Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 54)

Не вгаваючи, з якоюсь похмурою радістю Балавуан докладно розповідав про своє падіння, а Модрю, якому він своїм безнастанним скигленням уже протуркав вуха, боявся його перебити, бо вони все ж таки були друзі. Поринувши в спогади й через силу вибираючись на Монмартр, Балавуан забув про те, що вирішив відмовитися від подальших пошуків картини. А тепер начебто усвідомив, що сам лізе в пастку.

— Облиш мене, Етьєне. Я приношу нещастя, я пропаща людина, покидьок. Минуле тягне мене в безодню… Облиш мене.

— Та годі-бо! Ми вже прийшли. Через п’ять хвилин ти будеш ситий.

— Ось побачиш, його не виявиться вдома. Або він, якщо вдома, просто виштурхає нас за двері.

Лецвіт був удома, бо в майстерні чулися голоси. Двері художник відчинив сам і зустрів їх стримано.

— Маю повідомити вас про щось дуже важливе, — сказав Модрю, ступивши в прочинені двері.

Зазирнувши до майстерні, він з подивом побачив там Гермеса. Той також його впізнав, почервонів і люто спитав:

— А вам чого треба? Ану геть звідси, щоб і духу вашого тут не було! Ясно?

Лецвітові не сподобалося, що торговець так грубо повівся з відвідувачами; він випроставсь і промовив:

— Заходьте, панове, прошу.

Гермес тепер аж кров’ю налився. А Модрю ввійшов до майстерні, суворо зиркнув на торговця, потім узяв Балавуана під руку, підвів його до мольберта, на якому сохла ще зовсім свіжа картина й сказав:

— Ось, учися пізнавати справжній живопис.

— Пане, — просто запитав Лецвіт, — ви хотіли побалакати зі мною наодинці?

— О ні, не варто! Я поясню, чому до вас прийшов. Думаю, вам не все відомо про ваш живопис. Чи знаєте ви, пане Лецвіте, що картини ваші надзвичайно поживні?

— Поживні? Що ви маєте на увазі?

— Любий друже, — втрутився Гермес, — не слухайте цього божевільного!

— Стривайте, Гермесе, дайте йому доказати, — сухо урвав торговця Лецвіт.

— Бачу, ви цього справді не знаєте, — провадив Модрю. — Пан Гермес обачно вам нічого не сказав. Пане Лецвіте, у вас гарний апетит?

— Слово честі, ні. Вже кілька місяців я майже не їм. А коли якусь крихту й проковтну, то тільки через силу.

— Я б здивувався, якби було навпаки. Пане Лецвіте, ви нічого не помітили через те, що живете в своїй майстерні. Я радий вас повідомити: ви втратили апетит, бо харчуєтесь власним живописом. Подивитися на котрусь із ваших картин хвилин двадцять — це однаково що добре пообідати.

Не зважаючи на глузливі зауваження Гермеса, Модрю розповів, що з ним трапилося напередодні на вулиці Боесі і як він був змушений звіритися зі своїм відкриттям торговцеві картинами.

— Будьте певні, він із цього вже нажився. Сьогодні, коли ми з товаришем прийшли до його вітрини поснідати, «Дівчинки в жовтому» там уже не було. Він її продав, як і решту ваших картин. Цей чоловік знає, чого вони варті, й узяв за них, мабуть, добрі гроші. Якщо не помиляюсь, він прибіг сюди зрання, щоб купити у вас ще картин?

Здивований і все ж не в змозі повірити тому, що чув, Лецвіт згадав про дивну поведінку Гермеса. Той пропонував купити всі його картини на несподівано вигідних умовах, та ще й вимагав, щоб контракт вони підписали негайно.

— Дурниці, — обурився торговець. — Я не продав жодного з ваших полотен. Я просто відклав їх до запасника, бо не хочу зараз із ними розлучатися. Просто це ще один доказ того, що я вірю у ваш талант і у вашу щасливу зірку, зрештою. Саме про це я вам щойно й казав. І це правда, друже мій. Підписуймо угоду, не варто гаяти час на безглузді вигадки! У нас є справи важливіші.

Гермес потяг Лецвіта до столу, на якому лежала угода. Відірвавшись від мольберта, зворушений до сліз Балавуан підійшов до художника, схопив його руку в свої і, схлипуючи, заходився йому дякувати.

— Ви найвидатніший майстер у світі! — Я мало не вмер був із голоду… Ваш живопис мене врятував… Я повертаюся до життя… Я ситий!

Зворушеному Лецвіту дуже хотілося, щоб радість у Балавуана була не лише наслідком його розбурханої уяви.

— Радий за вас, — відказав художник. — Не соромтеся. Насичуйтеся вволю.

Тим часом Гермес зняв ковпачок з авторучки й намагався тицьнути її в руку художникові. Той рішуче відмовився.

— Не наполягайте. Я хочу ще добре обміркувати проект вашої угоди. Почекаймо днів два-три, а там буде видно.

— Ви не знайдете жодного торговця, який запропонував би вам умови, кращі за мої.

— Не поступайтеся! — вигукнув Модрю. — Він знає, що на ваших картинах у будь-якому разі нічого не втратить. Він це добре знає, бо сам ними харчувався. Спитайте в нього, що він учора їв! Подивіться йому у вічі! Побачите, що він відповість.

— Що ви на це скажете? — спитав Лецвіт, повертаючись до Гермеса і втуплюючи в нього вимогливий погляд.

