Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 111)
Футари, розміщені в безпечних каютах, його не тривожили. Цікаві тварини, але цієї миті незначущі. Як на те пішло, про Скителі він подумав лише мимохідь. Малий тлейлаксу залишався під наглядом вартових, які, попри інші клопоти, не спускали з нього пильної уваги.
Він ліг у постіль з почуттям нервозності, яка мала готове пояснення для всіх сторожових псів Архіву:
Вона й була в небезпеці, але він не міг її захистити.
Він встав удосвіта й повернувся до арсеналу демонтувати збройну фабрику. Тут його знайшла Шіана й попросила приєднатися до неї в секції охорони.
Їх привітало кілька Прокторок. Обрана ними лідерка його не здивувала. Гарімі. Він чув про її виступ на Соборі. Підозрілива. Занепокоєна. Готова розпочати власну ризиковану гру. Жінка мала спокійне обличчя. Дехто казав, що вона рідко усміхається.
— Ми відвернули комунікатори в цьому приміщенні, — сказала Гарімі. — Показують нас, як ми перекушуємо й розпитуємо тебе про зброю.
Айдаго відчув клубок у шлунку. Люди Белл швидко розпізнають симуляцію. Надто ж проєктований манекен його самого.
Гарімі відповіла на його насуплену міну:
— Ми маємо союзників у Архівах.
Заговорила Шіана:
— Ми тут, аби спитати: чи хочеш ти зійти з корабля, перш ніж ми втечемо на ньому?
Його здивування було щирим.
Він цього не обмірковував. Мурбелла більше йому не належала. Зв’язок між ними розірвано, розірвано з її боку. Вона ще з цим не змирилася. Поки ні. Але зробить це, коли її вперше попросять ухвалити рішення, яке наразить його на небезпеку, заради цілей Бене Ґессерит. Зараз вона просто трималася від нього на більшій відстані, ніж це було необхідно.
— Ви рушаєте в Розсіяння? — спитав він, дивлячись на Гарімі.
— Рятуємо те, що вдасться. Голосуємо ногами, як це колись називалося. Мурбелла підриває Бене Ґессерит.
Існував невимовлений аргумент, який, на його думку, виявився для них вирішальним. Незгода з ризикованою грою Одраде.
Айдаго глибоко вдихнув.
— Я рушаю з вами.
— Тільки потім не жалкуй! — перестерегла Гарімі.
— Це дурня! — сказав він, давши волю придушеній тузі.
Гарімі не здивувалася б такій відповіді Сестри. Айдаго її шокував, їй знадобилося кілька секунд, щоб отямитися. Чесність її підкорила.
— Звичайно, це дурня. Я перепрошую. Ти певен, що не залишишся? Ми завинили тобі шанс зробити власний вибір.
— Я приєднаюся до вас.
Туга на його обличчі була невдаваною. Він не приховував її, повернувшись до своєї консолі.
Не намагався приховувати своїх дій, перекодовуючи ідентифікатори контурних ланцюгів корабля.
Контурні ланцюги з’явилися на його проєкціях — кольорові стрічки, зв’язок яких з льотною системою був розірваний. Уже після кількох хвилин вивчення став видимим шлях в обхід цього розриву. Ментатські спостереження підготували це.
Айдаго сів, відкинувшись на спинку крісла, і чекав.
У момент зльоту в черепі виникло відчуття гуркотливої порожнечі. І раптово припинилося, коли вони достатньо віддалилися від поверхні, щоб задіяти нуль-поле і ввійти в Простороскладку.
Айдаго дивився на проєкцію. Ось вони: літня пара у своєму саду! Він бачив мерехтливу мережу попереду них. Чоловік вказав на неї, його обличчя розпливлося у задоволеній усмішці. Вони рухалися в прозорому покривалі з контурними ланцюгами корабля позаду. Мережа розросталася — уже не лінії, а стрічки, товщі за проєктовані контурні ланцюги.
Губи чоловіка формували слова, але звуку не було.
Долоні Айдаго перемістилися до консолі, пальці віялом розійшлися у ком-полі, перехоплюючи потрібні елементи контролю над контурами. Немає часу для тонкощів. Грубий розрив. Упродовж секунди він дістався ядра. З цього моменту просто було скидати цілі сегменти. Навігація пішла першою. Він побачив, як тоншає мережа, а на обличчі чоловіка з’являється здивування. Наступним було нуль-поле. Айдаго відчув, як корабель крениться в Простороскладку. Мережа перехилилася, почала розтягуватися, а двоє спостерігачів скоротилися й порідшали. Айдаго стер ланцюги зоряної пам’яті, а з ними і свої власні дані.
Мережа і спостерігачі зникли.
Не мав відповіді, крім певності, що коренилася в його попередніх частих видіннях.
Він знайшов Шіану в приміщенні варти, над панеллю тимчасового керування польотом. Вона не здійняла погляду. Схилилася над панеллю, нажахано дивлячись на неї. Проєкція над Шіаною показала, що вони вийшли з Простороскладки. Усі побачені сузір’я були Айдаго незнайомими, та він цього й очікував.
Шіана обернулася й глянула на Гарімі, що стояла над нею.
— Ми втратили все своє сховище даних!
Айдаго постукав себе по скроні вказівним пальцем.
— Ні, не втратили.
— Але нам знадобляться роки, щоб відновити основне! — запротестувала Шіана. — Що сталося?
— Ми — нерозпізнаваний корабель у нерозпізнаваному Всесвіті, — сказав Айдаго. — Хіба ж не цього ми хотіли?
***
Немає таємниці рівноваги. Мусиш просто відчути хвилі.
Мурбеллі здавалося, що минуло століття від моменту, коли вона усвідомила Дунканове рішення.
Незмінне часочуття, здобуте під час Агонії, підказало їй, що насправді від цього усвідомлення минуло всього кілька секунд, але вона відчувала, що знала про його намір із самого початку.
Потяглася до ком-пульта, аж тут Централь задрижала. Тремтіння тривало нескінченно довго, та врешті поволі затихло.
Беллонда вже схопилася на ноги.
— Що…
— Це не-корабель здійнявся з Летовища, — промовила Мурбелла.
Беллонда кинулася до свого ком-пульта, але Мурбелла її зупинила.
— Уже відлетів.
— Та хто… — Беллонда замовкла, не договоривши. Сама оцінила послідовність подій і розгледіла те саме, що бачила Мурбелла.
Мурбелла зітхнула. Знала всі лайки людської історії, однак не хотіла вдаватися до жодної з них.
— Я з’їм ланч у приватній їдальні з радницями та хочу, щоб ти була присутня, — сказала Мурбелла. — Скажи Дуані: нехай знову стушкує устриці.
Беллонда почала було протестувати, але все, що в неї вийшло, це: