Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 141)

Та то були не останні сльози, які довелося стримувати Ферміні Дасі. Флорентіно Аріса ще не відбув своїх двох місяців ув’язнення, коли «Справедливість» на всьому обширі першої сторінки розповіла з багатьма подробицями та з фотографіями героїв про таємні любощі, яким нібито віддавалися покійний доктор Хувенал Урбіно і Лукресія дель Реаль дель Обіспо. Газета розводилася про всі таємні деталі цього зв’язку, про те, як часто зустрічалися коханці і в який спосіб кохалися, згадували там і про поблажливість чоловіка Лукресії, що тим часом розважався з педерастами, яких знаходив серед негрів на своїй цукроварні. Ця розповідь, надрукована під величезним криваво-червоним заголовком, вибухнула, наче гуркіт катаклізму посеред роз’єднаної місцевої аристократії. А проте, в усьому цьому не було й крихти правди: Хувенал Урбіно та Лукресія дель Реаль близько приятелювали ще в молодості, до того як поодружувались, і не поривали дружніх зв’язків і згодом, але коханцями вони ніколи не були. В усякому разі, навряд чи публікація мала на меті облити брудом ім’я доктора Хувенала Урбіно, чию пам’ять усі щиро шанували, вона була явно спрямована проти чоловіка Лукресії дель Реаль, якого тиждень тому обрали президентом Світського клубу. Скандал затерли за кілька годин. Проте Лукресія дель Реаль перестала навідувати Ферміну Дасу, і та витлумачила це як визнання нею своєї вини.

Правда, дуже скоро з’ясувалося, що й сама Ферміна Даса не була захищена від небезпек, які загрожували всьому її класу. Невдовзі «Справедливість» напалася й на неї, скориставшись єдиним вразливим місцем у її репутації — давніми оборудками батька. Коли йому довелося проти своєї волі покинути місто, вона знала лише про один епізод з його сумнівної комерції — той, про який розповіла їй Гала Пласідія. Згодом і доктор Урбіно підтвердив їй це після своєї зустрічі з губернатором, але вона лишилася переконана, що батько став жертвою обмови. А сталося нібито ось що: два агенти урядової поліції прийшли в дім біля парку Євангелістів, маючи наказ про вилучення майна, обшукали його згори донизу, проте не знайшли того, що сподівалися знайти, і насамкінець наказали відчинити гардероб із дзеркальними дверцями в колишній спальні Ферміни Даси. Гала Пласідія була на той час сама в домі й нічому не могла перешкодити, проте відчинити шафу вона відмовилася під тим приводом, що в неї немає ключа. Тоді один з агентів розбив дзеркальні дверці руків’ям свого револьвера, і виявилося, що весь простір між склом і дерев’яною стінкою був набитий фальшивими стодоларовими банкнотами. Це стало кульмінацією вистеження цілої низки слідів, які привели до Лоренсо Даси як останньої ланки широкої міжнародної змови. Гроші було підроблено дуже майстерно, аж до водяних знаків. А власне, якимсь хімічним способом, мовби чарами, було стерто всі зображення на білетах в один долар і натомість на тих самих папірцях видрукувано стодоларові купюри. Лоренсо Даса заявив, що гардероб було куплено багато пізніше після заміжжя дочки і що, либонь, його привезли в дім уже із захованими банкнотами, проте поліція з’ясувала, що шафа стояла там і тоді, коли Ферміна Даса ходила до школи. Ніхто, крім її батька, не міг заховати фальшиве багатство за дзеркальними дверцями. Ось це й розповів дружині доктор Урбіно, коли переконав губернатора вислати тестя на його батьківщину і так затерти скандальну справу. Але газета розповіла набагато більше.

Там ішлося про те, ніби під час однієї з багатьох громадянських воєн, які так часто спалахували в минулому столітті, Лоренсо Даса був посередником між урядом ліберального президента Акілео Парри і таким собі Йозефом Коженьовським, поляком з походження, який перебував тут протягом кількох місяців з екіпажем торговельного судна «Святий Антуан», яке ходило під французьким прапором, намагаючись налагодити підпільну торгівлю зброєю. Коженьовський, який згодом здобув усесвітню славу під ім’ям Джозефа Конрада, невідомо в який спосіб установив зв’язок із Лоренсо Дасою, і той купив у нього вантаж зброї для уряду, причому всі доручення та квитанції були в повному порядку, а за товар сплачено пробіруваним золотом. Згідно з версією газети, Лоренсо Даса потім заявив, ніби на його склади вчинили напад і зброя зникла, а насправді він перепродав її за подвійну ціну консерваторам, що воювали проти уряду.