Торговець збагнув, що вибрав неправильний шлях. Лецвіт відкладав підписання угоди, бо сам хотів пересвідчитися в тому, чи правду каже Модрю. А коли художник переконається, що волоцюга не бреше, то вже не пробачить Гермесові спроби обвести його круг пальця. Треба, поки ще, може, не пізно, перехопити ініціативу, взяти справу в свої руки.

— Це явище здалося мені таким неймовірним, що я з усіх сил впирався проти очевидного й, мабуть, саме тому нічого вам і не сказав. Але факти, зрештою, переконують. Безглуздо йти наперекір розуму. Довго мене мучило сумління, та кінець кінцем я дійшов висновку, що наш обов’язок — схилити голову перед цим очевидним. Безперечно, вашому живопису притаманна чудодійна властивість насичувати людську плоть. Я сам у цьому впевнився. Моя дружина і її брат Ліонель провели на собі експеримент, і їхні висновки повністю збігаються з моїми. Своєю виразністю, глибиною, силою узагальнення ваш живопис сконденсував у собі всі таємниці творчості. Завдяки своїй геніальності ви перекинули місток між мертвою матерією і життям. Ваш живопис — це сама краса! Це сила! Це — пожива!

Сумнівів Лецвіт уже не мав. Засліплений, збентежений, він борсався в хаосі вражень. Присутність Гермеса, його люб’язна й надто вже запобіглива усмішка викликали в нього підозру, і з плутанини думок випливло спочатку невиразне, а далі все чіткіше й болісніше відкриття.

— Та невже?! — зойкнув він. — Ви знали й зухвало, лицемірно пропонували таку угоду, та ще й вдавали, нібито робите мені ласку?! А я, дурень, ні про Що не здогадуючись, ще й радий був її підписати! Віддати вам усі картини, які малюватиму протягом п’яти років! Старий лис!

— Та годі-бо, Лецвіте, ви несправедливі. За картини я запропонував двадцять тисяч. Гроші немалі. Подумайте, адже любитель, купуючи картину, бере до уваги лише її художню вартість. Поживні властивості вашої картини матимуть для нього другорядне значення.

— О! Та ви таки неабиякий хитрун і добрий пройдисвіт! Облиште вашу балаканину.

— Стривайте, Лецвіте. Щоб ви про мене погано не думали, я дам вам найвищу ціну. Зійдімося на тридцяти тисячах.

— Е ні! Ви негідник і насамперед вимітайтеся звідсіля! Щоб і духу вашого в моїй майстерні не було!

— Сто тисяч!

— Геть!

Лецвіт, тремтячи від люті, показав торговцеві пальцем на двері. Модрю разом із Балавуаном — той уже добре підкріпився — підійшов до них, вдаючи, ніби закасує рукава, й приязно запропонував:

— Може, витурити його, пане Лецвіте? То я з великою радістю.

— Двісті тисяч! — кинув Гермес, задкуючи до дверей.

— Ні за двісті тисяч, ні за сто мільйонів. Геть!

Роздосадуваному Гермесові довелося піти. Він усвідомлював, що провалив щойно найвигіднішу справу в своєму житті. Лецвіт хряснув за ним дверима й, показуючи на мольберт, перед яким у захваті застиг Балавуан, звернувся до Модрю:

— Я не хотів би відривати вас від обіду. Мені й самому приємно дивитись, як ви підкріплюєтеся.

— Дуже мило з вашого боку, пане Лецвіте, що ви з нами так повелися. Бо пан Гермес хотів вигнати нас геть.

— Ви нагодилися вчасно й стримали мене від вельми необачного кроку. А якби ви прийшли на хвилин п’ять пізніше, у мене були б зв’язані руки на цілих п’ять років. Завдяки вам я не вчинив величезної помилки: не втрапив до пастки, яку наставив мені той негідник. За це я буду вдячний вам довіку.

— Ви жартуєте, пане Лецвіте, — заперечив Модрю так лагідно, що аж можна було помітити його нещирість. — Ми з Балавуаном дуже раді, що зробили для вас послугу. Коли я вчора ввечері зайшов до Гермеса розповісти про своє відкриття й побачив, що він нічогісінько не знає, я одразу подумав про вас. Я тоді собі сказав: «Пан Лецвіт, звичайно, теж нічого не знає». І одразу попросив у торговця вашу адресу. Та він не дурний, адреси мені не дав. Я й не наполягав. А сьогодні вранці підстеріг, коли його в крамниці не було, й примусив секретарку таки дати мені вашу адресу. Діставши її, я сказав товаришеві: «Гайда швидше до пана Лецвіта! Не можна гаяти й хвилини. Чує моє серце, що йому загрожує небезпека». Я, знаєте, здогадався, що Гермес подався сюди й спробує вас обібрати. Ви собі не уявляєте, як ми квапилися! Хоч і на голодний шлунок, а бігли, мов навіжені. Адже треба було встигнути, щоб уберегти вас від прикростей.

Художник не вірив у ці улесливі балачки, але охоче пробачав їх своєму рятівникові. До того ж Балавуан, все ще не тямлячи себе від вдячності, вирішив відверто розповісти про їхні справжні наміри.

— Не кажи панові Лецвіту дурниць, Модрю! Коли ми надумали прийти сюди, то й мови не було про те, щоб вирятувати вас із халепи. Ми хотіли їсти, і нам було не до благородства. Ми собі міркували, що, може, у вас підкріпимось. От і вся правда.