Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 114)

Через кілька днів Флорентіно Аріса знову побачив чоловіка Олімпії Сулети в порту, цього разу той вантажив товар на судно замість розвантажувати його, і, коли пароплав відчалив, Флорентіно Аріса виразно почув у вусі нашіптування диявола. Того ж таки вечора, відвізши додому дядька Лева Дванадцятого, він мовби випадково проїхав повз дім Олімпії Сулети і побачив її через паркан — вона давала їсти розтривоженим голубам. Він крикнув їй з карети поверх паркану:

— Скільки коштує один голуб?

Вона його впізнала й відповіла веселеньким голосом:

— Не продаються.

Він запитав у неї:

— А що ж тоді робити, коли хочеш мати голуба?

Не переставши сипати зерно голубам вона відказала:

— Посадити до карети голуб’ятницю, коли вона потрапить під зливу.

Отак того вечора Флорентіно Аріса привіз додому подячний подарунок від Олімпії Сулети: поштового голуба з металевим кільцем на лапці.

Коли наступного дня, о тій самій годині, вродлива голуб’ятниця вийшла давати птахам корм, вона побачила, що подарований учора голуб повернувся в свій голубник, і подумала, що він утік від нового хазяїна. Та коли вона схопила його й почала оглядати, то побачила під кільцем згорнутий у рурочку папірець — освідчення в коханні. То вперше Флорентіно Аріса залишив писаний слід, і то буде не востаннє, хоча він усе-таки виявив обачність і не підписав свого імені. Наступного дня, в середу, коли він заходив у свій дім, повертаючись зі служби, вуличний хлопчак передав йому того самого голуба в клітці з усним посланням, мовляв, це вам передає сеньйора, яка держить голубів, і вона просила переказати, що, будь ласка, стережіть його добре і в закритій клітці, бо інакше він знову втече, а це останній раз вона його вам повертає. Флорентіно Аріса не знав, що й думати: чи то голуб загубив записку в польоті, чи голуб’ятниця вирішила вдати з себе тупу, чи повернула голуба, щоб він прислав його знову. Правда, в останньому випадку їй би слід було, звичайно, повернути голуба з відповіддю на записку.

У суботу вранці, після тривалих роздумів, Флорентіно Аріса знову послав голуба з іншим посланням, але теж без підпису. Цього разу йому не довелося чекати до завтра. Увечері той самий хлопчисько приніс утікача в іншій клітці з дорученням переказати, що ось вам удруге повертають голуба, який знову втік, що позавчора вам його повернули з чемності, а сьогодні повертають із жалості, але якщо, мовляв, він утече і втретє, то вже напевне його не повернуть, і не сподівайтеся. Трансіто Аріса до пізньої ночі розважалася з голубом, вона витягла його з клітки, заколисувала на руках, намагалася приспати, співаючи йому колискових, і зненацька виявила, що в колечку він мав папірця з одним рядком: «Я не приймаю анонімок». Флорентіно Аріса прочитав записку, і серце в нього закалатало так, ніби він досяг найвищої точки у своїй найпершій любовній пригоді, й він майже не спав у ту ніч, раз у раз підхоплюючись від нетерплячки. Наступного дня, рано-вранці, перш ніж піти на службу, він знову випустив голуба з любовною запискою, виразно підписавши своє ім’я, і крім того, встромив у кільце троянду — найсвіжішу, найвогненнішу і найзапашнішу троянду зі свого садка.

Здобути прихильність прекрасної голуб’ятниці виявилося нелегко. Минули три місяці облоги, а вона відповідала йому одне й те саме: «Я не з таких». Але ніколи не відмовлялася приймати послання чи приходити на побачення, що їх Флорентіно Аріса влаштовував під виглядом цілком випадкових зустрічей. Його годі було впізнати: шукач пригод, який ніколи не показував свого обличчя, найвимогливіший і водночас найскупіший серед усіх коханців, який ніколи не давав нічого, а вимагав усього, який ніколи не дозволяв жодній жінці залишити у своєму серці бодай легкий слід, потайний ловець, вибіг насеред вулиці, щедро посилаючи своїй пасії підписані листи, галантні подарунки, необачно прогулюючись побіля хатини голуб’ятниці, а двічі виходив туди, навіть не переконавшись, що чоловік поїхав у подорож або торгує на ринку. Після свого першого кохання, то він один тільки раз відчув, що його серце пронизала стріла.

Через півроку після першої зустрічі вони нарешті зійшлися в каюті пароплава, що стояв на ремонті — його фарбували — біля річкового причалу. То був чудовий вечір. Олімпія Сулета віддавалася любощам весело, з безтурботністю метушливої голуб’ятниці, і їй подобалося лежати голою протягом кількох годин, насолоджуючись тривалим відпочинком, що давав їй не менше втіхи, ніж саме кохання. Каюта була порожня, без меблів, пофарбована тільки наполовину, і запах скипидару здавався приємним, його можна було взяти у спогад про цей щасливий вечір. Зненацька, охоплений несподіваним поривом, Флорентіно Аріса відкрив банку з червоною фарбою, до якої зміг дотягтися з койки, вмочив у фарбу вказівного пальця, намалював над лобком прекрасної голуб’ятниці криваву стрілу, спрямовану вниз, і написав у неї на животі: «Там оселя мого щастя». В ту ж таки ніч Олімпія Сулета роздяглася перед чоловіком, забувши про напис, і він не сказав жодного слова, навіть не задихав частіше, тільки пішов до ванної, поки вона вдягала нічну сорочку, взяв там бритву й одним помахом перетяв їй горло.

