Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 82)

Щось у тому, як було поставлено питання, підказало Одраде, що Белл здійснила ментатський аналіз. «Вона знає, що я задумала!»

— Якщо знаєте кращий курс, відкрийте його зараз, — промовила Одраде. «Або сидіть тихо».

Запанувала тиша. Одраде по черзі глянула на кожну зі своїх компаньйонок, зупинившись на Белл.

«Допоможіть нам, усі боги, які тільки можуть існувати! А я, бувши бене-ґессериткою, надто агностик, аби молити про щось більше, ніж надія використати всі можливості. Не відкривай цього, Белл. Коли тобі відомо, що я зроблю, то ти знаєш — це слід побачити у слушний час».

Беллонда закашляла й вирвала Одраде із задуми.

— Будемо їсти чи розмовляти? На нас уже витріщаються.

— Не варто спробувати ще раз зі Скителі? — спитала Шіана.

«Це була спроба відвернути мою увагу?»

— Нічого йому не давати! — промовила Беллонда. — Тримаймо його у резерві. Нехай попітніє.

Одраде глянула на Беллонду. Та лютувала через мовчання, до якого змусило її таємне рішення Одраде. Уникала погляду Шіани. «Ревнує! Белл ревнує до Шіани!»

— Тепер у мене лише дорадчий голос, але… — озвалася Тамелейн.

— Припини це, Там! — гарикнула Одраде.

— Ми з Там розмовляли про цього гхолу, — сказала Беллонда (Дункан був «цим гхолою» щоразу, коли Беллонда мала сказати щось зневажливе). — Чому він вважав, що йому необхідно таємно розмовляти з Шіаною? — Кинула важкий погляд на Шіану.

Одраде побачила спільну підозру. «Вона не приймає пояснень. Невже відкидає емоційні нахили Дункана?»

— Мати Настоятелька пояснила це! — швидко заговорила Шіана.

— Емоції, — глузливо кинула Беллонда.

Одраде, яку здивувала ця реакція, здійняла голос:

— Придушування емоцій — це слабкість!

Тамелейн скинула кошлаті брови.

— Якщо не зігнемося, можемо зламатися, — втрутилася Шіана.

Перш ніж Беллонда встигла відповісти, Одраде сказала:

— Кригу можна розтрощити або розтопити. Крижані діви вразливі на окрему форму атаки.

— Я голодна, — зауважила Шіана.

«Миротворство?» Ніхто не сподівався такого від Мишки.

Тамелейн підвелася.

— Буябес. Нам слід поїсти риби, доки наше море не зникло. Нуль-ентропійного запасу вистачить ненадовго.

У найлагіднішому з паралельних потоків Одраде зауважила, що її компаньйонки відійшли до стійки. Звинувачення у словах Тамелейн нагадало їй другий день із Шіаною, після рішення про ліквідацію Великого Моря. Стоячи рано-вранці при Шіаниному вікні, Одраде стежила, як на пустельному тлі пролітає морський птах. Він мчав на північ — істота, цілковито недоречна у цьому довкіллі, але через це прекрасна на глибоко ностальгійний лад.

Білі крила виблискували в ранковому промінні. Чорні мазки під і перед очима. Потім, здіймаючись у повітряному потоці, склав крила, мов яструб, і зник з поля зору за дальшими будівлями. Знову з’явившись, ніс щось у дзьобі — шматок, який ковтнув на льоту.

Самотній морський птах адаптовувався.

«Ми адаптуємося. Ми справді адаптуємося».

Однак ця думка не втішала. Не заспокоювала. Радше шокувала. Одраде відчула, що її вибито з небезпечного курсу. Не лише її люба Капітула, а й весь людський Усесвіт виламувався з давніх обрисів, набираючи нових форм. Може, у цьому новому Всесвіті Шіана далі таїтиме щось від Матері Настоятельки. А вона щось таїть.

Кислий тон Беллонди знову повернув Одраде до дійсності.

