Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 76)

Вафф беззастережно це прийняв. З огляду на обставини, це було саме те, чого й можна було сподіватися. Він знав, що виявив тут багато речей, які краще б тримати в резерві, та й досі зоставалися речі, яких не знали в Бене Ґессерит. І речі, яких він навчився!

Тут Одраде цілковито його шокувала, сказавши:

— Ваффе, якщо ви думаєте, що ваші потомки з Розсіяння повернулися до вас незміненими, то дурість стала вашим способом життя.

Він змусив себе промовчати.

— Маємо всі пазли у своїх руках, — продовжила вона. — Ваші потомки є знаряддям блудниць із Розсіяння. А якщо ви думаєте, що хтось із них дотримає умови, то ваша дурість виходить за межі кожного опису!

Ваффова реакція сповістила їй, що тепер вона його піймала. Пазли з клацанням ставали на місце. Сказала йому правду там, де потрібна була правда. Його сумніви знову скерувалися, куди слід: проти людей з Розсіяння. І це було зроблено його власною мовою.

Він намагався говорити, попри клубок у горлі. Йому довелося масажувати горло, перш ніж мова повернулася до нього.

— Що ми можемо зробити?

— Це очевидно. Загублені розглядають нас як ще одне завоювання. Вважають це прибиранням за собою. Звичайна обачність.

— Але ж їх так багато!

— Якщо ми не об’єднаємося і не виробимо спільний план, щоб їх подолати, вони зжують нас, як сліг пережовує свій обід.

— Ми не можемо піддатися бруду повінд! Бог цього не допустить!

— Піддатися? Хто пропонує нам піддатися?

— Але ж Бене Ґессерит завжди вдаються до цієї древньої відмовки: «Як не можеш їх перемогти, приєднайся до них».

Одраде похмуро всміхнулася:

— Бог не дозволить вам піддатися! Чи ти натякаєш, що Він дозволить піддатися нам?

— То який же ваш план? Що б ви зробили проти таких численних супротивників?

— Достеменно те, що плануєте й ви: навернути їх. Коли скажете слово, Сестринство відкрито підтримає істинну віру.

Вафф сидів у приголомшеному мовчанні. Тож вона знала суть плану тлейлаксу. Та чи знала, як тлейлаксу заміряють утілити його в життя?

Одраде пильно на нього дивилася, неприховано оцінюючи. «Хапай дикого звіра за яйця, якщо мусиш», — думала вона. Та що, як проєкції аналітиків Сестринства були помилковими? У такому разі всі ці переговори не більше ніж жарт. І цей погляд із глибини Ваффових очей, цей натяк на древню мудрість… куди старшу за його плоть. Вона промовила з більшою впевненістю, ніж відчувала її насправді:

— Інші заплатили б високу ціну за те, чого ви досягли: за гхол із ваших контейнерів, за таємницю, яку ви зберігаєте для себе.

Її слова було достатньо зашифрованими (їх слухають інші?), та Вафф ні на мить не засумнівався, що Бене Ґессерит знають навіть це.

— Ви вимагатимете участі і в цьому теж? — спитав він. Слова зі скрипом видобувалися з його пересохлого горла.

— У всьому! Ми ділитимемося всім.

— І що ви внесете в цей великий поділ?

— Проси.

— Усі ваші розплідні записи.

— Вони ваші.

— Розплідних матерів на наш вибір.

— Назви їх.

Ваффові перехопило подих. Це було куди більше, ніж пропонувала Мати Настоятелька. Це було наче квітка, що розкривалася у його свідомості. Вона, природно, мала рацію щодо Всечесних Матрон і щодо потомків тлейлаксу з Розсіяння. Він ніколи повністю їм не довіряв. Ніколи!

— Ви, вочевидь, захочете необмеженого доступу до джерела меланжу, — сказав він.

— Вочевидь.

Він дивився на неї, ледь вірячи, як сильно йому поталанило. Аксолотлеві контейнери дарували б безсмертя лише тим, хто прийме Велику Віру. Ніхто не зважиться напасти на тлейлаксу з метою грабежу, якщо буде відомо: вони радше знищать, ніж віддадуть те, що в них хочуть відібрати. А тепер! Він здобув служіння наймогутнішої та найтривкішої із місіо­нерських сил. Тут, безперечно, видно було Божу руку. Спершу Вафф відчув благоговіння, тоді піднесення. Він тихо заговорив до Одраде:

— А ти, Превелебна Мати, як назвеш нашу згоду?

— Шляхетною метою, — сказала вона. — Ти вже знаєш слова Пророка з січі Табр. Сумніваєшся в ньому?

— Ніколи! Та… та є одна річ. Що ви плануєте з цим гхолою Дунканом Айдаго та дівчиною Шіаною?

— Ми їх схрестимо, звичайно. А їхні потомки промовлятимуть від нашого імені до всіх потомків Пророка.