Флорентіно Аріса спочатку нічого не знав про цю трагічну подію і довідався про неї тільки через багато днів, коли втеклого гончара спіймали і він розповів для газет, чому і як учинив злочин. Протягом багатьох років Флорентіно Аріса зі страхом думав про свої підписані листи, рахував роки ув’язнення вбивці, який знав його дуже добре, завдяки своїм діловим зв’язкам із пароплавством, але не так боявся він, що йому переріжуть горло чи влаштують публічний скандал, як тієї прикрості, що Ферміна Даса довідається про його невірність. Десь у ті роки, коли Флорентіно Аріса чекав неминучої розплати, жінка, що доглядала Трансіто Арісу, якось довше звичайного затрималася на ринку через несподівану для того сезону зливу і, повернувшися додому, знайшла свою підопічну мертвою. Вона сиділа в кріслі-гойдалці, підмальована та заквітчана, як завжди, з напрочуд, живими очима, з лукавою посмішкою, і доглядачка помітила, що та мертва вже десь години зо дві. Незадовго до смерті вона пороздавала сусідським дітлахам усе своє багатство — видобуті із заритих під ліжком глечиків дрібнички із золота та з коштовного каміння, — кажучи малим, що їх можна смоктати, як карамельки, і далеко не всі коштовності пощастило вернути. Флорентіно Аріса поховав матір у старовинному маєтку «Божа Десниця», відомому також під назвою Холерного кладовища, і посадив у неї на могилі трояндовий кущ.

Уже під час своїх перших відвідин кладовища Флорентіно Аріса виявив, що дуже близько від материної могили була похована Олімпія Сулета, без надгробка, але на свіжому цементі плити хтось намалював пальцем стрілу й надписав ім’я. Флорентіно Аріса з жахом подумав, що то кривавий жарт чоловіка. Коли трояндовий кущ зацвів, він почав залишати на її могилі троянду, коли нікого поблизу не було, а згодом пересадив їй росток, відрізаний з куща матері. Обидва кущі розрослися так буйно, що Флорентіно Аріса мусив приносити із собою садові ножиці та інший інструмент, щоб підтримувати їх у порядку. Та це завдання виявилося йому над силу: через кілька років два кущі розрослися дикими хащами між усіма могилами, й кладовище, на якому віддавна ховали тих, хто став жертвою пошесті, відтоді стали називати Трояндовим кладовищем, аж поки якийсь алькальд, знехтувавши народну мудрість, звелів за одну ніч повикорчовувати трояндові кущі й почепити над вхідною аркою республіканський напис: «Загальне кладовище».

Після смерті матері Флорентіно Аріса знову опинився в полоні своїх маніакальних обов’язків: служба, зустрічі за суворим розпорядком з хронічними полюбовницями, партії в доміно в Комерційному клубі, ті самі книжки про кохання, недільні відвідини кладовища. То була іржа рутини, яку люди так зневажають і так її бояться, проте йому вона допомагала не думати про свій вік. А втім, однієї грудневої неділі, коли трояндові кущі на могилах уже полягли під ножицями, він побачив ластівок на дротах щойно встановленої мережі електричного освітлення і зненацька усвідомив, як багато часу минуло після материної смерті та після вбивства Олімпії Сулети, а ще більше — від того далекого грудневого дня, коли Ферміна Даса надіслала йому листа, в якому пообіцяла кохати його до смерті. Доти він поводився так, ніби час минав для інших, але не для нього. Лише на минулому тижні він зустрів на вулиці одне з багатьох подружжів, що побралися завдяки листам, які він для них писав, і не впізнав найстаршого сина, свого хрещеника. Він викрутився з незручного становища, вигукнувши з традиційним переляком: «Чортівня, та він же зовсім дорослий!» Він не змінив своєї поведінки навіть тоді, коли тіло почало подавати перші сигнали тривоги, бо завжди відзначався міцним, як камінь, здоров’ям. Трансіто Аріса мала звичай казати: «Єдине, на що хворів мій син, це на холеру». Звичайно, вона плутала холеру з коханням, причому ще задовго до того, як утратила пам’ять. Та в кожному разі вона все одно помилялася, бо син таємно переніс шість триперів, хоча лікар запевняв, що йдеться не про шість, а про один і той самий, який оживав після кожної програної битви. Крім того, він нажив собі один бубон, чотири тверді шанкри та шість екзем, проте ні йому, ані комусь іншому з чоловіків і на думку не спало вважати ці воєнні трофеї хворобами.