Гео Шкурупий – Двері в день. Міс Адрієна (страница 22)

Орда зовсім притихла. Плавця однесло назад до самого берега. Він борюкався з течією під самим берегом зовсім не помічаючи цього. Це тривало досить довго, і плавець уже стомлювався. Всі бачили, як він починає потроху пити воду, хоча ще не захлинався. Нарешті глядачам набридло дивитися на цю комедію. Перш здійняли галас жінки. Вони почали весело реготати.

– Вилазь на берег! – закричали мисливці. – Вже можеш полювати на корів, тільки вернись назад за зброєю.

Здивований плавець оглянувся назад. Він був надзвичайно вражений, що кричали так близько, крім того, в кількох кроках од себе він побачив свій рідний берег, що його він тепер зненавидів з першого погляду. Його здивовання було таке велике, що він несподівано для себе сьорбнув води і пішов на дно.

Жінки злякано закричали, а мисливці кинулися до берега, але не встигли вони підійти, як плавень показався знову в тому ж місці.

– Пливи до берега! – кричали мисливці.

– Може, тобі подати ручку? – жартувала якась жінка.

Але з плавцем коїлося щось непевне: коли він плив на ріку, його односило до берега, коли ж він починав плисти до берега, його односило на ріку. Оленячий Ріг старанно боровся з водою. Він був чудовий плавець, цього не можна було заперечити, але він ніяк не міг виплисти.

Мисливці занепокоїлись. Вони зрозуміли, що коло самого берега велика яма та водокруча. Коли б плавець віддався воді, його б спочатку закрутило, а потім винесло десь на ріку, але плавець буз стомлений і вже більше не виплив би з води. Через це тепер усі його підбадьорювали, щоб він тримався й боровся з водою. Переляканий сміливець напружував останні сили. Було видко, як вода поволі перемагає його. Тоді милосердні глядачі догадались вирізати кілька лозин і міцно зв’язали їх. Вийшло щось подібне до довгого мотуза. Потім це лаштовання закинули у воду до плавця і він міцно вхопився за нього. Його витягли, як велику, стомлену боротьбою, рибу. Оленячий Ріг довго, захеканий, лежав на березі, не чуючи веселих зауважень та кепкування жінок.

Так скінчилися спроби переплисти ріку і так кінчилось невдале суперництво Оленячого Рога з Гаєм, але ні один із них не був переможцем. Переможцем була велика ріка.

Все це було в звичаях орди. Перед тим, як починати якусь роботу щодо оволодіння природою, завше треба було спробувати, чи не піддасться сама природа людині без усякої витрати енергії. Тепер же кожний наочно переконався, що переплисти ріку без човнів не можна і що в такої ріки ніде не може бути броду. Отже, треба попрацювати, щоб опанувати її, треба робити човни.

Останні дні перед полюванням присвячено відшуковуванню в лісі відповідних дерев, що з них можна було б зробити човна. В цьому не було великих труднощів. У дикому лісі завжди знайдеться багато годящих дерев, поламаних бурею, або зтрухлілих від часу. Вибиралося такі дерева, що їхня зовнішня оболонка була дуже міцна, а середина або трухлява, або м’яка, що її легко було колупати або кам’яною сокирою, або ножем.

Робота швидко закипіла. Дикі мешканці лісу були здивовані та занепокоєні стуком кам’яних сокир та хряском дерева. Орда працювала, вона цілі дні довбала дерево, віддаючи полюванню в лісі та їжі якнайменше часу. Вечорами було тихо, бо всі відпочивали, щоб зранку взятися знову за важку роботу. Під час роботи було чути ритмічні вигуки та співи. Так народжувалося разом з працею мистецтво людей, що потім у вільний час могло розважати та й заохочувати до різних мрій та думок.

Гай хотів зробити собі човна самостійно. Він спочатку допомагав обробляти великі дуби, що в них могли вміститися по чотири чоловіки, а потім разом із своїми собаками він відшукав невеличкий дуб, що своїми формами уже нагадував готового човна. Він з великими зусиллями тягнув його лісом, а потім скинув з гори на пляж. Те ж саме зробили з своїми дубами мисливці, коли дуби трохи полегшали після першої чорнової обробки.

Тут на пляжі й провадилася головна робота. Не зважаючи на те, що Гай почав робити човна пізніше за всіх, його човен був готовий разом з іншими.

Форма його дуба дозволяла йому зробити човен з гострими носами з двох боків, у той час, як носи інших човнів були округлі, нагадували ночви. Коли човен був готовий, він пішов у сосняк і назбирав живиці. Цією примітивною смолою він обмазав днище човна, перекинувши його догори і виставивши на сонце. Живиця розтопилася й всмокталася в дерево. Тепер він був певний, що човен не буде протікати. Інші мисливці запихали дірки травою і теж замазували живицею, щоб траву не розмивало водою. Човен Гая вийшов дуже легенький: він сам, без сторонньої допомоги, міг переносити його з місця на місце. Деякі мисливці пророчили йому, що човен потоне під тягарем його тіла, але цього напрочуд не сталося.

Той день, коли спускали на воду човни, став веселим святом. У цей день не могло навіть бути й мови про полювання. Мисливцям довелось по черзі катати всіх дітей, жінок та підлітків орди. Всі вони брали участь у роботі, а тому було б несправедливо відмовити їм.

