Генри Форд – Моє життя та праця (страница 38)

Цікаво, як приймають пацієнта. Новоприбулого пацієнта спочатку оглядає головний лікар і потім передає для огляду трьом-чотирьом або й навіть більше, якщо по­трібно, лікарям. Це робиться незалежно від хвороби, через яку він потрапив до лікарні, адже відповідно до досвіду, що поступово накопичується, справа здебіль­шого в загальному стані пацієнта, а не в конкретній недузі. Кожен лікар робить повне обстеження та посилає свій висновок головному лікарю, не маючи можливості попередньо консультуватися з іншими лікарями. Таким чином завідувач лікарнею отримує щонайменше три, а ін­коли шість або сім ґрунтовних і абсолютно незалежних один від одного діагнозів. Усі разом вони складають історію хвороби без будь-яких прогалин. Ці запобіжні заходи запроваджені для того, щоб у межах наших су­часних знань забезпечити за можливості правильний ді­агноз.

Нині маємо в розпорядженні приблизно 600 ліжок. Кожен пацієнт оплачує за твердо встановленими розцінками кімнату, харчування, лікарські та хірургічні послуги до відходу включно. Спеціальних витрат не існує, окремих доглядальниць — також. Якщо хворий вимагає більшого догляду, ніж можна вимагати від присутніх у цьому відділенні доглядальниць, то без жодних доплат додається зайва доглядальниця. Але це трапляється рідко, адже пацієнти згруповані за адекватним для них доглядом. Од­на доглядальниця залежно від складності хвороби догля­дає двох, п’ятьох або й більше пацієнтів. Однак у жодної немає більше сімох підопічних. Унаслідок наших пристосувань доглядальниця в змозі без сторонньої допомоги доглядати за сімома легко хворими. У звичайній лікарні доглядальниці змушені виконувати безліч зайвих рухів. Вони більше гають часу на біганину, ніж на догляд за хворими. Ця лікарня пристосована для заощадження кроків. Кожна кімната — щось цілісне, і подібно до того, як ми прагнули усунути кожен зайвий рух на нашому заводі, ми вчинили й тут. Пацієнти платять за кімнату, догляд і лікарські послуги по 4,5 долара на день. Ця ціна буде знижена за розширення лікарні. Оплата за велику операцію становить 125 доларів, за меншу — за твердо встановленим тарифом. Усі ціни визначені у вигляді експеримен­ту. Лікарня точно так само, як і фабрика, має свою систему і план, розрахований на те, щоб відшкодовувалися всі витрати.

Вочевидь, немає жодних підстав для того, щоб цей дослід не вдався. Його успішність — винятково питання ор­ганізації та розрахунку. Та ж сама організація, яка дозволяє фабриці досягти надзвичайних результатів, підійме до вищого ступеня і роботу лікарні й одночасно зменшить ціни настільки, щоб зробити її доступною для всіх. Єдина різниця між розрахунком коштів для фабрики та лікарні в тому, що лікарня, на мою думку, не повинна працювати з прибутком, хоча експлуатація та погашення мають бути узяті до уваги. Станом на зараз у цю лікарню вкладено близько дев’яти мільйонів доларів.

Якщо б нам лише вдалося скасувати добродійність, то гроші, які тепер укладені в доброчинні установи, могли б улитися в розширену промисловість і сприяти виробниц­тву дешевших товарів і більшої їхньої кількості. Це не ли­ше зняло б із суспільства тягар податків, але й підняло б загальний добробут.

Якщо бажаємо скасувати в світі потреби благодійно­сті, то мусимо мати на увазі не лише економічні умови існування, а й недостатнє знання цих умов, що породжує страх. Проженете страх, і запанує самовпевненість. Доброчинності немає місця там, де є самовпевненість.

Страх — дитина впевненості, яка спирається на щось стороннє: на поблажливість старшого робітника, на успішність фабрики, на сталість ринку.

Звичка до невдач є матір’ю страху. Вона глибоко сидить у людях. Люди хотіли б досягти мети, яка охоплю­є простір від А до Z, а вона їм не дається, на В вони відчувають труднощі, а на С наштовхуються на ймовірно нездоланну перешкоду. Вони вигукують «пропало» та кидають усю справу. Вони навіть не уявляли собі шансів справжньої невдачі; їхній погляд не відрізнить ні правильного, ні неправильного. Вони дозволили перемогти себе природним перешкодам, що виникають на шляху будь-якого на­міру.

Набагато більше людей, хто здався, ніж справді переможених. Не те, щоб їм бракувало знань, грошей, розуму, бажання, а просто не вистачає мозку і наполегливості. Груба проста примітивна сила наполегливості є некоронованою ко­ро­левою світу волі. Люди жахливо помиляються внаслідок своєї хибної оцінки речей. Вони бачать успіхи, досягнуті іншими, і тому вважають їх легко доступними. Фатальна омана! Навпаки, невдачі зазвичай дуже часті, а успіхи досягаються наполегливою працею. Невдачі стаються в стані спокою та безтурботності; за удачу ж доводиться платити всім, що у тебе є, і всім, що ти є. Тому й удачі такі жалюгідні та зневажені, якщо вони не збігаються із загальною користю та прогресом.

