Фрэнк Херберт – Діти Дюни (страница 35)
— На нещастя, наш батько залишив багатьох людей-равликів у нашому світі, — сказала Ганіма.
Припущення, що люди існують у Всесвіті, непостійному за своєю суттю, прийняте як операційний засновок, вимагає, щоб інтелект став цілковито свідомим знаряддям рівноваги. Але інтелект не може так відреагувати, не включаючи в цей процес усього організму. Такий організм можна розпізнати за його активною, керівною поведінкою. Те саме стосується суспільства, якщо його трактувати як організм. Але тут ми стикаємося з інерцією давнини. Суспільства рухаються під впливом давніх реактивних імпульсів. Вони вимагають постійності. Кожна спроба продемонструвати непостійність Усесвіту викликає реакцію відторгнення, страх, гнів і розпач. Як тоді ми маємо пояснити загальне прийняття передзнання? Просто: той, хто має пророчі видіння, радісно вітається людством вже тому, що він говорить про абсолютне (постійне) розуміння, навіть якщо пророкує найстрашніші події.
— Це як битва наосліп, — сказала Алія.
Вона сердито міряла кроками Залу Ради, переходячи від високих сріблястих завіс, що пом’якшували ранкове сонце за східними вікнами, до диванів, виставлених під декоративними стінними панелями на протилежному боці кімнати. Її сандалі топтали килимки з меланжевого волокна, дерев’яний паркет, плитки з гігантського граната й знову килимки. Врешті стала над Ірулан та Айдаго, що сиділи обличчям одне до одного на диванах із сірого китового хутра.
Айдаго не хотів повертатиcя з Табру, але вона вислала категоричний наказ. Викрадення Джессіки було зараз важливішим, ніж будь-коли, проте мусило зачекати. Потрібне було ментатське сприйняття Айдаго.
— Ці речі скроєні за тим самим взірцем, — сказала Алія. — Вони тхнуть далекосяжною змовою.
— Може, й ні, — ризикнула заперечити Ірулан, але запитливо глянула на Айдаго.
На обличчі Алії промайнув вираз неприхованого глузування. Як Ірулан могла бути такою наївною? Хіба що… Алія кинула на принцесу гострий питальний погляд. Ірулан мала на собі простий чорний одяг — абу, що пасувала до тіней в її очах, які під впливом прянощів набрали барви індиго. Біляве волосся було зв’язане на потилиці в тугий вузол, підкреслюючи обличчя, яке схудло й загострилося за роки на Арракісі. Вона досі зберігала величний вираз, який засвоїла при дворі батька, Шаддама IV, і Алія часто мала відчуття, що ця гординя маскує змовницькі думки.
Айдаго напівлежав на дивані у вільній позі. На собі він мав чорно-зелену уніформу Дому Атрідів, без знаків розрізнення. Ця афектованість викликала таємний опір справжніх охоронців Алії, надто ж амазонок, які вихвалялися відзнаками свого рангу. Вони взагалі не любили присутності цього гхоли-мечника-ментата, тим паче що він був чоловіком їхньої повелительки.
— Тож племена хочуть, аби леді Джессіку повернули до Регентської Ради, — сказав Айдаго. — Як це можна…
— Висувають одностайну вимогу! — промовила Алія, вказавши на аркуш тисненого меланжевого паперу на дивані поруч із Ірулан. — Фарад’н — одна річ, але це… це тхне іншими розстановками!
— Що про це думає Стілґар? — спитала Ірулан.
— Його печатка на цьому папері! — відповіла Алія.
— Але якщо він…
— Як же він міг відмовити матері свого бога? — глузливо сказала Алія.
Айдаго підвів на неї погляд, думаючи: «З Ірулан вона дійшла до небезпечної межі». Знову питав себе, чому Алія повернула його сюди, знаючи, що він має бути на січі Табр, аби втілити в життя план викрадення. Невже вона почула звістку, яку вислав йому Проповідник? Згадка про це викликала у нього сильне сум’яття, аж до стискання грудей. Звідки цей жебрущий містик знав таємний сигнал, за допомогою якого Пол Атрід завжди викликав свого мечника? Айдаго прагнув залишити цю безглузду зустріч і повернутися до пошуків відповіді на це питання.
— Немає сумніву, що Проповідник покидав планету, — сказала Алія. — Гільдія не посміла б ошукати нас у таких справах. Я розпоряджуся, щоб його…
— Обережно! — промовила Ірулан.
— Справді, будьмо обережними, — підтримав її Айдаго. — Половина планети вірить, що він… — Айдаго знизав плечима, — …твій брат.
Айдаго сподівався, що йому вдалося вимовити це з належним спокоєм. Звідки той чоловік знав сигнал?
— Але якщо він кур’єр чи шпигун…
— Він не нав’язав контактів ні з ким із ДАПТ чи Дому Корріно, — сказала Ірулан. — Можемо бути певними…
— Не можемо бути певними ні в чому! — Алія не намагалася приховати своєї зневаги. Відвернулася від Ірулан, глянула на Айдаго. Він знав, чому він тут! Чого ж не поводився так, як вона сподівалася? Він присутній на Раді, бо тут Ірулан. Історію, яка привела принцесу Дому Корріно на лоно Атрідів, не можна забувати. Хто раз переметнувся на іншу сторону, може зробити це вдруге. Дункан за допомогою своїх ментатських здібностей мусить шукати хиби, тонкі відмінності в поведінці Ірулан.
Айдаго ворухнувся, глянув на Ірулан. Інколи йому був неприємним прямолінійний примус до ментатської діяльності. Він знав, що думає Алія. Ірулан теж це знала. Але ця принцеса — дружина Пола Муад’Діба — здобула моральну перемогу, ухваливши рішення, яке зробило її нижчою за королівську наложницю Чані. Не варто було сумніватися у відданості Ірулан королівським близнятам. Вона зреклася сім’ї та Бене Ґессерит, присвятивши себе Атрідам.
— Моя мати є частиною змови! — наполягала Алія. — Чого б інакше Сестринство вислало її сюди в такий час?
— Істерика нам не допоможе, — сказав Айдаго.
Алія відвернулася від нього, на що він і сподівався. Це дало йому змогу не бачити колись коханого обличчя, зараз настільки спотвореного одержимістю чужим духом.
— Ну, — озвалася Ірулан, — Гільдії не можна повністю довіряти у…
— Гільдія! — глузливо промовила Алія.
— Не можна виключати ворожості Гільдії чи Бене Ґессерит, — заговорив Айдаго. — Але мусимо внести їх до категорії вкрай пасивних войовників. Гільдія триматиметься своєї базисної засади: «Ніколи Не Правити». Вони — паразитарний наріст, і знають про це. Не зроблять нічого, аби вбити організм, який дає їм змогу жити.
— Їхнє уявлення про те, який організм дає їм змогу жити, може відрізнятися від нашого, — протягнула Ірулан. Це вперше вона вдалася до глузування, промовивши лінивою інтонацією: — Тут ти помилився, ментате!
Схоже було, що Алію це застало зненацька. Вона не сподівалася, що Ірулан вибере таку тактику. Це не був той спосіб дій, який хотів би випробувати змовник.
— Безсумнівно, — сказав Айдаго. — Але Гільдія не виступить явно проти Дому Атрідів. З іншого боку, Сестринство може ризикнути, вдавшись до політичного зламу, який…
— Якщо вони це зроблять, то не так просто. Використають якусь особу чи цілу групу, зв’язки з якою заперечуватимуть, — промовила Ірулан. — Бене Ґессерит не проіснували б стільки століть, якби не знали цінності самоусунення. Вони віддають перевагу позиції за троном, а не на ньому.
«Самоусунення?» — спитала себе Алія. Чи не таким був вибір самої Ірулан?
— Це те саме, що я кажу й про Гільдію, — погодився Айдаго. Він вирішив, що аргументи та пояснення можуть піти на користь. Вони відвернуть його думки від інших проблем.
Алія знову рушила до освітлених сонцем вікон. Вона знала слабке місце Айдаго, притаманне всім ментатам. Вони мусили виголосити ухвалу. Це породжувало тенденцію покладатися на абсолюти, вбачати остаточні межі. Вони знали це про себе. Це було часткою їхнього вишколу. Попри це, далі діяли за самообмежувальними параметрами. «Я мала б залишити його на січі Табр, — подумала Алія. — Краще було б передати Ірулан Джавідові для допиту».
Усередині черепа Алія почула лункий голос:
— Достеменно!
«Заткнися! Заткнися! Заткнися!» — подумала вона. У такі моменти їй загрожувала небезпечна помилка, а вона не могла розпізнати її обрису. Лише відчувала небезпеку. Айдаго мусив допомогти їй вибратися з цієї скрути. Він був ментатом. Ментати необхідні. Люди-комп’ютери замінили механічні пристрої, знищені Батлеріанським Джигадом. «Не сотвори з машини подоби розуму людському!» Але зараз Алія прагнула мати слухняну машину. Вони не можуть страждати через обмеження Айдаго. Ти ніколи не матимеш причин сумніватися в машині.
Алія почула протяжний голос Ірулан.
— Підступи всередині підступів всередині підступів всередині інших підступів, — сказала Ірулан. — Ми всі знаємо звичну схему атаки на владу. Я не звинувачую Алію за її підозри. Звичайно, вона підозрює всіх — навіть нас. Але поки що проігноруймо це. Що залишається першочерговою ареною мотивів, найпліднішим джерелом загрози для Регентства?
— ДАПТ, — сказав Айдаго по-ментатському рівним голосом.
Алія дозволила собі понуро посміхнутися. Добропорядний Альянс Прогресивних Торговців! Але Дім Атрідів домінував у ДАПТ, маючи там п’ятдесят один відсоток. Духівництво Муад’Діба мало ще п’ять відсотків. Плюс прагматична згода Великих Домів на те, що Дюна контролює безцінний меланж. Недаремно прянощі часто називали «таємною валютою». Без меланжу гайлайнери Космічної Гільдії не могли б пересуватися. Меланж вводив у «навігаційний транс», завдяки якому дорога транссвітлових кораблів була видимою ще до подорожі. Без меланжу з його посиленням людської імунної системи очікувана тривалість життя дуже багатих прошарків населення скоротилася б щонайменше вчетверо. Навіть численний середній клас Імперії споживав із їжею незначну дозу розведеного меланжу як мінімум раз на день.