На річці цілий день стояв великий плюскіт та галас. З особливого успіху користувався човен Гая. Коли мисливці вперше усілися в свої човни, човен Гая не тільки не потонув, але Гай побачив, що в нього ще можна посадити когось. Тоді він посадив спочатку одну свою собаку, а потім і другу, що кинулася в воду за ним, коли він почав відпливати. Двох великих собак завше можна замінити однією людиною, тому він швидко висадив собак назад і взяв у човен ту жінку, що висловила йому свою симпатію під час спроб Оленячого Рога переплисти ріку.

Жінка була надзвичайно задоволена. Вона почервоніла, коли побачила, що інші жінки орди з заздрістю стежать за нею. Це була молода жінка одного віку з Гаєм: її звали Червоною Вишнею. Може тому Гай сміливіше й поводився з нею, бо він пам’ятав, що коли був підлітком, то грався з нею, в той час, як інших жінок він уважав за матерів. Це почуття рівности, мабуть, і породжувало взаємні симпатії.

Жінка сіла в човен обличчям до Гая і простягнула ноги вздовж човна. Коли її голі ноги торкнулися ніг Гая, човен трохи не перекинувся, – це збентежений Гай зробив різкий рух. Жінки, що стояли на березі, весело засміялися, але Гай почав швидко гребти од берега. Човни мисливців, що виїхали перед ним, були далеко спереду його, але їм доводилося ввесь час плисти проти течії, щоб їх не зносило вниз. Човен Гая, що був легкий та мав гострий ніс, не боявся течії, тому Гай поїхав навпростець і незабаром обігнав мисливців.

Потім мисливці влаштували перегони, і човен Гая знову дуже легко, майже жартома, перегнав усі човни. Це здобуло йому нові симпатії і йому довелося згодом по черзі катати всіх жінок та дітей орди. Веселощі та гомін вщухли пізно ввечері. Знову перед печерами запалали вогнища і орда готувалася добре поспати перед полюванням, що мало початися з ранку другого дня.

Уранці, лише розвиднілося, як уся орда була вже на ногах. Збори на полювання проходили тихо та урочисто. Унизу так само тихо та урочисто блищала ріка, її рівна, блискуча поверхня заохочувала пройтись пішки нею. Мисливці та юнаки зносили в човни різну зброю, жінки готували шкуряні мішки та підстилки для м’яса. В човни було позношено: кам’яні сокири, списи, ножі, луки, стріли та палиці. Коли б не знати, в чому справа, можна було б подумати, що орда збирається з кимось воювати.

Усіх човнів було сім, у двох із них уміщалось по п’ять чоловіка, інші п’ять вміщали по два та по одному мисливцю. Коли мисливці усілися в човни, вони од’їхали від берега і потім вишикувалися в струнку лаву. Ніхто не думав нікого переганяти, і човни посувались, як зграя чорних, великих, чудернацьких риб. Під веслами бадьоро булькала вода і позаду човнів на воді лишалися сліди, що нагадували широкі стріли. Гай узяв з собою на полювання собак, вони допомагатимуть заганяти корів на стріли та списи мисливців. Жінки, діти й підлітки довго стежили за човнами мисливців, поки вони не зникли за далеким острівком.

Мисливці їхали досить довго. На їхньому путі зустрічалось багато острівків, що їх треба було обминати, щоб дістатися до справжніх луків, де паслися корови та бики. Спереду йшов човен Гая, він знаходив дорогу між зарослими травою протоками, човни мисливців ішли за ним. Нарешті, після довгих блукань в протоках, мисливці пристали до берега, що був вкритий верболозом; в одному місці верболози було протоптано, сюди приходила череда пити воду. З цього місця й треба було починати полювання.

Заховавши човни у верболози і взявши з собою шкуряні мішки та зброю, мисливці висадились на берег. Тепер по слідах, що залишили дикі корови, треба було відшукати їхнє пасовисько. Собаки, знаючи, в чому справа, з веселим гавканням швидко побігли вперед. Це полегшувало справу мисливців. Але, коли вони вийшли з верболоз, то побачили, що собаки зникли в густій високій траві, що вкривала все поле до далеких горбів. На луках не було ні одної корови. Тоді мисливці вирішили, що пасовисько знаходиться за горбами. Гай свиснув і швидко коло його ніг з трави вискочили собаки і стали коло нього; потім собаки поволі побігли вперед, нюхаючи землю та траву і цим показуючи мисливцям, куди пішла череда биків.

Мисливці йшли за собаками, лише іноді зупиняючись та перевіряючи сліди, чи не помилилися собаки. В одному місці мисливці наткнулися на сліди цілої драми. В траві лежали кістки та останки двох звірів. В одному мисливці впізнали молоду дику теличку, а в другому печерного лева. Очевидно, лев напав на череду і зарізав теличку, а його забодали роздратовані бики. Інші ж дикі звіри скористувалися з цього і з’їли теличку й лева. Це була дуже дешева пожива, що дісталася, мабуть гієнам або шакалам. Очевидно, після цієї пригоди бики пішли на інше пасовисько та знайшли інший водопій.