Людина все ще вищий витвір природи. Що б не трапилося, людина нею й залишиться. Вона проходить крізь зміни обставин, як крізь зміну температур, і залишається людиною. Якщо їй удасться відродити свій дух, то їй відкриються нові джерела скарбів буття. За його межами немає безпеки, і за його межами немає багатств. Усунення страху створює впевненість і достаток.

Нехай кожен американець воює проти зніженості. Кожен американець повинен повстати проти неї, бо це наркотичний засіб. Вставайте й озброюйтесь, нехай мило­стиню отримують слабкі!

Розділ XVI. Залізниці

Найгіршим прикладом того, наскільки далеко підприємство може відійти від принципу корисного служіння, є залізниці. У нас постійно на язиці опиняється залізничне питання, вирішенню якого присвячено чимало роздумів і промов. Залізницею невдоволені всі. Невдоволені споживачі, адже тарифи як на пасажирські, так і на товарні перевезення занадто високі. Невдоволені залізничні службовці, бо їхня платня занадто мізерна, а робочий час — занадто тривалий. Невдоволені власники залізниць, які стверджують, що вкладені в їхні підприємства гроші не дають прибутку. Од­нак за правильно налагодженої справи задоволеними мали б бути всі. Якщо, не кажучи вже про пасажирів, і службовці, і власники не мають вигоди від підприємства, отже, в його управлінні справді щось негаразд.

Я зовсім не маю наміру корчити із себе знавця залізничної справи. Правда, існують посвячені в її суть, проте, якщо служба, яку виконують американські залізниці, є результатом такого типу накопичених знань, то маю сказати, що моя повага до них не така вже й велика. Я анітрохи не сумніваюся, що саме директори залізниць, люди, що виконують справжню роботу, здатні управляти залізницею на втіху. На жаль, також немає жодного сумніву, що ці реальні директори завдяки ланцюжку обставин не мають зовсім ніякої влади. І саме в цьому є хворе місце. Адже люди, які справді дещо тямлять у залізницях, не можуть бути керівниками.

У розділі про фінанси ми вказували на небезпеку, по­в’язану з позиками. Ясно, що кожен, хто може позичати ad libitum[6], вважатиме за краще скористатися цим правом, для того, щоб покрити недоліки свого ведення справ замість того, щоб їх виправити. Наші директори залізниць змушені, так би мовити, позичати, бо вони не були вільними з дня виникнення залізниць. Керівником у залізничній справі був не директор, а фінансист. Доти, доки залізниці користувалися високим кредитом, було більше зароблено грошей випуском акцій і спекуляцією на цінних паперах, ніж службою людям. Лише дуже незначну частину отриманих за допомогою залізниць коштів ви­тратили на зміцнення їхнього початкового призначення. Якщо завдяки майстерному провадженню справ чисті прибутки підіймалися настільки високо, що з’являлася можливість виплатити акціонерам значні дивіденди, то розпещені спекулянти та справжні власники залізниць використовували дивіденди на те, щоб спочатку підняти ціну на свої акції, потім знизити і, нарешті, на підставі отримання кредиту завдяки прибутку випустити нові акції. Якщо ж прибутки природним або штучним чином падали, то спекулянти скуповували акції назад, щоб згодом інсценувати нове підвищення та новий продаж. У всіх Сполучених Штатах знайдеться не одна залізниця, яка змінила б один або кілька разів своїх власників, тоді як зацікавлені фінансисти нагромаджували один на одного гори акцій доти, доки вся споруда не втрачала рів­новагу і не валилася. Відтак аналогічні їм фінансові кола ставали власниками залізниць, наживали за рахунок легковірних акціонерів значні статки і знову бралися будувати колишню піраміду.

Природний спільник банкіра — юридичний консультант. Маніпуляції, які вироблялися із залізницями, неможливі без порад правника. Юрист, як і банкір, у справі як такій нічого не тямить. Він вважає, що справи ведуться пра­вильно в тому випадку, якщо не виходять із передбачених законом меж або якщо закони можуть бути змінені або витлумачені таким чином, щоб домогтися певної ме­ти. Правники живуть за готовими нормативами. Банкіри ж вирвали з рук залізничних директорів фінансову політику. Вони послали представників стежити за тим, щоб залізниці порушували норми лише законним чином. Для цієї мети вони створили величезні юридичні установи. Замість того, щоб діяти згідно зі здоровим глуздом та обставинами, всі залізниці мали діяти відповідно до рекомендацій своїх адвокатів. Циркуляри обтяжили всі лан­ки організації. До цього додалися ще й закони Штатів і Союзу Штатів, і тепер ми бачимо, як залізниці заплуталися в казуїстиці параграфів. Юристи та фінансисти, з одного боку, й адміністрація штатів з іншого, цілком зв’язали руки залізничним директорам. Бізнесом не можна керувати згори.