Грегори Робертс – Тінь гори (страница 141)

— Моя дівчина здуріє від цієї фрази.

— Наступного разу приводь її з собою,— пригрозила вона.

— А якщо вона перебере десять хвилин і освідчиться тобі?

— Звісно ж освідчиться, і ти теж це колись зробиш.

— Я гадав, ми вже це владнали,— нахмуривсь я, не розуміючи.

— Шантараме, ти пишеш оповідання,— посміхнулася вона.— Одного дня ти напишеш про мене, і це й буде освідченням. А ця жінка, яка отримала твоє серце, освідчиться мені через відчуття щасливого кохання, і більше нічого.

— А хіба не все кохання щасливе?

— Ні,— посміхнулася вона.— Це твій тип кохання. Твій і ще кількох однодумців, які стали моїми дорогими друзями.

— Я не хочу нещасного кохання,— похнюпивсь я.— Я взагалі не хочу нещастя.

— Я кажу про справжню емоцію,— відповіла вона.— Справжня емоція завжди завдає більше болю, але і винагороджує краще за всі інші емоції.

— Це... дуже заплутано,— зізнавсь я.— Але я дуже задоволений, що у нас відбулася ця розмова, тітонько Півмісяць. Я мимоволі перейшов на грубість, не стріляйте у мене, а дайте, будь ласка, дві хвилини фори. Мені приблизно стільки часу знадобиться, щоб дістатися дверей по цій поверхні.

— Можеш іти, Шантараме,— зареготалася вона.— Відтепер ти — мій ВІП-клієнт. Нехай богиня тримає твою зброю гострою, а ворогів наляканими.

Я повільно поковзав від неї, спотикаючись і слизаючись на вбивчій підлозі, доки не досяг золотистої арки сонячного світла, що вела до самого базару.

Витираючи чоботи, я глянув на тітоньку, а вона займалася йогою в гамаку.

Одна нога була високо піднята й обхоплена рукою, наче полум’я, що горить над її головою. Тітонька Півмісяць, бізнес-леді, гангстерка і Повелителька Хвилин. Вона мала рацію, подумав я. Карла, либонь, їй освідчиться.

Мій третій банк, мій резерв — Дідьє, був мінливою грою в покер, якою у своєму пентгаузі керував Близнюк Джордж.

Ігри на великі гроші потребували банку для постійного фінансування господаря. Господар забирає відсоток від гри, програшної чи виграшної, але господар також грає, бо відсоток виграшу, якщо, звісно, щастить, завжди є більшим, аніж комісія за гру.

Найкращий спосіб забезпечити господарю прибуток — це мати хорошого дилера, який знає, коли потрібно згортатися, і ще одного гравця, який здається незалежним, але насправді зливає свої перемоги господарю.

Навіть з такими підвищеними шансами завжди можлива ситуація, коли випадково зайде якийсь золотий хлопчик і зірве увесь банк. Таке трапляється. Інколи таке трапляється навіть три ночі поспіль.

Але випадок із золотим хлопчиком настільки рідкісний, що п’ять із сімох вечорів усе одно були надзвичайно успішні, а Близнюк Джордж знав, як керувати грою.

Я вклав кошти в банк разом з Дідьє і Близнюком, і ми троє заправляли покером. Мої щотижневі виграші приблизно дорівнювали прибутку, який можна було отримати з грошей, вкладених у добре налагоджений фонд.

Близнюк полишив махлярство. Це була обов’язкова вимога, встановлена нами з Дідьє. Ми мали грати по-чесному, або гра втрачала сенс.

І Близнюк поводився добре. Він кожну гру від імені господаря проходив рівнесенько, як міст між страхом і злістю. Його чесність і спритність забезпечили йому багато нових друзів, а нам — багато грошей.

Близнюк потребував гри, бо його друг-мільйонер, як виявилося, скупився на долари. Скорпіон оплачував рахунки за пентгауз у «Магеші», бо це було єдине місце в Бомбеї, де він почувався в безпеці. Він не почувався досить комфортно, щоб переїхати до міста, де інші мільйонери живуть у безпеці.

Але він перевіряв кожного чека і накладну на наявність можливої економії і часто її знаходив, вишкрібаючи копійки з рахунків, що вимірювалися тисячами.

Він відмовлявся фінансувати вечірки Близнюка. Близнюк казав усім приносити власні розваги, і вечірки вдавалися на славу. Вони були дешевшими, і яскравішими, і набагато популярнішими. Готель перетворився на місце, де відомі люди знайомилися з сумнівними людьми, і кожен бар і ресторан був напханий по вінця.

Скорпіон сплачував Близнюку тільки обмежений рахунок на оплату готелю, їжі, напоїв і послуг. Він також давав йому двісті доларів щотижня.

