Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 3)

— Це абсурд, — похмуро озвався Гавон.

— Чому?

— Тому що це спростовує класичну причиново-наслідкову теорію. В Анналах космічних досліджень зафіксовані точні дати старту і прибуття «Сіріуса». По-вашому, вони могли пізніше змінити цей факт?

— Ніякий факт не можна спростувати, Гавоне.

— Але якщо б вони прибули одночасно з нами. яка сила перешкодила б їм знищити нас, якби вони того захотіли? Тоді, очевидно, спростується факт, що «Сіріус» прибув із Землі?

— Ти питаєш, яка сила? Річ у тому, що вони цього не зробили.

— Але це софістика, Пере! — відповів нетерпляче Гавон. — Я не питаю, що вони зробили. Я цікавлюсь, чи можуть вони ліквідувати факт уже існуючої історії?

— Звичайно, не можуть, — відповів командир. — Твоє питання позбавлене сенсу. Речі завжди такі. якими вони є. Ти помиляєшся, коли думаєш, що причиново-наслідковий зв’язок іде в одному напрямі. Він взагалі нікуди не йде — існування його виявляється в повній взаємодії цих двох категорій.

Гавон поглянув на чорне небо, мовби шукаючи там «Сіріус», і заспокоївся.

— Прошу пробачення, Пере, але якщо вони можуть бути тут разом з нами, що завадить їм повернутися разом з нами на Землю?

— Нічого не завадить.

— Тоді чому б їм не зробити це?

— Ти прекрасно знаєш, Гавоне: якщо ми уповільнимо нашу подорож, то можемо опинитись у якомусь майбутньому столітті… Але чому ж ми не робимо цього?

Гавон мовчав, не знаючи, що відповісти.

— Напевне тому, що це для нас позбавлене сенсу.

— Тоді в чому ж сенс? — спитав Гавон.

— Не знаю. Може, про це треба запитати кам’яного Мойсея? — сказав командир. — Якщо цікавишся моєю думкою, то я не вірю, що скульптура поставлена тут людьми з майбутнього. В цьому немає ніякого сенсу. Що думаєш з цього приводу, Славіне?

Я стрепенувся. Все, що відбувалось навколо мене, здавалося неймовірним, як сон.

— Не знаю, Пере, — засмучено відповів я. — Річ у тім, що я не вмію міркувати так швидко, як Гавон.

— Не прибіднюйся, Славіне… Скажи свою думку.

— Гаразд, Пере. — Я на хвилину замовк, збираючись з думками. — В принципі я згоден з вами, навряд щоб це було збудовано тут людьми з метою позбиткуватись над нами. Є ще одне пояснення: скульптура — справа рук якоїсь іншої, могутнішої, ніж наша, цивілізації. Очевидно, вона знає нас дуже добре, навіть краще, ніж, наприклад, Лоу, який не відає, хто такий Мойсей, і не чув ім’я Мікеланджело. Якщо це так, доходимо висновку: вони знали, що рано чи пізно ми будемо тут. І встановили скульптуру, щоб ми її побачили. Адже всім іншим, крім нас, її існування нічого не говорить.

— Неможливо? — озвався Лоу. — Послухати тебе, так вони звели цю надзвичайно дорогу споруду, щоб показати нам цю дурну статую?

— По-перше, статуя зовсім не дурна, — відповів я. — А по-друге, штучний Місяць може мати якесь не знане нам призначення. Але зараз нас цікавить насамперед статуя. Навіщо її поставили тут, в чому її сенс? Найімовірніше, це документ, знак або пам’ятник знанню. Щось на взірець відомої піраміди Хеопса, таємниця якої була розкрита лише в XXII столітті.

— А може, все простіше, — озвався командир.

— Навряд, Пере! — сумно зітхнув я. — Прості загадки розраховані на дітей. Насамперед, ми не знаємо, в чому тут загадка — кому це пам’ятник: Мойсеєві чи Мікеланджело… А може, самій статуї та її трагічній долі? Я думаю, ми з’ясуємо це тоді, коли вивчимо всі матеріали. Зробити ж це можна лише з поверненням на Землю.

— Так, але, можливо, що в загадці криється попередження, — промовив командир. — І якщо ми її не розгадаємо, то, може, нам не вдасться повернутися, назад.

— Так, Пере, це найгірше, що може бути.

— Тож треба все обміркувати. Розказуй усе, що знаєш про Мойсея.

— На жаль, дуже мало. Мойсей — напівлегендарна. напівісторична постать; про нього розповідається в релігійних міфах, записаних у біблії. Проте в наш час ніхто не заперечує його реального існування. Якщо не помиляюсь, він жив десь біля 1200 року до нашої ери. Безумовно, був освіченою людиною і здібним полководцем. Ось що цікаво — він вивів, саме вивів, ізраїльтян із Єгипту і вказав їм шлях до землі обітованої. Похід був довгий, виснажливий, і сам Мойсей помер, не досягши мети. Як ведеться в подібних випадках, пов’язаних з релігійними міфами, Мойсею приписували здатність творити різноманітні чудеса.

— Які саме? — запитав командир.

— Звичайно, трохи наївні, як і всі, описувані в біблії. Наприклад, одним порухом руки він розділив надвоє Червоне море, щоб через нього пройшло його плем’я. Що там ще? Призабув. Щось про манну небесну і воду в пустелі. Так, його плем’я залишилось зовсім без води. Тоді Мойсей вдарив жезлом по скелі і з неї потекла вода…

— Що таке «жезл»? — запитав Гавон. — Щось на зразок меча?

