Гиллиан Флинн – Загублена (страница 83)

Б: Надзвичайно добра пам'ять.

Е: Спасибі.

Б: Що було далі?

Е: Дезі увірвався в будинок і почав тупцювати у вітальні. Був якийсь розгублений і трохи несамовитий. Він запитав про мої плани на річницю шлюбу. Мене налякало, що він знав дату нашої річниці та, здавалося, бісився через це. Аж раптом він скочив і схопив мене за зап'ясток, викрутив руку за спину. Ми почали боротись. Я добряче відбивалася.

Б: Що далі?

Е: Я влупила його і, вирвавшись, кинулася на кухню, де ми продовжили боротьбу. Він огрів мене великим дерев'яним держаком з Джуді. Я полетіла на підлогу, де він стукнув мене ще два чи три рази. Пам'ятаю, як на мить втратила зір. Все розпливалося перед очима. Голова розривалася, але я все-таки спробувала схопити ту палицю, і Дезі штрикнув мене в руку своїм кишеньковим ножем. У мене залишився шрам. От бачите?

Б: Так, це помітили під час медичного огляду. Вам пощастило, що це лише поверхнева травма.

Е: Повірте, це пекельний біль.

Б: Тож він штрикнув вас? З якого це було кута?

Е: Я не певна, чи він зробив це навмисно, чи я сама випадково напоролася на лезо. Я себе не контролювала. Пам'ятаю, як держак упав на підлогу, і я, поглянувши вниз, побачила власну кров з рани, яка розливалася на те дерево. Гадаю, тоді й відключилася.

Б: Де ви були, коли отямилися?

Е: Я отямилася зв'язаною у своїй вітальні.

Б: А ви намагалися привернути увагу сусідів криком?

Е: Ну звісно ж, я кричала. Ви не слухаєте мене? Мене побив, штрикнув ножем і зв'язав, як свиню, чоловік, який був одержимий мною роками й навіть намагався колись накласти на себе руки у спальні мого гуртожитку.

Б: Гаразд, гаразд. Емі, мені шкода, якщо це питання прозвучало як обвинувачення. Просто нам необхідно отримати повну картину, щоб закрити розслідування, щоб ви могли повернутися до свого життя. Хочете ще води чи кави абощо?

Е: Якби щось гаряче. Мені так холодно!

Б: Без проблем. Можете принести їй кави? То що трапилося далі?

Е: Гадаю, його початковим планом було знерухомити мене, а потім викрасти, перетворивши це на зникнення дружини-втікачки. Коли я отямилася, Дезі саме закінчував витирати кров на кухні, а потім поставив на місце маленькі антикварні фігурки, що попадали, поки я бігла до кухні. Він здихався держака. Але минуло чимало часу, і, мабуть, побачивши розгромлену вітальню, він подумав: «Залишу все, як є. Хай буде такий вигляд, наче тут сталося щось погане». Тож він залишає парадні двері відчиненими і перекидає ще кілька речей. Перевертає оттоманку. Саме тому все здавалося таким дивним. Це була напівправда і напівбрехня.

Б: То саме Дезі підклав викривальні деталі на кожне місце полювання на скарби: в кабінет до Ніка, в Ганнібал, у будинок його батька, в повітку Го?

Е: Не розумію, про що ви.

Б: У Ніковому кабінеті ми знайшли жіночу білизну не вашого розміру.

Е: Мабуть, вона належить дівчині, з якою він... зустрічався.

Б: Це не її.

Е: Ну, з цим я не можу допомогти. Може, він бачився зі ще однією дівчиною.

Б: Ваш щоденник знайшли у будинку його батька. Зошит частково спалили у печі.

Е: А ви читали той щоденник? Він просто жахливий. Я певна, що Нік хотів його здихатись. Я це розумію, враховуючи те, як швидко ви всі накинулися на мого чоловіка.

Б: Дивно, чому він поїхав аж туди, щоб спалити якийсь зошит.

Е: Ви маєте про це запитати його...— (Пауза).— Нік частенько туди їздив, щоб побути на самоті. Він полюбляє самотність. Тож я певна, що для нього це було не дуже дивно. Ну, бо він же не міг зробити цього у нас удома, оскільки то вже було місце злочину. Хто ж знає, чи ви не повернетеся і не знайдете щось у попелі. А це ж будинок його батька, тож не настільки очевидне місце. Гадаю, це був розумний вчинок, оскільки ви фактично вже його засудили.

Б: Щоденник викликає величезне занепокоєння. Там ідеться про насилля і про страх через Нікове небажання мати дитину і його можливе бажання вбити вас.

Е: Я справді не проти, щоб той щоденник згорів...— (Пауза).— Давайте начистоту: щоденник містить деякі наші з Ніком проблеми за останні роки. Він не змальовує ідилічну картину нашого шлюбу, не прикрашає Ніка, але маю зізнатись: я ніколи не робила записів, якщо не була або на сьомому небі від щастя, або дуже, дуже нещасна і хотіла випустити пару, а в такі миті... я можу ставати трохи мелодраматичною. Отак я перекипаю. Хоча більшість записів — це огидна правда: одного разу він мене штовхнув, і він не хотів дітей, і він мав проблеми з грошима. Але мій страх? Маю визнати — і мені боляче це визнавати,— але то все моя схильність драматизувати. Гадаю, проблема в тому, що мене кілька разів переслідували. Це давня проблема. Люди стають одержимими мною, тож у мене розвинулася параноя.

Б: Ви намагалися придбати зброю.