Близнюк заробляв ті двісті доларів за годину гри з нами і грав у трансі елегантної спритності. Він був упевненим. Він програвав жартуючи або співаючи, а вигравав без гордощів.

— Думаю про створення групи підтримки, щось на зразок «анонімних алкоголіків» для таких, як я, які не можуть припинити махлювати. «Анонімні карткові шахраї», знаєш, але проблема в тому, що нам нікому не можна буде довіряти. Не тоді, коли справа дійде до карт. Розумієш, про що я?

— Ну ж бо, Близнюче. Цинік — це людина, зла на власну душу, а ти не цинік.

Він примружився, щоб про це поміркувати.

— Обожнюю тебе, друже,— зізнався він, посміхаючись собі.

— І я тебе теж обожнюю, брате. І взагалі, ти це вже зробив. Зав’язав з махлярством у картах і тепер граєш чесно, та ще й як ніколи добре.

— Потребувало багато зусиль, скажу тобі,— здригнувся він.— Попервах я звернувся до літератури. Спочатку було достобіса Кітса, і це привело до депресії, потім я повністю злився з Керуаком, настільки, що став неначе п’яний шимпанзе й ляпав перше-ліпше, що спадало на думку. Я наштовхнувся на Фіцджеральда, відсахнувся від Гемінґвея, з Джорджем Еліотом перетворився на Деронду[119], кайфонув з Вірджинією Вульф, розклеївся з Джун Барнз і збожеволів з Дарреллом, але потім повернувся до фільмів, і три дні Гамфрі Богарта поставили мене прямо, неначе потяг.

— Неабияка група підтримки, Близнюче.

— Так. Немає кращої компанії за акторів і письменників, правда ж, коли ти впав на саме дно.

— Це ти правильно зрозумів. Радий, що ти знайшов вихід.

Він на мене глянув, відгорнувши завісу стриманості.

— З того боку відкривається новий краєвид, Ліне. Ніколи не думав, що скажу таке, але почуваюся майже добре, не вдаючись до махлярства.

— Оце так настрій.

— Гадаєш? Бути чесним інколи теж здається шахрайством. Розумієш, що я маю на увазі?

— Звісно,— посміхнувся я.— Так тримати. У тебе чудовий вигляд. Багато можливостей і мало сонця добре на тебе впливають, картярський чемпіоне. Як справи зі Скорпіоном?

— Я...

— Невже настільки погано?

— Ліне, він забагато часу проводить на самоті. Більшість часу він сам-один сидить у президентському номері. Мене туди не пускають.

— Не пускають?

— Як і всіх інших, окрім прислуги. Він навіть їсть там здебільшого. Якби там була ще й якась гарненька супутниця, то я б сам охороняв двері. Але він їх не запрошує, друже, а ми зі Скорпіоном ніколи не були одинокі.

— Може, це йому необхідно.

— Ми все мали спільне, ділилися кожною ложкою їжі, навіть перераховували арахіс у пакетику й порівну його ділили. Ми постійно щодо всього сварилися, але ніколи не їли окремо. Ми вже три дні не переламували хліба, так би мовити. Я хвилююся за нього, Ліне.

— Близнюче, а він не думав про те, щоб поїхати з Бомбея ?

— Якщо й так, то він про це мовчить. А що?

— Він нервує через своє багатство. Йому потрібно переїхати, а він, мабуть, сам не зважиться, якщо ти не допоможеш.

— А куди йому можна переїхати?

— Будь-куди, де живуть мільйонери. Вони люблять триматися гуртом і знають, як попіклуватися про себе. Там він буде в безпеці, а ти отримаєш спокій.

— У мене достатньо проблем з одним мільйонером. Я не витримаю цілий район отаких.

— Тоді забери його в Нову Зеландію. Купіть господарство біля лісу.

— В Нову Зеландію?

— Чарівна країна, чарівні люди. Ідеальне місце, аби зникнути.

— Я дуже нервуюся, Ліне. Знаєш, учора я навіть програв гру, яку мав виграти.

— Учора ти зіграв разів триста.

— Так, але боюся, що втрачаю хватку, розумієш? Я почуваюся безпомічним у спробах надати поміч йому, а я ж люблю його, друже.

Мені слід було язик за зубами. Але звідки міг я знати, що саме принесе Зодіакам Джорджам моя пропозиція? Якби я мав три бажання, то одним з них була б можливість знати, коли стулити пельку.

— Можливо, ну, не знаю, тобі потрібно вивести його в люди. Узяти його на прогулянку навколо готелю. Буде просто, як у давні часи, хіба крім охорони. Це може його розбурхати.

— А це непогана ідея,— замислено сказав Близнюк.— Я можу спробувати його виманити.

— Або просто запросити.