Фрэнсис Фицджеральд – Романи (страница 60)
Звісно, ми цього не знали ще годин двадцять. Діставшись аеропорту, повідомили старшого стюарда, що містер Шварце не продовжить політ. І далі про нього забули. Грозова туча перемістилася до східного Теннессі і розбилася об гори. Тому зліт призначили менш ніж за годину.
З готелю з’явилися заспані пасажири; та я покуняла кілька хвилин на одній з тих «залізних дів»[65], що 'їх поставили нібито для відпочинку пасажирів. Поволі з осколків спогадів про аварійну посадку почало відроджуватися передчуття ризикованої мандрівки: повз нас бадьоро пройшла нова стюардеса, висока, ладна, з чорним до лиску волоссям, повна подоба попередньої, от тільки одягнута не у французисту червоно-синю форму, а в лляну смугасту.
Вайлі, чекаючи на посадку, підсів до мене.
— Передали містеру Сміту записку? — спитала я, протираючи очі.
— Аякже.
— А хто він, цей Сміт? Підозрюю, саме він зіпсував Шварце всю подорож.
— Шварце сам винен.
— У мене упередженість до тих, кого називають «паровим котком», — заявила я. — Коли вдома татко намагається тиснути на мене, наче «паровий коток», я кажу йому, щоб приберіг це для своєї студії.
Либонь, я не зовсім справедлива, позаяк у цей час вранці слова — лише бліде відлуння думок.
— Утім, саме він же котком вкатав мене в Бенінґтон, за що я повік йому буду вдячна.
— Ох, і грюкоту ж було б, — кинув Вайлі, — якби коток на ім’я Брейді зіштовхнувся з котком на ім’я Сміт.
— А містер Сміт — татків конкурент?
— Не зовсім. Скоріше, ні. Та якби був конкурентом, то я знаю, на кого поставив би.
— На татка?
— Боюсь, що ні.
Для сплеску сімейного патріотизму було ще зарано.
Пілот та старший стюард стояли біля стола реєстрації, й пілот заперечно хитав головою, розглядаючи потенційного пасажира, котрий вкинув дві монетки по п’ять центів у щілину музичного автомата і п’яно розвалився на лавці, намагаючись відігнати сон. У залі очікування загриміла перша пісня, яку він обрав, — «Втрачена», після якої, через короткий проміжок, ще одна, «Ти пішов»[66], така ж догматично-безапеляційна і безповоротна.
Пілот ще рішучіше замотав головою і підійшов до пасажира.
— На жаль, друже, цього разу ми не зможемо взяти вас на борт.
— Шо-о-о?
П’яний сів, і хоч виглядав він жалюгідно, та разом з тим було в ньому щось незрозуміло привабливе, так що мені стало шкода його, хоча музику, яку він обрав, не можна назвати інакше, як вкрай невдала.
— Повертайтеся-но краще до готелю і спробуйте поспати. А ввечері буде інший літак.
— Ні-і-і, хощу цим...
— Іншим разом, приятелю.
З прикрості п’яний навіть з лавки впав. І цієї миті, перекриваючи музику з автомата, гучномовець запросив нас, шановних пасажирів, пройти на посадку. В проході літака я налетіла на Монро Стара, майже впала на нього чи, краще сказати, хотіла впасти. То був чоловік, на якого б запала будь-яка дівчина, навіть без усілякого на те заохочення. Ніякого заохочення не поступало й мені, та я йому подобалася, тому він сів навпроти мене, поки тривала посадка.
— Давайте всі ми попросимо повернути нам гроші, — закинув він вудку.
Його темні очі так і брали мене в полон, і промайнула думка, якими б вони були, якби він справді закохався. Водночас вони здавалися і добрими, і відчуженими і, навіть коли їх погляд ніжно тебе вмовляв, він залишався дещо зверхнім. Але хіба то їхня провина, якщо бачили занадто багато. Він з легкістю входив у роль «свого хлопця» і так само з неї виходив — та насправді, на мою гадку, він таким не був. Утім, він добре розумів, коли краще промовчати, а коли відступити в тінь, і як слухати інших. З висоти свого становища (і хоч його високим не назвеш, та завжди здавалося, що — з висоти) він тримав у полі зору усе розмаїття життя у себе під ногами до найменших подробиць, так молодий добрий пастир і день, і ніч опікується своєю отарою[67]. А от день чи ніч — йому було однаково, він був приречений ніколи не стуляти очі, бо таким вже він народився, навіть без позиву до спокою чи навіть його особливого бажання.
