Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 98)

Дама поринула у спогади, а коли відповіла, в її голосі з’яви­лися тонкі підтони.

«Квітковий ідентифікаційний маркер її власного фреймбуша. Уявити тільки! Та вона сумна і сердита водночас, коли думає про це. І міркує, чого я звернула на це увагу».

— Інакше кущ був би не прийняв мене, — сказала Дама.

«Цікавий вибір часу дієслова».

Акцентований ґалах нескладно було зрозуміти. Вочевидь, вона несвідомо пристосувалася до слухача.

«Добрий слух. Витрачає кілька секунд, придивляючись, прислухаючись і пристосовуючись так, щоб її розуміли. Дуже давня мистецька форма, яку більшість людей швидко засвоює».

Одраде розгледіла в цьому ті ж корені, що і в захисного забарвлення.

«Не хоче здаватися чужою».

Адаптивна характеристика, вбудована в гени. Всечесні Матрони не втратили її, але це була їхня вразлива точка. Підсвідомі тональності були не повністю приховані й багато чого виявляли.

Попри своє вульгарне марнославство, Дама мала й інтелект, і самодисципліну. Приємно було дійти такої думки. Відпадала необхідність говорити іносказаннями.

Одраде зупинилася там, де й Дама, на краю патіо. Вони стояли майже пліч-о-пліч. Одраде, що дивилася на сад, була вражена його ледь не бене-ґессеритським виглядом.

— Викладай свою партію, — сказала Дама.

— Яка моя вартість як заручниці? — спитала Одраде.

Оранжевий спалах!

— Ти недвозначно поставила це питання, — промовила Одраде.

— Продовжуй. — Оранжева барва зникає.

— У Бене Ґессерит є три Сестри, що можуть мене замінити. — Одраде кинула їй свій найпронизливіший погляд. — Ми можемо ослабити одні одних так, що це знищить і нас, і вас.

— Ми могли б розчавити вас, як комаху!

«Стережись оранжевого!»

Пересторога зсередини не змусила Одраде відхилитися.

— Але рука, що ляснула нас, загноїлася б, і врешті вас пожерла би хвороба.

«Якщо не вдаватися у специфічні деталі, годі висловитися ясніше».

— Неможливо. — Оранжевий спалах.

— Думаєш, ми не знаємо, що вас відштовхнули сюди ваші вороги?

«Мій найнебезпечніший гамбіт».

Одраде чекала ефекту. Похмура гримаса була не єдиною видимою реакцією Дами. Оранжева барва зникла, очі без неї здавалися дивно невідповідними до грізного обличчя.

Одраде кивнула, наче Дама відповіла.

— Ми можемо підставити вас під атаку тих, хто загнав вас у цей глухий кут.

— Думаєте, ми…

— Ми знаємо.

«Принаймні я тепер знаю».

Знання викликало піднесення і страх одночасно.

«Яка зовнішня сила змогла подолати цих жінок?»

— Ми просто накопичуємо сили, перш ніж…

— Перш ніж повернутися на арену, де вас напевне розчавлять… де ви не можете розраховувати на свою нездоланну кількісну перевагу.

Голос Дами перейшов у пом’якшений ґалах, який Одраде насилу розуміла.

— Тож вони були у вас… і винесли свою пропозицію. Які ж ви дурні, що вірите…

— Я не сказала, що ми віримо.

— Якби Логно там, позаду… — Кивок головою на помічницю в кімнаті. — …якби почула, що ти так зі мною розмовляєш, ти була б мертвою швидше, ніж я встигла б тебе попередити.

— Мені пощастило, що ми тут лише вдвох.

— Не розраховуй, що це надто допоможе тобі надалі.

Одраде через плече озирнулася на будівлю. Були помітні зміни в проєкті Гільдії: довгий фасад з численними вікнами, багато екзотичної деревини і коштовного каміння.

Багатство.

Вона зіткнулася з багатством, доведеним до екстремального рівня, багатством, яке декому складно було уявити. Чого тільки Дама не захотіла б, що тільки могло їй запевнити підлегле суспільство — ні в чому їй не відмовлено. Ні в чому, крім свободи повернутися в Розсіяння.

Як сильно чіплялася Дама за фантазію, що її вигнання може закінчитися? Що це за потуга пригнала таку силу назад до Старої Імперії? Чого сюди? Одраде не сміла спитати.

— Продовжимо в моєму помешканні, — сказала Дама.

«Нарешті в лігво Павучої Королеви!»

Помешкання Дами було частиною загадки. Підлога встелена багатими килимами. Вона скинула сандалі та ввійшла босоніж. Одраде наслідувала її приклад.

«Глянь на мозолисту підошву на стопах! Небезпечна зброя, і підтримується в доброму стані».

Одраде заінтригувала не м’яко встелена підлога, а сама кімната. Одне віконце, що виходило на дбайливо доглянутий ботанічний сад. Ні портьєр, ні картин на стінах. Без прикрас. Вентиляційна решітка рисувала тінисті смуги над дверима, в які вони ввійшли. Ще одні двері праворуч. Ще один вентиляційний отвір. Дві м’які сірі канапи. Два малі бічні столики, блискуче-чорні. Ще один стіл, більший, відтінку золота, зверху із зеленим відблиском, що вказував на поле керування. Одраде розпізнала на золотому столі тонко прорисований прямокутник проєктора.

«Ах, це її кабінет. Ми тут, щоб працювати?»

Місце, облаштоване для досконалої концентрації. Дбайливо усунуто все, що може відволікти. Які відволікання прийняла б Дама?

«Де прикрашені кімнати? Вона мусить жити у злагоді зі своїм оточенням. Не можна постійно творити ментальні бар’єри, аби відштовхнути довколишні речі, які неприємно застряють у твоїй психіці. Якщо хочеш справжнього комфорту, твій дім не може бути обставлений так, щоб шкодити твоїй психіці, надто ж її підсвідомій частині. Вона розуміє підсвідому вразливість! Це справді небезпечно, але вона має силу сказати “Так”».

Це була древня бене-ґессеритська проникливість. Шукаєш тих, хто може сказати «Так». Ніколи не клопочешся підвладними, що можуть сказати лише «Ні». Шукаєш тих, хто може укласти угоду, підписати контракт, сплатити за зобов’язан­ням. Павуча Королева рідко казала «Так», але мала таку силу і знала про це.

«Мені слід було здогадатися, коли вона відвела мене вбік. Послала мені перший сигнал, дозволивши називати її Дамою. Чи не занадто поспішно я діяла, влаштовуючи Теґову атаку так, що не можу її зупинити? Надто пізно, щоб передумати. Я знала це, коли спускала його зі швори.

Та які інші сили могли б ми привернути?»

Одраде зареєструвала схему домінування Дами. Слова і жести могли змусити Павучу Королеву відсахнутися та сидіти, скулившись і прислухаючись до биття власного серця.

«Драма мусить розвиватися».

Дама робила щось руками в зеленому полі над золотим столом. Сконцентрувалася на цьому, ігноруючи Одраде, що було і зневагою, і компліментом водночас.

«Ти не втручатимешся, відьмо, бо це не у твоїх інтересах і ти це знаєш. Крім того, ти не досить важлива, щоб мене відволікати».

Дама здавалася схвильованою.

«Чи була атака на Гамму успішною? Починають прибувати біженці?»

Оранжевий спалах зосередився на Одраде.

— Ваш пілот щойно знищив себе і свій корабель, щоб уникнути нашого огляду. Що ви привезли?

— Самих себе.