— Якщо не хочеш сама себе обслужити, либонь, нам доведеться подбати про тебе. — Беллонда поставила перед Одраде миску ароматної рибної юшки, а біля неї — велику скибку часникового хліба.

Коли всі вони скуштували буябес, Беллонда відклала ложку і важким поглядом утупилася в Одраде.

— Не хочеш порадити нам «любити одна одну» чи ще якусь дурню для розслаблення?

— Дякую, що принесли мені їжу, — промовила Одраде.

Шіана ковтнула, і на її обличчі з’явилася широка усмішка.

— Смакота.

Беллонда повернулася до їжі.

— Нормально. — Але вона почула безсловесне зауваження.

Тамелейн їла статечно, переводячи погляд з Шіани на Беллонду, а потім на Одраде. Там, здається, погоджувалася з пропозицією пом’якшення емоційних обмежень. Принаймні не висловила заперечення, хоча здавалося ймовірнішим, що заперечуватимуть саме старші Сестри.

«Любов, яку Бене Ґессерит намагалися заперечити, всюди», — подумала Одраде. У дрібних і значних речах. Скількома способами можна приготувати смачну їжу, що підтримує життя, за рецептами, які справді були втіленням любові, старої і нової. От хоча б цей буябес, що так пестливо пропливає по її язику. Він походить з любові: дружина вдома готує ту частину денного улову, яку чоловік не зумів продати.

Сама сутність Бене Ґессерит прихована у любові. Навіщо ж іще служити цим непромовленим потребам, які завжди тяжіли над людством? Навіщо ж іще працювати над удосконаленням людського роду?

Спорожнивши миску, Беллонда відклала ложку і зібрала юшку рештками хліба. Ковтнула із замисленим виглядом.

— Любов нас ослаблює, — сказала вона. У її голосі не було сили.

Аколітка не могла б сказати цього інакше. Просто з Кодексу. Одраде приховала веселощі та парирувала іншою цитатою-сходинкою з Кодексу:

— Стережись жаргону. Зазвичай він приховує невігластво і містить у собі обмаль знань.

У Беллондиних очах з’явилася шаноблива обережність.

Шіана відхилилася від столу і обтерла рот серветкою. Тамелейн зробила так само. Її слідокрісло підлаштувалося, коли вона відкинулася назад, очі весело сяяли.

«Там знає! Лукава стара відьма досі мудро розпізнає мої шляхи. Та Шіана… яку гру веде Шіана? Я майже певна, що вона намагається відволікти мене, відвернути від себе мою увагу. Вона в цьому митець, навчилася від мене. Що ж… у цю гру можна грати вдвох. Я натисну на Беллонду, але й стежитиму за моєю маленькою приблудою з Дюни».

— Скільки коштує порядність, Белл? — спитала Одраде.

Беллонда прийняла цей укол мовчки. У жаргоні Бене Ґессерит було визначення порядності, і всі вони це знали.

— Чи повинні ми вшановувати пам’ять леді Джессіки за її людяність? — спитала Одраде. «Для Шіани це виявилося несподіванкою!»

— Джессіка наразила Сестринство на небезпеку! — «Беллонда звинувачує».

— Своїм Сестрам вірна будь, — пробурмотіла Тамелейн.

— Наше древнє визначення порядності допомагає нам зберегти людяність, — сказала Одраде. «Добре мене слухай, Шіано».

Голосом, лише трохи гучнішим за шепіт, Шіана промовила:

— Втративши це, втратимо все.

Одраде стримала зітхання. Ось воно!

Шіана зустрілася з нею поглядом.

— Ти, звичайно, нас інструктуєш.

— Сутінкові думки, — буркнула Беллонда. — Краще їх уникати.

— Тараза називала нас «Бене Ґессерит останніх днів», — промовила Шіана.

Настрій Одраде змінився у бік самозвинувачення.

«Прокляття нашого теперішнього існування. Зловісна уява може знищити нас».