Е: Я стаю дуже параноїдальною, гаразд? Мені шкода. Якби ви самі таке пережили, то могли б зрозуміти.

Б: Там є запис про вечір з випивкою, коли ви, здається, отримали отруєння антифризом — точно як у посібнику.

Е: (Довга мовчанка). Це дивно. Так, мені було зле.

Б: Добре, отож повернімося до полювання на скарби. То це ви сховали у повітці ляльки Джуді й Панча?

Е: Так.

Б: Велика частина нашого розслідування базувалася на боргах Ніка, на деяких коштовних покупках з кредитних карток і на речах, захованих у повітці. Що ви подумали, відчинивши повітку та знайшовши всі ті речі?

E: Це ділянка Го, а ми з нею не надто близькі, тож я подумала, що не маю права нишпорити там. Пам'ятаю, як вирішила, що це можуть бути її речі з Нью-Йорка. А потім побачила все у новинах. Дезі змушував мене усе дивитись. Я дізналася, що ті речі збігаються з Ніковими покупками, і... Я знала, що у Ніка були деякі фінансові проблеми. Він був марнотратом. Гадаю, він, мабуть, просто соромився. Імпульсивні покупки, які не можливо скасувати. Тож ховав їх від мене, допоки не зміг би продати все в інтернеті.

Б: Маріонетки Панч і Джуді здаються трохи зловісними, як на подарунок на річницю.

Е: Я знаю! Тепер знаю. Я не пам'ятала усю передісторію Панча та Джуді. Я бачила чоловіка, дружину і маля. Вони були дерев'яні. А я була вагітною. Пошукавши в інтернеті, я помітила фразу Панча: «Отак і треба!» — і вирішила, що це дуже мило. Я не знала, що це означало.

Б: Тож вас зв'язали, як свиню. Як Дезі перемістив вас у авто?

Е: Він заїхав у гараж і опустив ворота, заволік мене туди, а потім кинув у багажник і поїхав собі.

Б: А тоді ви кричали?

Е: Так, звичайно, я кричала. І якби знала, що увесь наступний місяць Дезі щоночі мене ґвалтуватиме, а потім тулитиметься поруч після мартіні та снодійного, щоб не прокидатися від ридань, і що поліція, навіть допитавши його, все одно нічого не допетрає і сидітиме склавши руки, то волала б набагато голосніше. Так, мабуть, варто було.

Б: Ще раз перепрошуємо. Можна принести пані Данн серветок, прошу? І де її кав... Дякую. Гаразд, Емі, куди ви поїхали з дому?

Е: Ми поїхали в напрямку Сент-Луїса, і пам'ятаю, що дорогою туди він зупинявся у Ганнібалі. Я чула гул пароплава. Мабуть, тоді він здихався моєї сумочки. Ще один крок, що вказував на брудну гру.

Б: Це дуже цікаво. У цій справі є так багато збігів! От, наприклад, те, що Дезі викинув сумочку якраз у Ганнібалі — саме там, куди Ніка приведе ваша підказка. І ми, своєю чергою, вирішимо, що саме Нік позбувся там сумочки. Чи як ви вирішили сховати подарунок у тому самому місці, де Нік ховав товари, придбані на таємні кредитки.

Е: Справді? Маю сказати, що мені тут нічого не здається збігом. Це радше схоже на ситуацію, коли купка копів зациклилася на винуватості мого чоловіка, а тепер, коли я, виявляється, жива і він однозначно не винен, вони схожі на великих ідіотів, отож силкуються прикрити власні зади. Замість прийняти відповідальність за той факт, що якби ця справа зосталася у надзвичайно некомпетентних руках, то Нік опинився б на лаві смертників, а я залишалася б прикутою до ліжка й переживала ґвалтування до самої смерті.

Б: Мені шкода, це...

Е: Я врятувалася сама, а це врятувало Ніка, що, своєю чергою, врятувало ваші жалюгідні чортові зади.

Б: Це неймовірно влучне зауваження, Емі. Нам шкода, дуже... Ми так багато часу присвятили цій справі, що хочемо визначити кожну проґавлену деталь, щоб не повторювати своїх помилок. Але ви маєте рацію: ми не бачимо загальної картини. Однак суть у тому, що ви — героїня. Ви справжня героїня.

Е: Дякую. Я ціную ваші слова.

Нік Данн

Ніч повернення

Біля відділку мене зустріли як рок-зірку / президента-тріумфатора / першу людину на Місяці й усе водночас. Я ледве стримався, щоб не підняти зціплені руки над головою — універсальний символ перемоги. «О,— подумав я,— бачу, тепер ми всі прикидаємося друзями».

Зайшовши усередину, застав сцену, яка нагадувала зіпсовану вечірку: на столі стояло кілька пляшок шампанського в оточенні невеличких паперових стаканчиків. Усі копи радісно плескали одне одного по спині, а потім і мене, так наче ще напередодні вони не були моїми переслідувачами. Але я мав підігравати. Підставляти спину для плескання. «О так. Тепер ми всі друзі».

«Значення має тільки безпека Емі». Я практикував цю фразу знову і знову. Мав бути схожий на радісного турботливого чоловіка, допоки не з'ясую, як усе піде. Допоки не переконаюся, що поліція продерлася крізь усі липкі, затягнуті павутиною брехні Емі. Допоки її не заарештують,— я додумував до цього місця, а потім відчував, як мозок розширюється та скорочується водночас: моя власна церебральна гічкоківська зміна фокусу. І я думав: «Моя дружина вбила людину».