Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 99)

— Ти передаєш якісь сигнали!

— Вони сповіщають моїх супутниць, жива я чи мертва. Ви вже про це знали. Деякі наші предки палили кораблі перед атакою. Щоб не було можливості відступити.

Одраде говорила надзвичайно дбайливо, пристосовуючи свій часоритм до реакцій Дами.

— Якщо мені пощастить, ви забезпечите мене транспортом. Мій пілот був кіборгом, і шер не міг захистити його від ваших зондів. Мав наказ радше вбити себе, ніж потрапити до ваших рук.

— Забезпечивши нас координатами вашої планети. — Оранжева барва зникла з очей Дами, та вона все ще була стурбована. — Я не думала, що твої люди настільки тобі підкоряються.

«Як ти тримаєш їх без сексуальних в’язей, відьмо?» «Невже відповідь не очевидна? Маємо таємні сили».

«А тепер обережно, — перестерегла себе Одраде. — Методичний підхід, чуйність до нових потреб. Нехай думає, що ми вибираємо одну методику реагування і дотримуємось її. Скільки вона знає про нас? Не знає, що Мати Настоятелька може бути лише приманкою, наживкою для здобуття життєво важливої інформації. Це дає нам перевагу? Якщо так, то чи може перевага у вишколі подолати перевагу у швидкості та чисельності?»

Одраде не мала відповіді.

Дама сіла за золотий стіл, залишивши Одраде стояти. У цьому її русі відчувалося, що вона повернулася до рідного гнізда. Вона не часто залишала це місце. Це був справжній центр її павутини. Тут було все, що вона вважала потрібним для себе. Привела Одраде до цієї кімнати, бо перебування деінде було їй незвичним. В інших місцях відчувала дискомфорт, можливо, навіть загрозу. Дама не наражалася на небезпеку. Зробила це раз, але це було давно і вже стало для неї чужим. Тепер вона хотіла тільки сидіти тут, у безпечному й добре організованому коконі, звідки могла маніпулювати іншими.

Одраде сприйняла це спостереження як бажане підтвердження дедукції Бене Ґессерит. Сестринство знало, як використати цей важіль.

— Тобі нíчого більше сказати? — спитала Дама.

«Тягни час».

Одраде зважилася запитати:

— Мені вкрай цікаво, чому ти погодилася на цю зустріч?

— Чого тобі цікаво?

— Бо схоже, що… це не у твоєму характері.

— Ми самі визначаємо, що в нашому характері! — відповіла доволі роздратовано.

— Але що тебе цікавить у нас?

— Думаєш, ми вважаємо вас цікавими?

— Можливо, навіть вважаєте нас дивовижними, бо саме так ми розглядаємо вас.

Обличчям Дами промайнув задоволений вираз.

— Я знала, що ви будете у захваті від нас.

— Екзотичне цікавиться екзотичним, — промовила Одраде.

Відповіддю була усмішка розуміння на устах Дами, усмішка особи, чиє домашнє звіря виявило кмітливість. Вона встала й підійшла до єдиного вікна. Покликавши Одраде до себе, вказала на кілька дерев за першими квітучими кущами і заговорила з тим м’яким акцентом, який так складно було відслідкувати.

Щось тицьнуло на кнопку внутрішньої тривоги. Одраде занурилася в паралельний потік, шукаючи її причину. Щось у кімнаті чи в Павучій Королеві? У сценарії бракувало спонтанності, характерної для всього, що робила Дама. Усе було спроєктоване так, щоб створити ефект. Ретельно запланований.

«Це справді Павуча Королева? Може, за нами стежить хтось сильніший?»

Одраде вивчила цю думку, швидко сортуючи. Це був процес, що давав більше питань, ніж відповідей, ментальний скоропис, схожий на мислення ментатів. Сортування за релевантністю і накладання на приховане (але впорядковане) тло. Порядок загалом був витвором людської діяльності. Хаос існував як сировинний матеріал для творення порядку. Таким був ментатський підхід, що давав не абсолютну правду, а чудовий важіль для ухвалення рішень — впорядковане нагромадження даних у недискретній системі.

Одраде перейшла до Проєктування.

«Вони насолоджуються хаосом! Віддають йому перевагу! Узалежнені від адреналіну!»

Тож Дама була Дамою, Великою Всечесною Матроною. Постійною патронесою, постійною зверхницею.

«Ніхто значніший за нами не стежить. Але Дама вірить, що це торг і переговори. Можна подумати, що вона ніколи раніше цього не робила. Достеменно так!»

Дама торкнулася нічим не примітного місця під вікном, і стіна згорнулася, показавши, що вікно було лише штучно створеною проєкцією. Відкрилася дорога на високий балкон, викладений темно-зеленою плиткою. Він виходив на насадження, дуже відмінні від тих, які показувала віконна проєкція. Тут панував збережений хаос, дичавина, залишена самій собі, ще дивніша через контраст із віддаленими впорядкованими садами. Колюче терня, повалені дерева, густі кущі. А далі — рівновіддалені ряди чогось, схожого на городину. Автоматичні комбайни просувалися туди-сюди, залишаючи позаду себе голий ґрунт.