— Важко пояснити. Уяви собі коротку паличку, зроблену з благородних металів і оздоблену коштовним, камінням. Крім того, забув вам сказати, Мойсей автор одних з найдавніших законів у історії людськості, так званих десяти заповідей. Як на наш погляд, вони досить елементарні, але свого часу відіграли велику роль в етичному вихованні народів.

Я замовк, напружуючи пам’ять.

— Чи відомо, що спонукало Мікеланджело створити цю скульптуру?

— В «Енциклопедії стародавніх мистецтв», що є в моїй картотеці, дається детальна довідка про цей витвір мистецтва, — відповів, я. — Можливо, Пере, вам варто з нею познайомитись, адже мені важко пригадати всі подробиці. Знаю, що протягом віків статуя Мойсея вважалась символом величі і могутності людського духу.

— Це щось та значить, — зауважив Гавон.

— За переказами, Мікеланджело був дуже задоволений своєю роботою. Коли скульптура була готова, він ударив її по коліну і промовив знамениті слова: «Говори, Мойсею!»

Я здригнувся і замовк. Інші перезирнулися. Думка, яка промайнула в свідомості, була зовсім безглуздою, але ж і все, що нас оточувало, не можна було вважати природним і реальним.

— Спробуй, Славіне, — почув у навушниках голос командира.

— Спробую, — відмовив я тихо.

Я зійшов на дві сходинки вниз і застиг біля підніжжя величної статуї. Мене охопило незрозуміле збентеження. Але то, слід гадати, дурниці. Я силувано всміхнувся, підвів броньований кулак скафандра і вдарив по мармуровому коліну, сказавши:

— Говори, Мойсею!

І тієї ж миті опинився в безмежному мороці. Відчував, що із шаленою швидкістю падаю в якусь безодню. І втратив свідомість.

Я лежав горілиць на вузькому твердому ложі. залитому сліпучим світлом. Не розумів, де я і чому тут опинився. Відчував, що я не сам, але світло заважало роздивитись, хто поруч. Лежав непорушно, немов оціпенілий. Чув лише легенький шум довкола себе і тихі голоси.

Я напружив пам’ять, щоб зрозуміти, що це зі мною, але нічого не міг пригадати. Лежав приголомшений, паралізований, осліплений потужним освітленням. Лежав без пам’яті, наче відокремлений од власної особистості. Нарешті в одноманітному шумі вирізнився ясний і сильний голос.

— Розпочнемо, колеги.

Це було сказано якоюсь дивною мовою, та ще дивніше було інше — я розумів її. Шумок навколо мене стих, і голос зазвучав знову:

— Дорогі колеги, перед вами чудовий екземпляр гуманоїдної мавпи. Десять днів тому ми спіймали її в помірному поясі цієї досить цікавої планети. Наші зоологи Сваск і Фертекс вважають ймовірним, що розум цих мавп розвивається, наближаючись до людського. Вони живуть на майже голих скелястих масивах, і це посприяло тому, що вони звелися на задні кінцівки. Про передні ми можемо з певністю говорити як про руки: маючи добре розвинуті пальці, вони можуть ними користуватись часом не гірше, аніж ми. Більше того — полюють вони не лише по одному, а й гуртом. Найцікавіше те, що, на відміну від усіх інших тварин на планеті, вони користуються камінням як зброєю для нападу і самозахисту. Наприклад, цей екземпляр влучив Сваска по шолому скафандра з відстані, яка в тридцять разів більша за його висоту.

Настала коротка тиша. Напевне, всі роздивлялись камінь. Я зрозумів що перебуваю в експериментальній залі якогось космічного корабля.

— Так, добряча каменюка! — озвався хтось. — Якби Сваск був без скафандра, нам довелось би зараз розглядати його мозок.

— Якщо в нього він є, — додав хтось інший. — Адже як пояснити такий його промах.

— Як ви його спіймали, Сваску?

— Повернув йому борг, — пролунав добродушний голос. — Влучив у нього ампулою з нешкідливим снотворним газом. Найцікавіше те, що його жінка панічно покинула поле битви. В цьому, як бачиш, вона схожа на наших дружин.

— Продовжимо далі! — озвався той, хто розпочинав розмову. — Сваск і особливо Фертекс вважають, що еволюція гуманоїда буде дуже повільна. Розвиток планети зараз відбувається в стабільній геологічній ері, при слабкій радіації, що, як відомо не сприяє процесам мутацій. Особливо це стосується ссавців, які зараз становлять більшість на планеті. Цей нещасний велетень, як бачите, не проста собі тварина. Хоча за способом харчування він скоріш належить до хижаків, проте окрім рук, ніяких інших органів для нападу не має. Фізичні сили, порівняно з іншими хижаками, незначні, як і можливості для оборони. Йому нелегко забезпечувати себе їжею та рятуватись од інших звірів. Наші зоологи вважають, що не буде нічого дивного, якщо цей вид зникне, так і не вийшовши на шлях справжнього людського розвитку. Ось тому ми вирішили провести експеримент, який за успішного завершення може мати серйозні наслідки для планети. Але в цьому питанні вас поінформує наш старший біолог, шановний Уртекс. Йому слово. Якщо можеш, брате, на цей раз — коротко.