Генри Форд – Моє життя та праця (страница 35)

Прагнучи до цієї мети, ми працювали майже п’ятна­дцять років над створенням трактора та витратили чимало мільйонів доларів на дослідження. При цьому йшли якраз тим самим шляхом, що й при створенні автомобіля. Кожна части­на мала бути такою міцною і здатною до опору, як тіль­ки можливо, число частин — якомога мінімальним, а ці­ле — виготовлятися у великій кількості. Тимчасово ми вважали, що може стати в нагоді для цього автомобільний двигун, тому провели з ним кілька дослідів. Але, врешті-решт, дійшли до переконання, що тип трактора, який мені хотілося створити, не має нічого спільного з автомобілем. Ми із самого початку вирішили зробити фабрику тракторів окремим підприємством, незалежним від автомобільної фабрики. Жодна фабрика недостатньо велика для того, щоб виробляти продукцію двох ґатунків.

Автомобіль призначений для їзди, а трактор — для тя­ги. Ця різниця призначення зумовлює різницю конструкції. Найважчим виявилося винайти рульовий механізм, за допомогою якого, незважаючи на велику силу тяги, досягалася точність напрямку. Ми винайшли один тип кон­струкції, який, здається, гарантував за будь-яких умов най­більшу загальну працездатність. Ми зупинилися на чотирициліндровому двигуні, який запускається в хід газоліном і може працювати на гасі. Найменша вага, що мо­же бути поєднаною з достатньою силою, — 2425 англійських фунтів.

Аби мати можливість пристосувати трактор, крім його власних функцій тяги, ще й до інших робіт, ми збудували його так, що він одночасно використовувався й як нерухомий двигун. Якщо він не на дорозі і не в полі, то може бути з’єднаний із іншими машинами за допомогою простого приводного паска. Коротко кажучи, ми хотіли зробити його солідним, різнобічним джерелом сили, і нам це вдалося. Його можна використовувати не лише для оранки, борознування, сіяння та жнив, але й для молотьби, для приведення в дію борошномельних, лісопильних та інших млинів, для викорчовування пнів, відгортання снігу та для всього, що вимагає двигун серед­ньої сили, починаючи від ножиць для стрижки овець і закінчуючи друкуванням газет. Його забезпечили важкими катками, щоб перевозити вантажі дорогами, полозами для льоду та колесами, щоб рухатися рейками. Коли в Детройті всі підприємства зачинилися через нестачу вугілля, ми ще й видавали «Дірборн Індепендент», пославши один із наших тракторів для забезпечення друкарні електрикою, установивши його у дворі та з’єднавши приводними пасками з друкарськими верстатами на четвертому поверсі. Нашу увагу вже звертали на 95 функцій, які досі виконував трактор, і, ймовірно, вони є лише незначною частиною можливого.

Механізм трактора ще простіший за автомобільний, але його виробляють цілком таким самим способом. До цього року виробництво обмежувалося відсутністю годящого фабричного обладнання. Перші трактори виготовили на Дірборнській фабриці, яка тепер виконує функцію дослідної станції. Вона була недостатньо великою для то­го, щоб давати економію, можливу при великому виробництві, а також не могла бути зручно розширена, тому виник план виготовлення тракторів на Рівер-Руж­ській фаб­риці, а вона до цього року ще не розгорнулася для повноцінного виробництва.

Тепер фабрика, призначена для виробництва тракто­рів, збудована. Робота організована цілком так само, як і на автомобільних фабриках. Виробництво кожної окремої частини — самостійне мініатюрне підприємство, і кож­на готова річ підвозиться автоматичними шляхами спершу для часткового, а відтак і для остаточного складання. Все просувається саме собою, і вишкіл є зайвим. Продуктивність теперішньої фабрики сягає мільйона тракторів на рік. Це та кількість, на яку ми розрахували виробництво, тому що світ більше, ніж будь-коли, потребує дешевих, загальнокорисних двигунів і до того ж дуже добре знає ціну машин для того, щоб не жадати їх.

Перші трактори відправилися, як я вже казав, до Англії. У Сполучених Штатах вони вперше з’явилися на ринку 1918-го за ціною 750 доларів. Наступного року ми внаслі­док великих виробничих витрат під­вищили ціну до 885 доларів. У середині року ми знову могли постачати їх за початковою ціною 750 доларів. 1920-го ми ще раз підняли ціну до 790 доларів, але наступного ро­ку зуміли достатньо налагодити виробництво, щоб почати нове зниження цін. Ціна опустилася до 625 доларів і коли, нарешті, запрацювала Рівер-Ружська фабрика, ми знизили ціну до 395 доларів. Це чітко демонструє, який вплив має точна виробнича система на ціну.