«Справді любов до хаосу!»

Павуча Королева посміхнулася і першою вийшла на балкон.

Ідучи слідом, Одраде знову зупинилася, вражена побаченим. Прикраса на парапеті ліворуч від неї. Фігура натуральної величини, сформована з майже ефірної субстанції, усі площини пір’ясті, усі поверхні викривлені.

Скоса глянувши на фігуру, Одраде побачила, що та мала зображати людину. Чоловіка чи жінку? В одних позиціях чоловік, в інших — жінка. Площини та викривлення реагували на повів мандрівного вітерцю. Тонкі, майже невидимі дроти (скидалися на шиґаструни), підвішені на злегка викривленій трубі, прикріпленій до прозорої копички. Нижні кінцівки фігури майже торкалися всипаної гравієм поверхні підставки.

Одраде вдивлялася, мов зачарована.

«Чому це нагадує мені Шіанину “Порожнечу”?»

Коли вітер ворушив цим витвором, він увесь, здавалося, танцював, інколи вдаючись до граціозної ходи, а потім до повільного піруету і замашних обертань із витягнутою ногою.

— Він зветься «Балетмейстером», — сказала Дама. — При деяких вітрах високо підкидає ноги. Я бачила, як він біжить, зі зграбністю марафонця. Інколи це лише потворні дрібні рухи, руки здригаються, наче тримали зброю. Прекрасне й потворне — це те саме. Думаю, митець неправильно його назвав. «Незнане Буття» звучало б краще.

«Прекрасне й потворне — те саме. Незнане Буття».

Це була та жахлива риса у творінні Шіани. Одраде відчула холодний приплив страху.

— Хто це створив?

— Гадки не маю. Одна з моїх попередниць забрала її з планети, яку ми нищили. Чого тебе це цікавить?

«Це дика річ, якою ніхто не може керувати». Проте вона сказала:

— Я припускаю, що ми обидві шукаємо основи розуміння, намагаємося знайти подібності між нами.

Це викликало оранжевий спалах.

— Ви можете намагатися зрозуміти нас, але ми не маємо потреби розуміти вас.

— Ми обидві походимо з жіночих спільнот.

— Небезпечно думати про нас як про ваше відгалуження!

«Та свідчення Мурбелли вказують, що так і було. Сформовані у Розсіянні з Рибомовок і Превелебних Матерів у стані крайньої скрути».

Цілком невинно, не намагаючись нікого ошукати, Одраде спитала:

— Чому це небезпечно?

Сміх Дами не був веселим. Мстивим.

Одраде наново оцінила небезпеку. Тут було потрібне щось більше за бене-ґессеристський метод проб і спостережень. Ці жінки були призвичаєні убивати, розгнівавшись. Рефлекс. Дама саме це й сказала, говорячи про свою помічницю, а щой­но Дама дала сигнал, що її толерантність має межі.

«А все-таки на свій лад вона намагається вести переговори. Показує свої механічні чудеса, свої сили, своє багатство. Союз не пропонується. Станьте добровільними слугами, відьми, нашими рабинями, і ми багато чого пробачимо. Щоб захопити останню з Мільйона Планет? Більше, ніж це, звичайно, але цікаве число».

Одраде з новою обережністю змінила свій підхід. Превелебні Матері надто легко впадали в адаптивні схеми. «Я, звичайно, дуже відрізняюся від тебе, але вдамся до пом’якшення, щоб досягти згоди». Це не працює з Всечесними Матронами. Вони не приймуть нічого, над чим не матимуть абсолютного контролю. Те, що Дама дозволила Одраде такі вольнощі, лише вказувало на її вищість над своїми Сестрами.

Дама знову заговорила у владній манері.

Одраде слухала. Як дивно, що Павуча Королева вважала, наче одною з найпривабливіших речей, які їй може надати Бене Ґессерит, є імунітет до нових хвороб.

«Чи не ця форма атаки пригнала їх сюди?»

Її щирість була наївною. Обійтися без цих втомливих періодичних перевірок, чи не нажила ти у своєму тілі таємних мешканців. Інколи не таких таємних. Інколи огидно небезпечних. Але Бене Ґессерит можуть покласти цьому край і будуть відповідно винагороджені.

«Як мило».

Далі цей мстивий тон у кожному слові. Одраде затрималася на цій думці. Мстивий? Це не має належного присмаку. Щось приховується на глибшому рівні.

«Несвідома заздрість через те, що ви втратили, відколовшись від нас!»

Це був інший шаблон, і він уже перетворився на стиль!