Ми сиділи у мовчанні, яке ніхто і ніщо не порушували... Я знала його з тих самих пір, як він став партнером мого татка вже дюжину років тому, коли мені було сім, а Стару — двадцять два. Вайлі сидів через прохід від мене, і я не знала, чи слід познайомити їх один з одним, а втім, Стар крутив у руках каблучку, і робив це до того відсторонено, що я відчула себе маленькою і непомітною, і не набралася духу. Я й раніше ніколи не сміла ані відвести від Стара погляду, ані просто на нього дивитися, хіба що мала повідомити щось справді важливе ... і я знала, що й на інших він впливав так само.
— Сесиліє, ця каблучка — тобі.
— Перепрошую. Я й не усвідомлювала, що...
— У мене таких ще з півдюжини.
Він простягнув мені каблучку, масивну золоту каблучку з опуклою літерою <А>. Спало на думку, наскільки дивно така масивна річ виглядає на його пальцях, тонких та тендітних, як і риси обличчя з вигнутими бровами та чорним кучерявим волоссям. Такою ж витонченою була і вся його статура. Часом він справляв враження одухотвореного інтелектуала, та насправді він був тим іще бійцем — дехто з його минулого згадував, що у Бронксі[68] він був не останнім у банді підлітків і, коли вони йшли на бійку, той хирлявий хлопчисько завжди йшов попереду, зрідка крізь зуби кидаючи команди тим, хто йшов за ним.
Стар залишив каблучку в моїй долоні, рішуче підвівся і звернувся до Вайлі:
— Ходімо-но до «весільної кабіни», — кивнув він. — Ще побачимося, Сесиліє.
Але ще до того, як вони зникли в кабіні, я почула, як Вайлі спитав:
— Ти записку Шварце хоч відкрив?
І відповідь Стара:
— Ні, ще.
Мабуть, я не дуже швидко мізкую, бо тільки зараз зметикувала, що Стар і є містером Смітом.
Пізніше Вайлі таки розповів мені, що було в тій записці.
Написану нашвидкуруч при світлі фар таксі записку було важко зрозуміти.
Стар прочитав її двічі, підняв руку та пошкрябав вранішню щетину на підборідді.
— У нього зовсім розшарпані нерви, — сказав він. — І чим тут зарадиш? Абсолютно нічим. Шкода, що я його не вислухав. Та я не люблю тих, хто нав’язується тобі зі словами, що це — в твоїх власних інтересах.
— Може, так і було, — припустився Вайлі.
— Це — нікчемний прийом.
— А я б на нього клюнув, — похитав головою Вайлі. — Я мар-нолюбний, як жінка. Якщо хтось вдає, що я їм небайдужий, я прошу продовжувати. Поради мене тільки тішать.
Тепер вже, зморщивши носа, похитав головою Стар. Вайлі продовжував піддражнювати його — то був привілей, у якому йому ніколи не відмовляли.
— Ти клюєш на деякі лестощі, — сказав Вайлі. — Такий собі комплекс Наполеона[69].
— Від лестощів мене просто нудить, — відрізав Стар, — та ще більше нудить, коли тобі нав’язують свою допомогу.
— Якщо тобі так вже не подобаються поради, за що ж ти мені платиш?
— Це суто ділове питання, — сказав Стар. — Я — ділок і я купляю те, що в тебе в голові.
— Який з тебе ділок, — не погодився Вайлі. — От коли я працював у паблісіті по зв’язках з громадськістю, я ділків бачив-пере-бачиВіне можу не погодитися з Чарльзом Френсісом Адамсом[70].
— І що той казав?
— Він знав їх усіх: Ґулда, Вандербілта, Карнеґі, Астера — і він писав, що серед них немає жодного, з ким би він бажав зустрітися ще раз, у цьому чи іншому світі. Ну, з тих пір вони краще не стали. Тому я й кажу, що ти — не ділок.
— Мабуть, той Адамс був буркун, — сказав Стар. — Либонь, сам хотів бути першим, та забракло розсудливості чи твердості характеру.
— Голова в нього на плечах була, — відповів Вайлі досить-таки єхидно.
— Голови на плечах недостатньо. Вас, письменників та й інших людей мистецтва, так і тягне то занепасти духом, то скочити в халепу, і має знайтися той, хто витягне вас із халепи та вправить мізки. — Він знизав плечима. — Ви все сприймаєте занадто близько до серця, а людей або ненавидите, або перед ними вклоняєтеся... люди для вас — це щось особливе, а насамперед — ви самі. Самі напрошуєтеся, щоб вами попихали. Я люблю людей і люблю, коли вони люблять мене, та моє серце там, куди поклав його Господь — у мене всередині.
Він помовчав.
— Гаразд, а що я сказав Шварце в аеропорту? Можеш пригадати точно?
— Ти сказав: «За чим би ти не прийшов, моя відповідь — «Ні!».
Стар мовчав.
— Він зовсім знітився, — продовжував Вайлі, — та я буцімто його трохи розвеселив. А щоб розвіятися, ми покатали доньку Пета Брейді на авто.