— На всіх планетах, куди ви їх заберете!

— На всіх цих планетах, — погодилася вона.

Вафф відкинувся на спинку крісла. «Я тебе піймав, Превелебна Мати, — подумав він. — Головними у цій спілці будемо ми, а не ви. Гхола не ваш: він наш!»

Одраде бачила у Ваффових очах тінь застережень, але знала, що зважилася на стільки, скільки посміла. Якби зайшла задалеко, це викликало б сумніви. Хай там як, вона звернула Сестринство на новий курс. Тепер Тараза не зуміє уникнути цього союзу.

Вафф вирівняв плечі дивно юнацьким жестом, що не пасував до древньої мудрості в його очах.

— Ах, і ще одне, — сказав він, почуваючись Паном Панів, що говорить власною мовою і наказує всім, хто його чує. — Ви допоможете нам поширити цей… цей Атрідівський маніфест?

— Чому ні? Це я його написала.

Вафф різко схилився вперед.

— Ти?

— Думаєш, це міг зробити хтось із меншими здібностями?

Він кивнув головою, переконаний без дальших доказів. Це стало паливом для думки, що спалахнула в його свідомості, фінальною крапкою їхньої союзної угоди: відтепер могутні уми Превелебних Матерів стануть радниками тлейлаксу на кожному кроці! Чи має значення, що ці блудниці з Розсіяння переважають їх кількісно? Хто може дорівнятися такому поєднанню мудрості та нездоланної зброї?

— Заголовок маніфесту теж правдивий, — промовила Одраде. — Я істинний потомок Атрідів.

— Ти станеш однією з ваших розплідниць? — відважився він.

— Мій розплідний вік майже проминув, але я до ваших послуг.

***

Ми пам’ятаємо друзів у війнах, забутих нами. Пам’ять цю закарбовано в наших глибоких ранах. Болісна пам’ять про битви зі стертими вже іменами. Ми не хотіли цих воєн, не вертаймось до них думками. Що здобули ми, а що назавжди поховали в курганах?

Бурзмалі продумав свій план, опираючись на те, чого навчився від башара, але на власний розсуд вибрав із численних опцій та обміркував запасні варіанти на випадок збою. Це було прерогативою командира! З потреби він вивчив про територію усе, що можна.

За часів Старої Імперії та навіть за правління Муад’Діба район довкола Твердині Гамму був лісовим заповідником, покритим пагорбами, що здіймалися значно вище за нафтоносні обшири, які становили переважну частину Харконненівської території. На цих пагорбах Харконнени вирощували найкращі види пілінгітама — дерева, що за всіх часів було твердою валютою, найбільші багачі завжди дуже його цінували. Споконвіку знавці воліли оточувати себе благородною деревиною, а не штучними матеріалами масового виробництва, раніше відомими як поластин, полаз і пормабат (пізніше їх скоротили до тин, лаз і бат). Вже у Старій Імперії існувала зневажлива мітка для власників дрібніших капіталів і представників Менших Домів, що постала зі знання про вартість рідкісної деревини.

«Він — П3», — казали про тих, хто оточував себе дешевими копіями, зробленими з нешляхетного матеріалу. Найбагатші, навіть якщо змушені були використовувати один із цих жалюгідних П3, за можливості приховували його за П1, пілінгітамом.

Бурзмалі знав це все і ще більше, коли послав своїх людей на пошуки стратегічно розміщеного пілінгітама поблизу не-кулі. Ця шляхетна деревина мала багато цінних якостей, що робили її бажаною сировиною для вмілих майстрів. Зі щойно зрубаним пілінгітамом можна було працювати, як з м’яким деревом; висушений і старий зберігався як тверда деревина. Поглинав багато пігментів, а під кінець роботи могло здатися, що це його природний зернистий відтінок. Іще важливіше те, що пілінгітам був невразливим до грибків, і жодна комаха не вважала, що він годиться їй на обід. І, нарешті, його не брав вогонь, а старі живі дерева росли назовні, так що всередині зоставалася порожня труба.

— Зробимо несподіване, — сказав Бурзмалі своїм шукачам.

Він помітив характерну лаймову зелень пілінгітамового листя, уперше пролітаючи над цим районом. За Голодних Часів ліси на цій планеті були об’єктом нападів та вирубування, але величні П1 далі вели достойне життя між хвойними і листяними деревами, насадженими за наказом Сестринства.

Шукачі Бурзмалі знайшли такий П1, що височів над пагорбом поблизу не-кулі. Розпростер своє покрите листям гілля майже на три гектари. Пополудні визначеного дня Бурзмалі розставив приманки на певній відстані від цієї позиції та відкрив тунель із неглибокої болотистої низини до порожньої серцевини пілінгітама. Там облаштував свій командний пункт і помістив усе, потрібне для втечі.