали запалювальними бомбами бар скорпіонів.

Скорпіони пограбували банк у Південному Бомбеї, та їм усе зійшло з рук. Компанія Гусейна відплатила, накривши інкасаторський фургон на території скорпіонів, і їм усе теж зійшло з рук. Обидві банди використовували крадені гроші, щоб давати хабарі, чи погрожували працівникам банків та охороні. Без свідків справи розвалювалися.

Кожен, у кого була зброя на продаж, загинав за неї втричі більшу ціну. Чоловіки, яким була потрібна зброя, продавали заради неї весільні прикраси своїх дружин. Часи сокир і ножів, які дозволяли вести ближній бій, за одну зиму відійшли в минуле, а замість них прийшла контактна перестрілка.

Під час вуличних воєн тебе може вбити будь-який темний куток, а темні кутки якраз і вбивали людей аж чотири тижні, поки насильство не зупинилося. Я платив двом найкращим молодим бійцям Команчі, щоб ті здалеку наглядали за Карлою і захищали її в ці тижні. Я й сам хотів це робити, але вона не дозволила.

Війна за Південний Бомбей між компанією Гусейна і компанією скорпіонів закінчилася так само раптово, за один день, як і почалася, завдяки переговорам Гусейна й Вішну. Хай що вони один одному сказали наодинці, але заява після виходу з кімнати була не лише про мир, але й про братерство та інтеграцію.

Дві компанії погодилися об’єднатися в єдине ціле. Правда, назвати новостворену компанію було проблемно, бо деякі люди Хадербгая, і Санджая, і Гусейна заявили, що швидше застреляться, ніж назвуться скорпіонами.

Нова об’єднана мафіозна банда отримала назву «компанія Вішну». У Вішну було хоч і більше людей, зате набагато менше території, ніж мав Гусейн, проте вирішили, що компанія, названа його ім’ям, втамує заколот на вулицях і перешкодить навалі немісцевих банд у Південному Бомбеї.

Обоє ватажків головували на зборах ради, і обоє визнавали владу один одного. Місця в раді рівномірно розподілялися між членами колишніх банд, здобич теж ділили по-братськи.

Це був складний баланс між обмеженою довірою й необмеженою люттю, і щоб покращити взаємодію, племінники та племінниці з кожного боку мали жити у ворога, тож перемир’я підтримувалося пульсом у них на горлі.

І коли ті заручники почали жити в родинах, які мали піклуватися про них, як про своїх, і прикінчити у разі закінчення перемир’я, то шість тижнів війни закінчилися за день, а вулиці знову повернулися до безпечного беззаконня.

Коли знову встановився мир, я розплатився з молодими бійцями Команчі, які охороняли Карлу. Вони взяли гроші, але повідомили, що в майбутньому не зможуть виконувати цю роботу.

— Чому ні?

— Бо Карла найняла нас як польових агентів «Бюро втраченого кохання».

— Польових агентів?

— Так, Лінбаба. Круто, правда? Тепер я став польовим агентом, який шукає зниклих людей. Це вже вирішена справа, яар. Я ще кілька тижнів тому пригощав усіх напоями в барі Менні.

— Я теж люблю бар Менні,— образивсь я.

— Я вестиму щоденник,— розповів його друг.— Збираюся написати сценарій для боллівудського кіно. На основі наших справ. Міс Карла, вона відпадна, чоловіче. Вона просто відпадна. Побачимося, Ліне. Дякую за бонус!

— Побачимось.

Я об’їхав кордон свого району, де контролював обмін валют, спілкуючись дружньо і підтримуючи, коли міг, і роздаючи ляпаси за необхідності.

Перемир’я, здається, трималося. Я помічав, як скорпіони їздили з людьми Гусейна, і представники обох банд разом заправляли лотереями, проституцією і збутом наркотиків, неначе злочинні поплічники.

Я зробив перерву і поїхав на Марін-драйв дивитися захід сонця. Гурт музикантів вправлявся на барабанах посеред широкої стежки. Це був останній тиждень фестивального сезону, і барабанщики з усього Бомбея відточували свою майстерність перед процесіями й весіллями, на які їх запрошували.

Діти виривалися з рук батьків, щоб танцювати й гойдатися біля музикантів. Батьки стояли позаду, плескаючи в долоні та хитаючи головами в такт з ідеальним ритмом. Дітлахи стрибали, неначе коники, їхні тоненькі руки й ноги дриґались і смикалися. За присутності аудиторії барабанщики напружувалися майже до істеричності, посилаючи своє серцебиття через море, аж до сонця, що сідало на обрії. Я спостерігав за ними, поки вечір перетворювався на ніч, розливаючи чорнило на хвилі.