Розповідалося також у «Справедливості», ніби Лоренсо Даса скупив за безцінь у англійської армії зайві чоботи — в ті часи, коли генерал Рафаель Рейєс заснував військово-морський флот, — і завдяки, цій одній операції за півроку подвоїв свій статок. Як запевняла газета, коли вантаж прибув у порт призначення, Лоренсо Даса відмовився прийняти його, бо надійшли тільки чоботи на праву ногу, але був єдиним покупцем, коли митниця, згідно із законом, влаштувала розпродаж, і купив увесь товар за чисто символічну ціну в сто песо. Тими самими днями його спільник скупив на тих самих умовах вантаж чобіт на ліву ногу, який прибув на митницю в Ріоачі. Після того як чоботи спарували, Лоренсо Даса скористався своїми родинними зв’язками з Урбіно де ла Кальє і продав чоботи новоствореному військово-морському флотові, здобувши зиск по дві тисячі на сотню.

На закінчення «Справедливість» повідомляла, що насправді Лоренсо Даса виїхав у Сан-Хуан-де-ла-Сьєнагу в кінці минулого століття не в пошуках клімату для майбутнього своєї дочки, як мав звичай повторювати, а через те, що його спіймали на вельми прибутковій діяльності, — він домішував до імпортного тютюну дрібно нарізаний папір і проробляв це так спритно, що курці з найвитонченішим смаком не помічали ошуканства. Також розкрилися його зв’язки з підпільною міжнародною компанією, що наприкінці минулого століття робила надзвичайно зисковий бізнес — нелегально перевозила з Панами китайців.

І навпаки, сумнівна історія з мулами, що так зашкодила колись його репутації, була як тепер з’ясувалося, його єдиною чесною комерційною операцією.

Коли Флорентіно Аріса підвівся з ліжка, ще з незагоєними ранами на спині й уперше в своєму житті з ціпком у руках замість парасольки, його першим виходом з дому став візит до Ферміни Даси. Вона здалася йому незнайомою, руйнівні ознаки старості були дуже помітні на її шкірі, а настрій у неї б^в такий, що йому розхотілося жити на світі. Доктор Урбіно Даса під час двох візитів, які він зробив Флорентіно Арісі, коли той перебував у своєму домашньому ув’язненні, казав йому, з яким жахом прочитала мати оті дві публікації в «Справедливості». Перша розбудила в ній такий нестямний і нерозважливий гнів на чоловікову невірність та зраду подруги, що вона відмовилася від звички раз на місяць, у неділю, навідувати родинну усипальницю, бо її доводило мало не до сказу, що він не може почути у своїй домовині всіх прокльонів та лайки, які їй кортіло викрикнути йому; вона ладна була зітнутися з мерцем. А Лукресії дель Реаль вона просила переказати через людей, які охоче взялися виконати це доручення, що її втішає принаймні те, що серед безлічі осіб, з якими Лукресія переспала в ліжку, був бодай один чоловік. А коли вона прочитала статтю про Лоренсо Дасу, то важко було сказати, що її більше вразило, — сама стаття чи запізніле відкриття істинного обличчя батька. Але те чи те, а може, й те і те водночас завдало їй страшного удару. Волосся кольору чистої криці, яке так ушляхетнювало її обличчя, стало схоже на жовту кукурудзяну волоть, а гарні очі пантери вже не спалахнули колишнім блиском навіть у хвилини гніву. Нехіть до життя виразно проступала в кожному її жесті. Хоч вона давно уже зреклася звички до куріння, коли зачинялась у ванній чи ховалася якось інакше, але тепер знову повернулася до неї, причому курила тепер на людях і з невтримною жадібністю, спочатку сигаретки, які скручувала для себе сама, як їй завжди подобалося, а потім і звичайнісінькі, куплені у крамниці, бо вже не мала ні часу, ні терпіння скручувати їх. Чоловік, який не був би Флорентіно Арісою, запитав би себе, що могло обіцяти майбутнє старому дідові, такому як він, кульгавому, із вкритою струпами від незагоєних ран спиною, і старій жінці, яка нічого вже не прагне в житті, окрім смерті. Але Флорентіно Аріса подивився на все це іншими очима. Він добачив іскорку надії в попелі катастрофи, бо йому привиділося, ніби лихо додало Ферміні Дасі величі, що гнів зробив її гарнішою, а відраза до життя повернула їй дику вдачу її двадцяти років.

Вона мала тепер нові підстави бути вдячною Флорентіно Арісі, бо відразу після появи мерзенних публікацій він послав до «Справедливості» повчального листа про етичну відповідальність преси та обов’язок ставитися з повагою до чужої честі. Листа там не було надруковано, але автор надіслав копію до «Комерційного вісника», найдавнішої і найповажнішої серед газет Карибського узбережжя, і ця газета надрукувала його на першій сторінці. В листі, підписаному псевдонімом «Юпітер», було стільки розважливих, глибоких та блискуче сформульованих аргументів, що його автором вважали когось із найвідоміших місцевих письменників. То був єдиний голос посеред пустельного океану, але прозвучав він гучно і почули його далеко. Ферміна Даса відразу вгадала, хто автор листа, хоч ніхто їй цього й не сказав, бо впізнала деякі думки й Прочитала навіть одну буквальну фразу з моральних роздумів Флорентіно Аріси. Отож прийняла вона його зі щирим почуттям, яке мовби відродилося на пустирищі її розпуки.