Важливо, щоб ціна залишалася низькою, інакше механічна сила не дійде до всіх ферм, а вони її потребують. За кілька років ферма, яка працює лише на людській і кінській силі, буде такою ж рідкістю, як і фабрика, яку при­водять у дію за допомогою бігової доріжки. Фермер має або пристосуватися до використання двигунів, або відмовитися від свого ремесла. Порівняльне зіставлення виробничих цін, без сумніву, це доводить. Під час війни уряд використав досвід із одним трактором «фордсон», аби з’ясувати експлуатаційні витрати порівняно з господарст­вом і кінної силою. Розрахунок зробили на основі високих цін на трактори та високу вартість транспорту. Крім цього, числа на амортизацію та ремонт узяли надто високі. Але навіть якщо б цього і не було, нині ціна знизилася наполовину, адже й виробничі витрати зменшилися наполовину.

Розрахунок свідчить:

За сучасного співвідношення цін вартість одного акра досягала б приблизно 40 центів, причому лише два центи передбачаються на зношування та ремонт. Крім цього, не взято до уваги ще й фактор часу. Оранка пройде майже вчетверо швидше, а фізична сила потрібна лише для керування трактором. Оранка таким чином перетворилася в поїздку автомобілем по полю.

Старовинний спосіб обробляння землі готовий стати романтичним спогадом. Це не означає, що відтепер на фермі не треба працювати. Праця не виключається з будь-якого справді продуктивного життя. Але господар­ство, що приводиться в дію механічно, породжує той наслідок, що убивча, виснажлива робота зникає з селян­сько­го життя. Механічно обладнане господарство знімає важку ношу з людей, щоб перенести її на сталь і залізо. Ми перебуваємо ще лише на початку такого розвитку. Автомобіль революціонізував сучасне фермерське життя не як засіб пересування, а як джерело рухомої сили. Сільське господарство має стати чимось більшим, ніж сільське ремесло. Воно мусить перетворитися на підприємство для виробництва продуктів харчування. Коли ж воно реально перетвориться на ділове підприємство, фактична робота на середньостатистичній фермі виконуватиметься за 24 дні на рік. Решту днів можна буде присвячувати іншій діяльності. Землеробство — занадто сезонна робота для того, щоб повністю залучити одну людину.

Як підприємство для виробництва продуктів харчування сільське господарство буде в такій кількості виробляти та розподіляти його, що кожна сім’я отримає достатньо для того, щоб покрити власні потреби. Адже харчові трести не змогли б існувати, якби ми виробляли всі типи харчових продуктів у такій переважаючій кількості, що їхня заборона та грабунок стали б неможливими. Фермер, який обмежує своє виробництво, прямо грає на руку спекулянтам.

Тоді, можливо, ми й побачимо, як воскреснуть малень­кі мірошницькі двигуни. День, коли перестали існувати сільські млини, був кепським днем. Кооперативне сіль­ське господарство досягне таких успіхів, що ми побачимо фермерські господарства з власними бійнями, в яких свійські свині перетворюватимуться в шинку та сало, з власними млинами, на яких оброблене ними зерно перетворюватиметься на ринковий товар.

Чому бугая, вирощеного у Техасі, перевозять на бійню до Чикаґо та подають на стіл у Бостоні — залишиться питанням, ніким не вирішеним доти, доки не з’явиться можливість усіх потрібних для Бостона бугаїв розводити в околицях Бостону. Централізація продовольчої промис­ловості пов’язана з величезними транспортними й організаційними витратами та занадто збиткова для того, щоб тривати у високо розвинутому суспільному житті.

У найближчі 20 років має статися такий же розвиток сільського господарства, який ми пережили за останні двадцять років у промисловості.

Розділ XV. Навіщо займатися доброчинністю

Чому в цивілізованому суспільстві треба подавати милостиню? Не маю нічого проти благодійності. Боже збав, щоб ми стали байдужими до потреб наших ближніх. У людському співчутті занадто багато прекрасного, щоб я хотів замінити його холодним розважливим міркуванням.

Можна назвати дуже небагато великих досягнень, за якими не стояло б співчуття як рушійна сила. Кожну гідну справу ініціюють заради допомоги людям.

Зле тільки, що ми цей високий шляхетний стимул реалізовуємо занадто дріб’язково. Якщо співчуття спонукає нас нагодувати голодного, чому ж воно не народжує в нас бажання зробити цей голод неможливим? Якщо ми маємо до людей достатньо симпатії для того, щоб визволяти їх із нужди, то почуття, звісно, має бути настільки потужним, щоб цю нужду знищити цілком.

Подавати легко; набагато важче зробити подачку зайвою. Щоб цього досягти, потрібно, не концентруючись на індивідуумі, знищити корінь зла. Певна річ, водночас тре­ба допомагати окремим особам; та справа, однак, не повинна обмежуватися цієї тимчасової допомогою. Важкість дістатися до справжньої причини — уявна. Багато людей вважатимуть, що краще допомогти бідній родині, ніж серйозно задуматися над проблемою усунення бідності загалом.